Геть від Москви: як курс Молдови на ЄС може поховати економіку невизнаного Придністров’я

На фоні наближення виборів президента Республіки Молдова, які пройдуть 20 жовтня одночасно із референдумом по вступу в ЄС, все цікавіше спостерігати, як зусилля керівництва цієї країни щодо інтеграції з Євросоюзом викликають "підгорання" у так званої влади невизнаної ПМР, анклаву Російської Федерації, звідкіля автомати та пушки російських військ спрямовані на Україну, зокрема, Одеську область.

Схоже що успішний рух Молдови до енергетичної незалежності і європейські економічні правила, які вона встановлює для підприємств сепаратистської Придністровської Молдавської Республіки, найближчим часом суттєво обріжуть бюджет маріонеточного формування, дефіцит якого і так наразі зашкалює.

Лакмусом є ситуація на Молдовському металургійному заводі (ММЗ), який є основним джерелом постачання валюти у невизнану ПМР. Наразі це підприємство за січень-серпень 2024 року заробило для Придністров’я 156 млн доларів. Та що його чекає найближчим часом – велике питання.

Молдовський металургійний завод вважається одним із найбільших промислових підприємств на території так званої ПМР. Завод, на якому працює понад 2300 людей, розташований у промзоні м.Рибниця, де наразі проживає близько 40 тис населення. Введений у дію в 1985 році, він орієнтований на переробку металобрухту та виробництво безперервнолитої сталевої заготовки, дрібносортного прокату і катанки з низьковуглецевої і високовуглецевої низьколегованої сталі.

За свою історію ММЗ декілька разів змінював власників. У 90-х роках минулого століття його за газові борги прибрала до рук російська "Ітера". Пізніше, з 2004 року, до числа власників увійшли структури Алішера Усманова та Вадима Новінського (по 30%), Ігоря Суркіса та Ігоря Коломойського (разом 15%) та австрійсько-український холдинг Hares Group Holdings (10%).

Станом на 2013 рік завод перейшов під повний контроль Усманова, який у 2015 році вирішив передати його так званому Мінекономрозвитку ПМР, начебто, у зв’язку з відсутністю на ринку сировини.

Останні два десятиліття ММЗ характеризується досить нерівною роботою, про що свідчать виробничі показники. Якщо у 2005 році виробництво сталі сягало біля 1 млн. тонн на рік, а прокату десь 0,9 млн. тонн, то, наприклад, у 2016 році – 127 і 210 тис тонн відповідно.

Після спаду у 2016 році виробництво на підприємстві частково стабілізувалися – за період 2021-2022 років завод щорічно демонстрував об’єми виробництва на рівні близько 0,5 млн. тонн сталі й прокату і, відповідно, забезпечував багатомільйонні відрахування у бюджет невизнаної республіки.

Може виникнути думка, що результат такої "стабільності" – у геніальності поточних управителів підприємства в особі керівництва Міністерства економрозвитку ПМР та призначеного ними директора підприємства. Та насправді все набагато простіше. Просто ММЗ, які і найбільша в Придністров’ї Молдовська ДРЕС, які і низка інших ресурсоємких підприємств придністровських сепаратистів, що досі дозволяють підтримувати в "республіці" вигляд "стабільного економічного життя" — давно і міцно сидять на російській газовій голці.

Газ, який постачає РФ для потреб Придністров’я, є безкоштовним. Вірніше не так: Росія постачала і постачає цей газ сепаратистам за контрактом з "Молдовагазом" (який, до речі на 50% належить "Газпрому"). І увесь час стабільно виставляє за нього рахунки Молдові разом з рахунками за газ і для самої Молдови. Станом на кінець 2023 року цей "історичний борг", як його називають, склав уже 11 млрд доларів.

Молдова, оскільки газ іде на непідконтрольну їй територію, визнавати борг відмовляється. І пропонує Росії вирішувати це фінансове питання виключно зі своїм маріонеточним режимом. Ну а Придністров'я просто сприймає цей газ як гуманітарну допомогу від "старшого брата", і звичайно ж, теж за нього не платить. Збираючи, до речі, з населення платежі за нього у свій бюджет.

