Візит Кулеби до Китаю – це не лише про можливі мирні переговори. Україна має вдалий момент - Ігар Тишкевіч

Привид переговорів чи вдалий момент для поїздок до Китаю

Спершу кілька процесів, про які писали українські ЗМІ

1. Риторика Зеленського щодо завершення війни стала більш обтічною. Зокрема, президент України допускає швидке завершення "гарячої фази" війни. Що можна трактувати як варіант при якому бойові дії або стають не інтенсивними або припиняються тимчасово. З недавньої історії — аналог АТО

2. Імовірність "Трампа" та розмови про можливе "завершення війни". І, як похідна, телефонна розмова президента України з кандидатом на пост президента США

3.Зміна риторики Путіна, який з одного боку виставляючи ультиматум Україні піти з Донецької, Запорізької та Херсонської областей, припускає передачу останніх двох назад "за умови збереження коридору до Криму" — це спроба позначити межі компромісів

4. Активізація потенційних посередників. Йдеться, як мінімум, про Угорщину, Саудівську Аравію (яка демонстративно приїхала на Саміт Миру).

5. Демонстративні кульбіти Лукашенка, який гарячково намагається деескаллювати ситуацію на кордоні та подає сигнали про готовність до діалогу із заходом (звернення міністра закордонних справ до Польщі, перший за 3 роки випадок масового звільнення політв’язнів та анонс подальшого "помилування", зміна зміна риторики щодо Зеленського)

Тобто ми маємо незвичну для ранніх етапів активність відразу багатьох акторів. При цьому Росія природно намагається використати момент для створення зручних для себе стартових позицій на можливих переговорах. Мова йде про:

• тиск на фронті — Путіну вкрай необхідна "велика перемога". Тобто захоплення значних територій або щодо великого населеного пункту.

• спроби знищення громадянської інфраструктури. Тут концентрація була на енергосистемі, газових сховищах, що позначиться на характері опалювального сезону. А також нова хвиля атак на портову інфраструктуру.

• активізація російських інформаційних операцій із розгойдування ситуації всередині України. Насамперед використовуючи управлінські провали української влади (у тому числі місцевої) Кремль намагається викликати тотальну недовіру системі державного управління.

І тут постає питання Китаю. Досить цікавий кейс. Нагадаю, що так званий "китайський план врегулювання" був трансформований у "китайсько-бразильський алгоритм". Причому КНР демонструє готовність до корекції пропозицій виходячи із ситуації та позиції сторін. Останні місяці Пекін активно працює над набором голосів на підтримку свого плану. Це не саміт миру, просто керівники країн, які співпрацюють з Китаєм, висловлюються "за", про що регулярно підкреслюють "Женьмінь Жібао" та "Сінхуа". Причому досить специфічно — інформація подається в російськомовній та англомовній версіях (китайська містить дещо інші посилання). До речі, згаданий Лукашенко публічно заявив про підтримку китайського плану на саміті ШОС, а його міністр закордонних справ зробив те саме під час візиту до Пекіна.

Щодо Росії Китай продовжує проводити політику спроб отримати максимальну кількість вигідних собі поступок економіки. Причому явно поспішає, періодично використовуючи публічну демонстрацію, списуючи це на страх "вторинних санкцій". Мова йде про:

• переказ розрахунків у юані ("вторинні санкції щодо транзакцій у доларах виглядають правдоподібно, а ось по російському рублю смішно),

• участь китайських компаній у роботі ТВР (території випереджувального розвитку),

• питання по річці Туманна, де РФ погодилася на судноплавство, але не поспішає демонтувати (або перебудовувати міст), який цьому заважає.

• цін на вуглеводні та іншу сировину. КНР зацікавлена у збереженні статусу "покупця останньої надії", тому, наприклад, легко пішла на зрив будівництва Арктик-СПГ2. Звісно, заявивши, що побоюється "вторинних санкцій". Та тільки китайські кораблі розгорнулися наступного дня після того, як Кремль сказав "ні" у відповідь на чергові пропозиції що робити з мостом, згаданим у попередньому пункті.

Можна згадати ще з десяток пунктів, але суть у тому, що Китай різко посилив тиск у просуванні своїх інтересів. Начебто він обмежений у часі.

З іншого боку, РФ демонструє непоступливість, що в умовах подальшого продовження ізоляції з боку Заходу виглядає дивним. Якщо тільки не припустити, що у Кремлі розраховують на зміну ситуації протягом найближчих 8-10 місяців. У тому числі Путін під час візиту до КНДР та В’єтнаму двічі публічно назвав китайський "план врегулювання" неприйнятним для Росії.

Таким чином, є рух до початку консультацій про переговори (поки що не самі переговори), є необхідність залучення до процесу Китаю (вона була спочатку і визнавалася як Україною так і США). У України, на жаль, накопичий чималий багаж проблемних питань у відносинах із Китайською Народною Республікою. Починаючи від щонайменше шести великих кейсів, які беруть початок у 2012-15 роках, Мотор-січью, закінчуючи коментарями окремих чиновників 2023 року щодо прізвища китайського посланця. (конфліктну базу описав ще 2021 року у тексті "Українсько-китайські відносини: що означає нове перезавантаження"). Фон не найкращий.

Але тут підходимо до моменту та інтересів. Маємо умовно ситуацію коли "чорна кішка, що пробігла між Москвою та Пекіном". Маємо інтереси КНР щодо завершення війни в Україні, зумовлені розвитком китайських проектів у регіоні. Одним словом, маємо вдалий момент, коли інтереси переважають над негативним багажем. І це можливість донести свою позицію та бути почутим.

Тому, в тому числі як демонстрація готовності Китаю бути залученим до процесу врегулювання (а також сигнал Росії), вперше з 2012 року міністр закордонних справ України летить до Пекіна. Поїздка не переверне китайську позицію і не призведе до того, що Сі підпишеться під "формулою Зеленського" у всій її повноті. Цього не зробили навіть учасники "Саміту миру". Але вона є вкрай важливою, оскільки може змістити позицію Китаю у бік більшого врахування українських інтересів при можливому обговоренні формату припинення бойових дій. Наскільки суттєвим буде це зрушення, залежить від того, наскільки перспективними для КНР видадуться майбутні контакти (і проекти) з Україною. І тут маємо ще один зручний момент.

Йдеться про позицію США, яка (на відміну від наших європейських партнерів) вкрай різко намагається утримати Україну від розвитку спільних проектів із Китаєм. До речі, торгівля йде, але без інституційної бази у вигляді стійких форматів співробітництва, що вкрай дивно, якщо не сказати абсурдно, враховуючи, що КНР є торговим партнером №1 для України.

Таким чином, візит Кулеби до КНР сьогодні – це не лише питання можливих мирних переговорів. Це питання того, що буде "після війни". Домовленостей "тут і зараз" не буде. Але такі візити створюють основу. У тому числі, для майбутньої інституалізації співпраці. Що звісно робить КНР зацікавленим у збереженні та розвитку української державності.

Джерело: публікація у Facebook