Що треба змінити у ветеранській політиці? - Віталій Герсак

Голова ГО "Вільні та Вірні", воїн-доброволець, підполковник ЗСУ Віталій Герсак спеціально для сайту "Телеграф" озвучив власне бачення змін в системі державної ветеранської політики України

Ветерани щоденно зіштовхуються із величезною кількістю проблем. З огляду на те, що по закінченні війни ветерани і члени їхніх сімей будуть складати цілих 15-20% населення України — вже зараз треба будувати не просто ефективну систему державної ветеранської політики, а таку систему, якої в нас ніколи не існувало і не існує в більшості країн.

Одразу хочу наголосити, що уявлення на кшталт "Мінветеранів нам взагалі не потрібно", "іншу ветеранську політику ми не можемо собі дозволити, бо на це немає грошей", "нехай закінчиться війна, а вже потім будемо щось реформувати", "нинішній Мінвет є неефективним, тож давати йому нічого не треба" і т.п. — є хибними і недолугими. Ветеранська політика є невід’ємною складовою мотивації для військових, тож без неї ми не зможемо захищатися та будувати сильну армію. Це є запорукою нашого виживання.

Що таке ефективна ветеранська політика і з чого вона складається?

Насамперед це Стратегія політики як такої, із чітким зазначенням понять, візії, мети, пріоритетів, складових і т.д. З неї випливає нормативно-правове забезпечення, тобто рамкове і допоміжне законодавство, відомчі норми, регламенти тощо, включно із юридичним статусом та функціоналом основних суб’єктів такої політики. Далі йде організаційна структура: профільний орган влади (міністерство) та його структурні підрозділи, уповноважені органи на місцях, ветеранська інфраструктура. Потім – проєктно-програмний рівень, тобто плани, заходи і заохочення. Насамкінець, операційний рівень, тобто все те, що стосується реалізації заходів та безпосередньої роботи із ветеранською аудиторією. Окремий рівень і важлива складова будь-якої системи — фінансування. На кожному з цих щаблів ми маємо проблеми і розв'язані питання.

Єдиної державної Стратегії ветеранської політики та навіть загальноприйнятого розуміння її "наріжних каменів" в Україні ще й досі не існує. Поки навіть із базовими дефініціями є проблема (хто такий український ветеран і кого ним вважати, які є/мають бути категорії ветеранів, яким є офіційний термін початку російсько-української війни і т.і.). Як наслідок, уявлення, декларації та ініціативи високопосадовців увесь час змінюються і не дають системі стабільно розвиватися.

Нормативно-правова база ветеранської політики – застаріла і нікудишня. Регулювання відбувається на основі 4 базових законів, 2 з яких було прийнято ще на початку Незалежності, інші 95% документів – підзаконні акти відомств. Жодного нового закону після 2022 року так і не було прийнято, жодної нової ідеї – не імплементовано.

Організаційна структура – слабка і вкрай недосконала, міністерство є одним з найбільш кадрово та інфраструктурно незабезпечених. В структурі Мінвету досі немає ані власних ветеранських ВЛК, ані медико-реабілітаційної інфраструктури!

Програмно-проєктний рівень є досить наповненим, проте обмеженим у ресурсах і тримається виключно на ініціативі співробітників міністерства, креативі УВФ та активності ветеранських ГО. Цього достатньо для позитивної оцінки діяльності Мінвету/УВФ, проте вкрай замало, аби вважати ефективною ветеранську політику, в цілому.

Операційний рівень тільки почав по-справжньому вибудовуватися і переживає типові "хвороби росту": відсутність фахівців, дефіцит коштів, брак досвіду у вирішенні специфічних ветеранських проблем.

Із фінансуванням все дуже неоднозначно. В абсолютних значеннях ситуація ще донедавна виглядала досить непогано — починаючи з 2022 року фінансування заходів ветеранської політики збільшувалося впродовж трьох років поспіль і 2024 року досягло рекордних майже 14 млрд грн. Але… 14 млрд грн – це лише трохи більше ніж 3,5 млрд дол. на зареєстрованих 1,3 млн ветеранів. З погляду фінансової забезпеченості державної ветеранської політики, маємо в середньому 2700 дол. видатків на одного ветерана на рік (для порівняння, в США понад 16 тис. дол.). Для того, аби розв'язати проблеми із лікуванням, протезуванням, житловим забезпеченням хоча б для більшості з тих, хто цього потребує — знадобляться десятиріччя. До того ж згідно із Урядовою бюджетною декларацією на 2025-2027 рр. витрати на ветеранську політику з наступного року буде зменшено до 5,7 млрд грн, тобто більш ніж вдвічі і фактично до рівня початку 2022 року. Тож будемо мати фінансування на рівні не 2700, а трохи більше ніж 1000 дол. із розрахунку на одного ветерана, при тому, що ветеранська аудиторія додатково збільшиться, існуючі проблеми нікуди не подінуться, а система залишиться старою. Водночас гроші на відновлення фінансування Дорожнього фонду Уряд Шмигаля знайшов і не пошкодував: 44 млрд грн передбачено на 2025 рік, 124 млрд грн на 2026 рік і 233 млрд грн на 2027 рік.

