Гарантії миру можливі, якщо їх підпишуть у Пекіні та Делі. Тому Кулебі потрібно після Китаю їхати до Індії - Олексій Кущ

Для досягнення війни нам "необхідна" допомога, а для миру цього недостатньо

Чому саме зараз для України з’явилося історичне вікно можливостей для мирних переговорів?

Або склад рівняння миру.

Почну з улюбленого математичного принципу "необхідно та достатньо".

Для продовження війни нам "необхідна" допомога наших стратегічних союзників — США, ЄС та Британії.

А ось для досягнення миру їхньої участі явно "недостатньо".

Повертаючись до зазначеного вище математичного принципу, допомога для досягнення миру з боку західних країн – "необхідна".

А що тоді слід зарахувати до категорії "достатньо"?

Принцип "достатньо" для успіху мирних ініціатив буде сформовано лише за участю у мирному процесі ключових країн Глобального Півдня.

Тобто для досягнення миру в Україні "необхідна" підтримка західних країн та "достатньо" участі країн Глобального Півдня.

Яким би могло бути рівняння мирного процесу.

Висловлю виключно свою точку зору.

На мою думку, таким рівнянням може стати: 2+4 або 2+(2+2).

Перша двійка – це безпосередні учасники війни: Україна та РФ.

Учасники "у дужках" або (2+2):

- перша двійка – це ключові учасники Західного блоку країн. В даному випадку: ЄС та США.

- друга двійка – це ключові учасники Глобального Півдня. У нашому рівнянні це Китай та Індія.

Тобто за столом переговорів: учасники війни та по два представники двох антагоністичних блоків сучасного Світу: Заходу та Глобального Півдня.

США та ЄС представляють два найбільші економічні та військові потенціали Заходу.

А Індія та Китай представляють два ключові учасники Глобального Півдня за параметрами економіки, населення та військового потенціалу. І за рівнем підтримки РФ у частині амортизації західних санкцій (що в контексті наших завдань щодо досягнення миру — важливо).

Тобто нашому міністру закордонних справ потрібно після Китаю їхати до Індії.

Немає "вічного миру", як і немає "вічної війни". Саме тому нам потрібно досягти хоча б миру в середньостроковій перспективі (15-20) років.

А гарантії такого миру можливі лише в тому випадку, якщо їх підпишуть у Пекіні та Делі.

У такому разі, у нас будуть гарантії зовнішньої підтримки з боку США та ЄС та зобов’язання Китаю та Індії чинити тиск на РФ у разі повторної спроби розморозки війни з її боку.

Чому важливо сформулювати цей план саме зараз?

Потрібно використовувати період міжцарства США. Президент Байден вже навіть не "кульгава качка" (так називають президента після закінчення його другої каденції на фінішних шести місяцях перебування при владі).

Гарріс займатися питаннями миру також не буде, тому що включається із запізнілого старту до дуже складних передвиборних перегонів. Крім того, геополітика для неї поки що терра інкогніта.

Трамп ніякого плану ніколи не мав, немає і не буде.

Його риторика точно повторює все те, що він говорив під час першої передвиборчої кампанії у 2016 році:

"Обама допустив окупацію Криму та війну на Донбасі; якби я був при владі Росія ніколи б не напала; коли я стану президентом — мир буде досягнутий протягом 48 годин; я поговорю з Путіним".

Але ставши президентом, Трамп так і не представив свій план миру. Щоправда, він зустрівся з Путіним і домовився з ним, що на період його каденції військовий конфлікт буде "підморожений".

І війна 2014-2015 справді перейшла у формат "воєнного конфлікту низької інтенсивності".

До речі, великим недоліком нашої дипломатії стало те, що до Гельсінків на зустріч із Путіним Трамп поїхав "без мирного плану" України.

Те саме Трамп говорить і зараз.

Але якщо він стане президентом, то максимум, що він зробить, то це те, що в лютому-березні 2025 року "згадає про Україну" і присвятить нам 48 годин свого часу: зустрінеться з Путіним у першому півріччі 2025-го року і домовиться з ним про "заморозку" на період своєї каденції.

А враховуючи вік Трампа, йдеться про найближчі чотири роки (якщо він, звичайно, переможе восени).