Помер відомий дисидент, в'язень радянських таборів Степан Хмара

На своєму шляху пережив багато горя

Помер борець за незалежність України, дисидент та в'язень радянських концтаборів Степан Хмара. Йому було 86 років.

Про це повідомила його дружина Роксолана Хмара. Для неї це дуже важка втрата.

"Не хочу у це повірити. Не хочу це писати. Мій найдорожчий у світі чоловік помер. Все. Ми всі робили все, що могли і навіть більше. Ми так хотіли, щоб він був з нами, коли проголосять нашу Перемогу! Я так хотіла бачити його щасливе обличчя! Його прекрасне обличчя! Бо він був таким красивим навіть у свої 86. Його голубі очі вже не були такими чисто голубими, але все ж бездонними. Він так любив Україну і українців. Він рвав свою душу і серце за неї. І Україна підніметься з попелу, вона Воскресне! Я знаю", — написала вона.

Напередодні стало відомо, що він потрапив до лікарні й потребує грошей на лікування. За даними ЗМІ, в нього був рак. Ним давно опікувалась Патронатна служба Азову і зокрема Тетяна Даниленко, яка повідомила — на "хімію" на найближчі кілька днів потрібно приблизно 200 000 гривень.

Що про нього відомо

Степан Ількович Хмара народився 12 жовтня 1937 року в селі Боб'ятин Сокальського району Львівської області. Зростав у родині хліборобів у повоєнні роки, на які припав голод 1946–1947 років і боротьба УПА.

Він розповідав, що в них вдома часто переховувалися партизани. Це було у 1940-му, коли хлопчику було три роки. Тоді в їхньому селі стояла застава військ НКВД. У помешкання Хмар іноді приходив офіцер-енкаведист.

Вже в поважному віці Степан Ількович з жахом згадував ті часи: як просто перед шкільними вікнами радянські солдати до смерті забили цеглою батька його однокласниці та двох партизанів, яких виявили в їхньому домі.

Під час Голодомору 1946—1947 років сім'я Хмар активно допомагала переселенцям, що тікали від війни та колективізації.

Степан Хмара з дитинства мріяв стати істориком або правником, щоб відстоювати права українського народу. Це був його головний мотив добре вчитися — з власного бажання й примусу батьків.

У студентські роки Степан багато зусиль докладав, щоб відшукати заборонену літературу для самвидаву. Це, за його словами, було ризиковано: багато видань знищила війна, а решту люди боялися розкривати через загрозу доносів.

У 1960–1970-х Хмара вже активно розповсюджував літературу самвидаву. Тоді він переклав українською мовою працю радянського правозахисника Андрія Сахарова "Роздуми про мир, інтелектуальну свободу і проґрес".

У 1972–1973 роках радянська влада масово арештовувала опозиційну українську інтелігенцію. Тоді, за спогадами Хмари, у суспільстві панували "страх і заляканість". За ґрати потрапив і В'ячеслав Чорновіл, який на той час був редактором часопису "Український вісник".

Пізніше радянська влада взяла чоловіка "на гачок". Вперше його спробували заарештувати в 1975 році — але невдовзі відпустили через відсутність доказів щодо причетності до антирадянської пропаганди.

Докази "української націоналістичної діяльності" Степана Хмари зібрали аж у 1980 році. Саме тоді КДБ заарештувало його й засудило до 7 років ув'язнення в таборах суворого режиму та 5 років заслання. На той час чоловіку було 43 роки.

Степан Хмара відбував покарання в таборах для політв'язнів № 35 та 36 на Уралі. Дисидент згадував, що в карцері було страшенно холодно: заснути в камері можна було тільки в липні, а в інший час "вітер за добу робив коло у 360 градусів" — аж "судини ходором ходили". Це, за його словами, були справжні "тортури холодом".

У карцері Хмара просидів 306 діб. Як лікар, він розумів, що тюремні умови були несумісні з життям: фізичне виснаження, жахливе харчування й дикий холод неодмінно мали б призвести до загибелі людини.

12 лютого 1987 року віці 50 років, Степан Хмара вийшов на волю. Потім повернувся в Україну — і одразу повернувся до політичної діяльності. У 1988 році став одним із керівників Української гельсінської спілки — політичної опозиції комуністичному режиму. У квітні 1990 року вона перетворилася на Республіканську партію.

У 1990-му Степана Хмару обрали народним депутатом українського парламенту: він потрапив у Верховну Раду, набравши 63,61 % голосів у Індустріальному виборчому окрузі № 261 Львівської області.

У жовтні 1990 року політик підтримав студентську Революцію на граніті. Степан Хмара прийшов у табір протестувальників і теж витримав 13-денне голодування.

У листопаді 1990-го Степана Хмару знову заарештували. Він просидів в ув'язненні до квітня 1991 року через звинувачення в нападі на представника міліції.

1 грудня 1991 року в Українській РСР відбувся референдум щодо проголошення незалежності України. Понад 90 % громадян проголосували за.

Водночас із референдумом в Україні відбулися президентські вибори, на яких переміг Леонід Кравчук. Його опонентом був В'ячеслав Чорновіл.

У 1992 році Хмара створив і очолив Українську консервативну республіканську партію (УКРП).

На парламентських виборах, які відбулися 27 березня 1994 року він переміг Михайла Гориня, який теж балотувався від Залізничного (№ 261) виборчого округу, з відривом у 29,48 % голосів.

Діяльність протягом останніх кількох років

Через рік після Революції Гідності, у жовтні 2015-го, Степан Хмара оголосив голодування на підтримку політв'язнів Лук'янівського СІЗО.

Відомо, що Степан Ількович різко критикував усіх президентів України — від Леоніда Кравчука до Володимира Зеленського.

Навесні та влітку 2023 року він брав участь у судових процесах над беркутівцями, які розстрілювали мирний Майдан. Зокрема, був на засіданні, де судили екскомандира львівського "Беркуту" Ростислава Пацеляка.

На одному з судових засідань у справі беркутівців відчув сильний біль у спині. Після чого потрапив до лікарні.

Раніше "Телеграф" писав, що у Києві померла відома українська художниця-монументалістка. Вона стала авторкою багатьох керамічних творів: декоративні панно, архітектурні керамічні вставки, настінні тарелі, вази.