Після вторгнення відтік дітей був 40—50%: як футбольний клуб "Укрзалізниці" змінив підходи за час війни

У січні база ФК "Локомотив" потрапила під ракетний обстріл

Керівник найстарішого футбольного клубу Києва "Локомотив" Олександр Єгоров в інтерв’ю "Телеграфу" розповів про допомогу мерії Парижа залізничникам після січневого обстрілу росіянами їхньої бази, придбання футболістом збірної України Олександром Зінченком квартири для вихованців клубу, важливість спорту для соціалізації та реабілітації дітей під час великої війни, необхідність повернення молоді з-за кордону, унікальний проєкт "Залізна Зміна" для дітей, які постраждали від війни, та багато іншого.

– Олександре, 4 грудня на базу "Локомотива" завітала мер Парижу Анн Ідальго, її заступник П’єр Рабадан, а також відомі українські спортсмени, а нині спортивні функціонери Олена Говорова та Георгій Зантарая. Як пройшла зустріч? Як діти відреагували на таких поважних гостей?

– Потрібно сказати, що це вже другий візит пані Ідальго на нашу базу. Перший був невдовзі після російського обстрілу – у березні. І саме Георгій Зантарая та Олена Говорова ініціювали ту зустріч, за що ми їм дуже вдячні. Вони є великими друзями клубу "Локомотив", вони нас першими підтримали після обстрілу у січні. Коли пані Ідальго тоді вперше приїхала, то сказала, що ми ще зустрінемось. Проте в неї попереду була Олімпіада, і ми об’єктивно розуміли, що вона має багато інших справ.

І ось минулого тижня ми отримуємо дзвінок з французького посольства, нам кажуть про те, що Анн Ідальго планує візит до Києва і наполягає на тому аби знову відвідати клуб. Вона завітала на тренування наших вихованців, які її зустріли дуже тепло. Вони назвали їй понад 20 своїх улюблених французьких футболістів, сказали, що Зінедін Зідан – найкращий футболіст Франції в історії. Також дуже хвалили Кіліана Мбаппе та Тьєррі Анрі.

Проте найголовніше, з чим приїхала пані мер, це рішення мерії Парижу допомогти "Локо", і наразі першим траншем буде виділена сума 120 000 євро. В першу чергу ці гроші будуть витрачені на закупівлю форми, а також на психологічну реабілітацію. Також вона зауважила, що знає про наші проблеми з клубним автобусом, який був пошкоджений атакою ворога у Харкові, і теж спробує з цим допомогти.

Для нас це був дуже приємний візит, ми певною мірою навіть були шоковані таким теплим ставленням пані Ідальго до нас. Ми проговорили багато планів стосовно майбутньої співпраці, зокрема, в напрямку організації футбольних турнірів, а також візитів до Франції наших вихованців, дітей, які є внутрішньо переміщеними особами, та тих, батьки яких наразі захищають нашу Батьківщину.

– Розкажіть, будь ласка, про проєкт з відновлення бази: на якій він зараз стадії?

– Нещодавно на центральному вокзалі Києва ми провели партисипацію, в якій брали участь ветерани, представники Ігор Нескорених, активісти Солом’янського району (в якому знаходиться клуб), залізничники, наші футболісти, а також їхні батьки. І під час цього процесу ми проговорювали, що потрібно додати в проєкт, який наразі існує, аби ця спортивна локація була максимально корисною для району, для людей, для спорту, для адаптивного спорту – для всіх максимально.

Наразі проєктне бюро допрацьовує проєкт після отриманих зауважень, і на кінець грудня — початок січня вже має бути готова його фінальна версія. І цей проєкт вже буде повністю представлений громадськості.

– "Локомотив" славиться якраз своєю академією, в якій в тому числі виступають хлопці, які в перші дні великої війни виїхали з України, проте потім повернулись і прийшли до вас займатись. Це велика соціальна відповідальність клубу?

- Скажу, що після початку великої війни ми побачили відтік дітей в районі 40—50%. Коли ми це зрозуміли, то це був для нас виклик. Ми змінили принципи відбору дітей до клубу. Раніше ми робили акцент на селективність, зараз же в нас є клуби "Локо-1", "Локо-2", "Локо-3", і в них виступають різні діти, з різним рівнем підготовки. Головною нашою задачею прямо зараз є дати можливість абсолютно всім дітям, які цього хочуть, займатись футболом.

Питання соціальної відповідальності та соціальної направленості для нашого клубу, як, думаю, і для всіх в нашій країні, є першочерговим. Якщо ми втратимо свій генофонд, то майбутнього не буде. Ми не можемо опускати руки через те, що в нас триває війна, нам потрібно вчитись жити з цим і робити все аби бути корисними військовим і розвивати нашу молодь. В цьому плані гарним прикладом є Ізраїль, який, ви самі знаєте, скільки років живе в стані війни, але вони розвиваються і рухаються вперед.

За час повномасштабної війни "Локомотив" хоч і втратив певну кількість дітей, але з них вже відсотків 20 повернулись до України та до занять в нашому клубі. Також ми маємо багато дітей-ВПО, як я казав раніше, які втратили свої клуби в Бахмуті, в Херсоні, та в інших регіонах, і для них зараз "Локомотив" став другим домом.

