Що не так з опитуваннями про кінець війни між Росією і Україною - Світлана Чуніхіна

Психолог Світлана Чуніхіна розповіла "Телеграфу" про опитування громадської думки в Росії і Україні

Російсько-українська війна – напевно перший затяжний військовий конфлікт високої інтенсивності, під час якого так ретельно вимірюється стан громадської думки в країнах, що воюють. Про те, як сприймають війну громадяни України і РФ, і про те, як це сприймання змінювалося у міру розгортання подій війни у часі, відомо майже все. Але головне, що ми знаємо достеменно – для росіян і українців війна виглядає і відчувається настільки по-різному, ніби йдеться про різні війни на різних планетах.

Для українців війна кривава, руйнівна, жорстока і несправедлива. Це війна на знищення, і ціною поразки в ній є зникнення України з політичної карти світу. Для росіян це "спеціальна воєнна операція" — неминуча, праведна і "священна". Але, як не парадоксально, мешканці країни-агресора теж вважають ставки в цій війні максимально високими. Більшість з них упевнені, що в разі програшу Росію очікує політична смерть.

Різниця в ціні, яку платять українське і російське суспільства за ведення цієї війни – відверта і жахлива. Росіяни, можна сказати, залишаються навіть в плюсах: ринок праці перегрітий високими зарплатами ОПК і дефіцитом робочої сили, Кремль хизується територіальними здобутками і насолоджується тим переляком, в якому перебуває цивілізований світ. Українці щодня рахують своїх загиблих військових і цивільних, хоча насправді давно вже втратили лік.

Однак при всій різниці у ставленні до війни у нас і у них, є і дещо спільне. Наприкінці третього року війни соціологічні опитування фіксують зростання запиту на перемовини. Шостого листопада Левада-центр оприлюднив дані дослідження: 55% російських респондентів вважають, що слід почати мирні переговори, і 36% виступають за продовження бойових дій. Щоправда, згідно з даними цих соціологів, частка прихильників перемовин серед громадян країни-агресора майже весь час, поки триває "СВО", переважала частку тих, хто "топить" за війну. Але в останні місяці розрив між ними збільшується.

Кілька днів тому соціологи Gallup показали дані опитувань серед українців, проведених в серпні і жовтні цього року, згідно яких 52% опитаних хотіли б, щоб їхня країна якомога швидше завершила війну, у той час 38% вважають, що Україна має продовжувати воювати, поки не виграє війну. Рік тому за даними цієї ж компанії співвідношення думок в українському суспільстві було геть інакшим – 27% за скоріше завершення війни, 63% — за продовження спротиву. Понад половину респондентів (ті ж самі 52%) висловили готовність здобути мир шляхом територіальних поступок.

Разом з констатацію того, що ситуація на фронті для України розвивається не дуже добре, а перспективи перемоги військовим шляхом є зовсім туманними, соціологи дістають висновку: по всій Україні люди все більше втомлюються від війни і прагнуть швидкого миру, а значить підтримують президента Зеленського, якщо він знайде якійсь швидкий спосіб завершити війну.

Чи означають всі ці цифри, що українське і російське суспільство почали подумки наближатися до ймовірних перемовин? Абсолютно ні. Бо відповіді на питання "ви за мирні перемовини чи за продовження бойових дій" не містять жодної інформації про те, яку саме конфігурацію майбутнього мирного договору готові підтримати росіяни. З численних інших досліджень ми достеменно знаємо, що лише таку, яка повною мірою відповідає інтересам Росії, схибленої на власній величі. Жодні компроміси чи поступки Україні, не говорячи вже про визнання провини і репарації, в російській суспільній свідомості не йдеться від слова "зовсім". Чи можна вважати такі настрої "більш миролюбними", ніж раніше? Звісно ні. Агресор залишається агресором.

Питання, яке Gellup ставив українцям — ви за скоріше завершення війни чи за продовження бойових дій? — взагалі не містить протилежних альтернатив. Бо для багатьох українців, як ми знаємо з інших досліджень, шлях до скорішого завершення війни, яке є єдиним прийнятним, лежить через продовження боротьби. Люди, які обрали б завершення війни, навряд чи змирилися з капітуляцією. Принаймні точно не 52%.

Українці втомилися від війни і були б щасливі, якби вона припинилася вже сьогодні. Це очевидно навіть без дороговартісних опитувань. Але війна продовжується – попри жахливу втому і важку ситуацію на фронті.

Проблема з опитуванням Gellup, і з багатьма іншими, не в тому, що вони показують те, що і так очевидно. І навіть не в тому, що аналітики роблять з даних цих опитувань маніпулятивні висновки. Як от тут: раз українці хочуть миру, то хай погоджуються на той мир, який їм запропонують.

Проблема в тому, що вони насправді є спробою вхопити повітря. Бо ключ від завершення війни – не в тому, як дивляться на війну українці чи росіяни. І навіть не в тому, наскільки сильно втомилися від війни американські чи європейські соціологи, експерти, політики тощо, і як відчайдушно вони хотіли б від України припинити нарешті цей спротив. А в тому, чи хоче Путін продовжувати цю війну аж до того, поки його воля не буде нав’язана всьому світові, якою б кривавою не була б ціна. І в тому, чи є зараз хтось, окрім України, хто готовий йому дати відсіч з усіх своїх сил. Відповіді на ці запитання: так і ні, відповідно. 100%.