Уроки Німеччини та Ізраїлю: як Україні досягти економічного прориву після війни - Олексій Кущ

Економіст Олексій Кущ розповів, чому Україні потрібне швидке зростання після війни і як це вплине на безпеку в майбутньому

Непопулярна у нас думка.

Цивілізаційний успіх країни у середньостроковій перспективі залежатиме не лише від результатів війни. Тут як у математиці принцип "необхідно і достатньо". Завершення війни на прийнятних умовах віднесемо до фактора "необхідно".

А що тоді "досить"? "Досить" — це десятирічний трек економічного розвитку України після війни за аналогією з розвитком ФРН після Другої світової.

Звернемося до історії

З 1950 по 1960 рік ВВП Німеччини зростав у середньому на 8% на рік. Доходи населення за цей період збільшилися на 70%. Безробіття знизилося з 11% до рекордно малих 1,7%. 1952 року Німеччина наздогнала за рівнем ВВП Британію, а 1955-го — Францію, тобто переможців у війні.

Чому трек зростання України на рівні 8% на рік після війни такий важливий для нас?

Україні потрібно потроїти номінал ВВП у доларі до рівня 500 млрд. дол. Це дозволить створити структурований ринок праці та достатню кількість добре оплачуваних робочих місць. Тобто дозволить здійснити репатріацію частини українців, які виїхали за кордон.

Населення країни у такому разі відновиться до 35 млн осіб, як зараз у Польщі. Подушний дохід перевищить 15 тис. дол на рік, тобто Україна зможе увійти до країн з рівнем доходів вище за середні. ВВП 500 млрд дол — це 25 млрд дол на сектор оборони на рік (5% ВВП).

Чому лише 10 років?

Після війни Україна лише кілька років буде у фокусі міжнародної уваги в контексті відновлення. Сам процес відновлення економіки загалом та інфраструктури зокрема, ідеальна стартова позиція для запуску моделі випереджаючого зростання Харрода-Домара та великого поштовху з виходом із пастки (кола) бідності (моделі Нурксе, Бруно Кнала та інших).

До речі, всі ці моделі були розроблені з прикладу зростання європейських країн після Другої світової війни. Ефект розширення ЄС та зростання його ринку буде найближчими роками вичерпано. Європейська економіка входить у тривалий цикл повільних темпів зростання (1-2%) з перманентною загрозою скочування в рецесію.

Чинник зовнішньої загрози: Путін, швидше за все, відвів найближче десятиліття на "вирішення українського питання" (як він сам назвав нинішню війну). Тобто навіть після завершення цієї війни ризик нового протистояння буде надзвичайно високим.

Лише високий економічний потенціал і як похідна від нього військово-технічний потенціал можуть зупинити РФ від подальшої агресії. Якоюсь мірою страх зупинки нинішньої війни в нашому суспільстві — це підсвідома невіра в успішний економічний сценарій розвитку України після війни.

Звідси і тези — "не можна залишити цю війну дітям", "якщо заморозити війну, вона за кілька років почнеться знову" і т.д.

Водночас ще Клаузевіц називав три причини завершення будь-якої війни:

1. Ти не можеш перемогти.
2. Ворог може тебе перемогти.
3. Перемога може дістатися надто дорогою ціною (Піррова перемога).

Для ухвалення рішення достатньо лише однієї причини.

Як приклад, можна згадати Ізраїль після Війни Судного дня 1973 року. Саме економічне зростання у 80-90-х та збільшення населення з 3 до 10 млн осіб, зі зростанням ВВП та оборонного потенціалу, унеможливили чергову війну з коаліцією арабських країн та призвели до підписання мирних угод з Єгиптом та Йорданією.

Про що говорить досвід Ізраїлю та Німеччини в контексті динаміки їхнього зростання?

ФРН зберегла якісну державну бюрократію після Другої світової війни (дивно, але вимоги люстрації там були набагато слабшими, ніж в Україні після майдану-2014). Німеччина зберегла ключові технічні та технологічні компетенції своєї національної інженерії, просто переорієнтувала їх у мирні рейки.

Німеччина зберегла якість трудових ресурсів та високий рівень продуктивності праці, ставку на знання та додаткову вартість. ФРН зберегла високу роль науки та якісної освіти в моделі економіки знань.

Німецькі політичні еліти, які прийняли кермо влади після нацистів, з порога відкинули аграрно-сировинну модель плану Моргентау, запропонованого США. У частині розвитку підприємництва було зроблено ставку на розкріпачення та дерегуляцію. При цьому на макрорівні було збережено значну роль держави.

Ізраїль показав приклад розвитку відкритої країни та її кордонів, зі збереженням прав і свобод громадян навіть за умов воєнного стану. Це свідчить про шлях можливого розвитку України після війни. Сильна держава на макрорівні та повне розкріпачення підприємництва на мікро.

Опора на залишковий науково-технічний потенціал та технічні компетенції національної інженерії та навички людського капіталу. Акумулювання шматків колишнього інтелектуального та кадрового потенціалу для управління країною. Відмова від сировинної моделі лише на рівні політичної волі.

Новий суспільний договір: країна вільних людей з відкритими кордонами та економіка вільних підприємців із розкутою ініціативою; примат прав Людини та людиноцентрична державна політика.

Небезпечною альтернативою цього сценарію може бути закриття кордонів навіть після війни, збереження військового потенціалу в режимі стиснутої пружини (вкрай повільна демобілізація за аналогією зі сталінською демобілізацією після Другої світової війни). Максимальне використання потенціалу підростаючих поколінь для потреб війни.

Передача на аутсорс західним партнерам виробництва зброї та боєприпасів, виключно сировинна модель економіки, яка виживає шляхом зовнішньої допомоги, поступальне руйнування залишків інфраструктури та деіндустріалізація на тлі кризи системи освіти та науки.

Заморожування політичних процесів, "вічний воєнний стан" як на Тайвані при владі Гоміньдану. Щось віддалено нагадує Сектор Гази лише без палестинської демографії.

Подібний сценарій для України вочевидь не стимулює розвиток, оскільки у нас немає численної молоді як у Палестині і такої народжуваності і Україна — не ізольований острів як Тайвань, звідки можна було спливти хіба що до Китаю.

Проте цей сценарій можуть помилково сприймати як досить простий в адмініструванні, в чому і полягає його небезпека.

На мій погляд, лише висока динаміка економічного розвитку, репатріація населення, ставка на економіку знань, науку та освіту може врятувати нас від нової війни та сформувати позитивний сценарій майбутнього.

Джерело: канал у Telegram Олексія Куща