Цікаво, що ані Молдова, ані РФ розірвати ці дивні стосунки не поспішають. У випадку Росії – все зрозуміло: "безкоштовний" газ, це, власне, і є ті 30 сребреників, за які вона утримує владу ПМР та забезпечує свій плив та необхідну їй ескалацію в регіоні.

Що стосується Молдови – то з нею не так просто. Річ у тім, що російський газ переважно йде на потреби Молдовської державної районної електростанції, розташованої на території Придністров’я. А та продає цю енергію Молдові, забезпечуючи в середньому 70-85% потреб країни.

Восени 2022 року Росія, як вона це любить, спробувала шантажувати Молдову питаннями газового боргу, знизивши майже вдвічі від контрактних об'ємів – до 5,7 млн кубометрів на добу — постачання газу. Розрахунок був, що Молдова почне відбирати газ у Придністров’я, після чого путінський режим зміг би звинуватити уряд Санду у створенні гуманітарної кризи у сепаратистському регіоні. Та Молдова на це не пішла, натомість забезпечивши диверсифікацію джерел постачання газу для власних потреб, а увесь російський газ віддала Придністров’ю.

У результаті Молдова зараз незалежна від російського газу, а від дій "Газпрому" "прилетіло" лише самому Придністров’ю, зокрема і одному з найбільших споживачів газу — Молдовському металургійному заводу. У жовтні 2022 року міністр економічного розвитку ПМР Сергій Оболоник почав скаржитися, що ММЗ та ще низка підприємств були змушені зупинити роботу через дефіцит блакитного палива. А за результатами наступного року підприємство продемонструвало зниження виробництва більш ніж на 15,7%. У лютому 2024 року міністр знову поскаржився, що газу вистачає лише на потреби населення, і аж ніяк не для повноцінної роботи підприємств.

Та на цьому газові неприємності ММЗ, схоже, не закінчилися. Наразі Україна, через яку, власне, і постачається газ у невизнану республіку, заявила про припинення прямого транзиту з Росії газу через свою територію з 2025 року. Молдова ставиться до цього досить спокійно – вона забезпечила альтернативні джерела постачання з Європи та США, а от ПМР потрібно готуватися до двох сценаріїв.

Перший передбачає, що "Газпром" зможе направить свій газ не напряму в Україну, а, наприклад, через Туреччину Болгарію та Румунію і вже потім з України до Придністров’я. Українська сторона загалом погодилася на такий варіант. Питання за "Газпромом", якщо він погодиться на оплату транзиту газу по цьому маршруту для потреб своїх маріонеток.

Другий варіант передбачає, що "Газпром" взагалі припиняє постачання в ПМР. У такому випадку Молдова готова забезпечити Придністров’я газом, але виключно для потреб населення та забезпечення роботи Молдовської ДРЕС.

При цьому великі підприємства на кшталт ММЗ повинні будуть вирішувати власні газові проблеми самотужки. Наприклад, закуповувати газ по повній ціні, як це прийнято на конкурентному ринку. Місцеві молдовські аналітики вважають, що за таких умов завод не протягне і кілька місяців.

Питання газу не єдине, яке наразі доводиться вирішувати "валютному донору" ПМР. Останні кілька років Молдова планомірно застосовує до ММЗ тактику "м’якого примушення" до виконання цивілізованих ринкових правил гри. З вересня 2023 року завод, який до того платив податки лише у бюджет Придністров’я, зобов’язаний платити Молдові податок за забруднення навколишнього середовища. Роком раніше ММЗ довелося на місяць зупиняти виробництво у зв’язку з необхідністю отримання від Молдови екологічної авторизації. Згодом процес отримання такої авторизації ММЗ змушений був проходити майже щомісяця.