З огляду на усе вище зазначене, а також на основі аналізу досвіду ветеранської політики США, ГО "Вільні та Вірні" сформувало власне бачення змін в системі державної ветеранської політики України.

Політика і Стратегія

• Домогтися офіційного визнання державної ветеранської політики в якості одного з головних пріоритетів в діяльності Президента, Парламенту і Кабінету міністрів України на наступні 10 років;
• Запровадити інститут Уповноваженого Верховної Ради України у справах військовослужбовців та ветеранів;
• Наповнити актуальним змістом та відповідними організаційними заходами щорічні святкування Дня Захисників і Захисниць в Україні, зробити з цього календарного приводу повноцінне загальнонаціональне Свято Поваги і Подяки;
• Залучити експертів до роботи щодо аналізу та доопрацювання засадничих елементів державної ветеранської політики з огляду на сучасні реалії та прогнози майбутнього. Йдеться насамперед про сучасний категоріальний апарат, основи, принципи, мету, складові, пріоритети політики та ін., а також місію, цілі і завдання Мінветеранів, його структуру та формат.

Законодавче забезпечення

• Провести ревізію існуючої нормативно-правової бази ветеранської політики та напрацювати пропозиції щодо її вдосконалення. Оптимальний шлях – через серію тематичних парламентських слухань, між якими буде тривати робота експертних груп та дискусійних майданчиків;
• Прийняти рамковий закон "Про ветеранське підприємництво", який буде відображати загальні принципи та критерії діяльності ветеранських підприємств/ветеранів-підприємців, процедури отримання статусів та умови його надання/позбавлення, засоби і форми державної підтримки і т.і., а також (згодом) запровадити додаткове законодавство, яке буде враховувати вже наявний власний досвід та вдосконалювати законодавчу базу ветеранського підприємництва;
• Легалізувати діяльність приватних військових компаній як однієї із ексклюзивних прерогатив ветеранського бізнесу, прийняти відповідне законодавство, запровадити механізми регулювання та контролю.

Статуси і пільги

• Адаптувати існуючу систему пільг та можливостей відповідно до сучасного розуміння предмету та об’єкту ветеранської політики;
• Інтегрувати до існуючої системи ветеранських прав, пільг, прерогатив і можливостей ветеранів з-поміж іноземних добровольців-захисників України.

Організаційний рівень

• Розширити інфраструктуру Мінветеранів насамперед за рахунок відкриття регіональних представництв, власних медико-реабілітаційних закладів та спеціалізованих агенцій (Мінветеранів повинно мати принаймні власні відомчі ВЛК для підтвердження/оскарження наданих статусів);
• Підняти статус і можливості "Українського ветеранського фонду" — зробити його державною установою, надати йому можливість незалежного фінансування за рахунок одного зі спеціальних фондів;
• Визначити центральний орган виконавчої влади, на який буде покладено функції щодо реалізації державної політики у сфері розвитку ветеранського підприємництва;
• Створити в системі Мінветеранів окремий структурний підрозділ на рівні не нижче за Управління, який буде реалізовувати жіночу ветеранську політику (жінки-Захисниці, а також матері і дружини Захисників);
• В межах Департаменту цифрового розвитку та трансформації Мінветеранів створити відділ ветеранської статистики, завданням якого буде збір, зберігання та надання статистичної інформації щодо різних аспектів цивільного життя українських Захисників (насамперед це медична і соціально-економічна інформація, без якої неможлива об’єктивна оцінка та прогнозування політики);
• В системі періодичної звітності органів місцевої влади запровадити "ветеранські" критерії оцінки ефективності керівників (на основі розв'язання проблем ветеранів, реагування на звернення та соціологічні оцінки з боку місцевої ветеранської аудиторії);
• В межах триваючої адміністративно-територіальної реформи (яка через повномасштабне вторгнення "зависла", як і більшість розпочатих реформ) – передбачити заходи щодо розвитку ветеранської інфраструктури в громадах.

Фінансування

• Заснувати окремий спеціалізований цільовий фонд для фінансування усіх ветеранських виплат (виділити та забрати пенсії та інші ветеранські кошти із бюджету Міністерства соціальної політики та із Пенсійного фонду України та інших фондів), який буде підпорядковано Міністерству у справах ветеранів. Передбачити для нього власні захищені статті фінансування за аналогією із Дорожнім фондом, Фондом соціального страхування, Фондом Чорнобиля і т.і.;
• Передбачити механізми фінансування "бюджету ветеранської політики" за рахунок коштів від використання конфіскованих/заморожених іноземних активів країни-агресора, майна підсанкційних осіб, майбутніх репарацій та інших джерел.

Зазначені пропозиції не є вичерпними та не претендують на "істину в останній інстанції". Насправді серед експертів, представників ветеранських рухів і громадських організацій вже напрацьовано достатню кількість ідей, які заслуговують на увагу та можуть бути покладені в фундамент нової ветеранської політики. Головне – не відкладати нагальні зміни до закінчення війни, а досягти Перемоги завдяки цим змінам.