До речі, коли російська ракета в січні прилетіла в базу "Локо", ми в той же день відновили тренування. Ми не могли цього не зробити, адже коли ми побачили, як наші вихованці стояли зі сльозами на очах біля зруйнованого стадіону, зрозуміли, що не маємо права опускати руки. Ми маємо працювати заради цих дітей.

– Ви сказали, що "Локомотив" став для багатьох дітей другим домом. Вам доводилось допомагати дітям, які переїхали до Києва через війну, не з футбольними питаннями?

– Найкращий приклад такої допомоги — це спільні зусилля "Локомотива", фонду президента України Володимира Зеленського United24 та футболіста збірної України Олександра Зінченка з придбання квартири для двох братів, які є вихованцями нашого клубу. Їхня родина покинула рідний Бахмут ні з чим, вони орендували у Києві однокімнатну квартиру, де жили двоє дітей, батьки та бабуся з дідусем, і коли ми про це через соцмережі клубу розповіли, Сашко про це почув, він захотів їм допомогти.

Ще одним яскравим прикладом допомоги молодому поколінню поза спортом є проєкт "Залізна Зміна". Він є абсолютно безкоштовним, адже спонсорується міжнародними організаціями. Мета проєкту – підтримка обдарованих дітей, які мають або статус ВПО, або напів- чи повні сироти, або вони пережили окупацію, їхні батьки є учасниками бойових дій, або вони пережили депортацію в Росію і були повернуті назад.

Ці діти пережили справді жахи, але вони залишаються в Україні та готові розвиватись з нашою країною. Тому ми дуже хочемо їм допомогти й завдяки "Залізній Зміні" ми це реалізуємо. Наприклад, нещодавно учасники проєкту повернулись з наукової олімпіади в США, і вони завоювали там 42 медалі. Ви просто уявіть: 42 нагороди здобули українці!

Проєкт "Залізна Зміна" і став тією підтримкою поза спортом, про яку ви запитали. Для нас головне — показати дітям, що вони не сам на сам зі своїми проблемами, що про них піклуються і держава, і суспільство, і бізнес, і всі українці загалом. Ці діти, а їх вже за два роки крізь проєкт пройшло 2700 учасників, розуміють, що вони потрібні своїй Батьківщині.

Також в межах цього проєкту ми постійно спілкуємось з міжнародними організаціями, розповідаємо про ситуацію в Україні, наголошуємо на повному відстороненні від змагань представників РФ та РБ. Напередодні візиту Анн Ідальго до нас завітали представники посольства Німеччини, які передали дітям необхідний інвентар, Говард Баффет також вже є нашим постійним другом. Словом, доля наших дітей небайдужа багатьом людям.

– Чи можна сказати, що спорт загалом і футбол зокрема — зараз це великий інструмент соціалізації для тих, хто пережив важкі ситуації?

– Абсолютно. Спорт це взагалі чи не єдиний інструмент, аби подолати посттравматичні симптоми. Спорт допомагає дітям перемикатися психологічно, тому я вважаю, що те, що в нас працює спорт, не зупиняються спортивні змагання, це справді дуже необхідно. Коли ми приймаємо гравців в "Локомотив" або коли приймаємо заявки на участь у "Залізній Зміні", ми завжди спілкуємось з дітьми. І от часто вони до нас приходять зі сльозами на очах від тих жахів війни, які вони пережили. А провівши певний час з нами, відчувають сльози радості від емоцій, які отримали, або від спілкування з друзями, яких здобули.

Кожного місяця ми намагаємось організовувати для дітей якісь активності, аби вони відчували, що життя вирує навіть в такий складний час, що вони готують проєкти, які матимуть захищати, що вони, знову ж таки, потрібні країні. Найкращим фідбеком для нас від наших вихованців буде те, що вони житимуть в Україні та працюватимуть заради її розвитку в майбутньому.

– Не секрет, що через війну рівень нашого футболу знизився, проте тут є й інша сторона, позитивна: заграли багато українських хлопців, які згодом мають шанс виступати в Європі. Загалом для нашого футболу і для його майбутнього це плюс?

– Звичайно, це плюс. Зіркові легіонери це добре, але вони були перші, хто втік з України, коли розпочалась війна. Нам необхідно вкладати у свою молодь аби давати нашим талантам розвиватись. Професійну команду "Локомотива" ми будували з ідеєю, аби це був не клуб, в якому гравці дограють, а навпаки – був трампліном для молоді в їхніх майбутніх досягненнях.

З 2 грудня, до речі, вже розпочались збори першої команди "Локо", і на них присутні 16 вихованців клубу аж до 2009 року. Вони тренуються з першою командою, здобувають цей досвід і, цілком можливо, вже у найближчому майбутньому будуть за неї грати.

– І на останок: яким би ви хотіли бачити український футбол у найближчому майбутньому?

– В першу чергу, чесним. Також масштабним, адаптивним, більш дружнім, адже в нас традиційно багато чвар, також видовищним, щоб клуби грали в гарний і швидкий футбол, щоб тренери реалізовували цікаві схеми на полі. Ну і, звичайно, щоб наш футбол був українським з мінімумом легіонерів, а з представниками потужної української школи.