А останніми днями в інформаційному полі невизнаної ПМР активно обговорюється черговий крок, який збирається застосувати до ММЗ уряд Молдови. Мова про наміри введення монополії на постачання металобрухту через державну молдовську компанію Metalferos. На практиці це означає, що ММЗ тепер не зможе напряму закуповувати сировину на ринку Молдови та інших країн, а змушений буде платити за неї згаданій державній монополії.

Логіка уряду Молдови щодо цього кроку наступна: оскільки ММЗ використовує для забезпечення потреб виробництва наддешевий російський енергоресурс, він має можливість демпінгувати на ринку закупівлі металобрухту. При цьому молдовським постачальникам він платить в середньому на 8,7% дешевше, аніж закордонним. Відтак, введення посередника дозволить Молдові отримати частку прибутку від роботи ММЗ. Для самого ж заводу це означатиме суттєві втрати.

Наразі проект відповідного документу про введення монополії виставлений на громадське обговорення на сайті уряду Молдови. Але учасники ринку в основному впевнені, що це питання є вирішеним.

Україна, як це не дивно, також наразі постачає сировину проросійським придністровським сепаратистам. Взагалі-то відвантаження металобрухту на ММЗ припинилося з початком широкомасштабної війни, але нещодавно з’явилася інформація, що у серпні 2024 року відбулася перша поставка в обсязі 276 тонн брухту від ТОВ "Д-Камет", яке заплатило мито у розмірі 10 євро за тонну при діючих ставках 180 євро.

Відтак, якщо монополія Metalferos запрацює, слідувати новим правилам постачання на ММЗ доведеться і українським постачальникам металобрухту. Якщо, звичайно, українську владу влаштовують фінансові оборудки із ворогом і вона дозволить постачання брухту у Придністров’я. А якщо дозволить, то який наступний експортний напрямок опанують украинскі брухтарі? Алчевський МЗ чи Донецький МЗ на прохання Пушиліна? Питання риторичне…

Усі вищеперелічені заходи, які Молдова застосовує до Молдовського металургійного заводу, можна екстраполювати загалом і на інші підприємства Придністров’я. Наразі введено заборону на експорт продукції подвійного значення з багатьох підприємств, одночасно діє заборона імпорт деяких критично важливих для Придністров’я видів продукції. Днями Молдова також припинила роботу останньої російської платіжної системи "Золота корона" і постановила заблокувати низьку російських інтернет-ресурсів.

Все це може свідчити про те що Молдова на фоні чіткого руху в ЄС, схоже, готова не просто впіймати, а й сама готує "геополітичний момент" для врегулювання придністровської кризи, про який на початку року говорила президентка Майя Санду. Ймовірність появи такого моменту найближчим часом прогнозували ще раніше і деякі з молдовських аналітиків. Чи спрацюють ці наміри – покаже найближче майбутнє.

Довідково

До 2018 року Україна тривалий час була одним з головних постачальників металобрухту на Молдовський металургійний завод. У 2018 році проти ММЗ нарешті на певний час були запроваджені санкції СНБО, але у березні 2019 року їх відмінили, начебто на прохання прем’єр-міністра Молдови Павла Філіпа, якого вважають ставлеником молдовського олігарха Влада Плахотнюка. Останній вважається чи не основним корупціонером Молдови, який заробив свої статки у тому числі і на оборудках з постачанням газу та електроенергії.

У 2021 українські металурги виступили з різкою критикою експортерів металобрухту, згадувалося, зокрема й постачання на ММЗ, як російський анклав. Наразі ситуація з експортом брухту ще погіршилася – значна його частина йде за кордон, причому українські заготівельники знайшли спосіб обійти встановлене мито у 180 євро, маркуючи продукцію, як EUR.1, що дозволяє постачати її без мита на ринки ЄС. Відтак, держава не отримує з цього ні копійки, хоча відомо, що потім ця продукція постачається в інші країни. І далеко не факт, що частина її не йде на ММЗ для підтримки маріонеточного уряду Придністров’я.