Генералісимус Альбрехт фон Валленштайн: "Знайомий світу образ відчайдушний"

Полководець, який керував десятками тисяч кондотьєрів, сам став жертвою найманців

Історичні паралелі часто не працюють. Сучасні реалії виявляються набагато складнішими для усвідомлення сутності військових конфліктів, а тим більше — війн. Проте справжній чи удаваний конфлікт між главою держави та її військовим керівництвом, у світовій історії не настільки вже й рідкісне явище.

Отже: імператор і генералісимус…

Під час Тридцятилітньої війни (1618—1648), яку часто називають першою загальноєвропейською війною, імператор Священної Римської імперії германської нації Фердинанд II Габсбург призначив імперським головнокомандувачем Альбрехта фон Валленштайна. Цей талановитий богемський дворянин середньої руки, завдяки вмілому керуванню своїми кондотьєрами-найманцями дуже несподівано почав грати першу скрипку в європейському оркестрі.

Зірка майбутнього полководця зійшла ще 1618 року, коли на його батьківщині спалахнуло повстання. 23 травня чехи-протестанти, обурені зневажанням свободи віросповідання з боку імператора-католика, викинули з вікон Празького замку намісників Фердинанда II Габсбурга…

Після поразки інсургентів у битві на Білій горі 1620 року і остаточного придушення повстання чеських станів Валленштайн стає членом консорціуму, який очолив впливовий князь Карл фон Ліхтенштейн. Переможці займалися конфіскацією і розпродажем земель, які належали переможеним, страченим заколотникам або ж таким, що подалися на еміграцію. Тож Валленштайн, який 1623 року вдруге, і знову вдало, одружився (отримавши не тільки численні статки, а й зв’язки при дворі імператора), міг тепер дозволити собі набирати у військо вже не сотні чи тисячі найманців, а десятки тисяч.

Жах для всієї Європи

1626 року на допомогу протестантам приходить єдиновірна Данія. Війна поступово охопила не тільки Чехію, а й майже всі землі Німеччини. Імператору, здавалося, не було звідки чекати підтримки: йде вже восьмий рік війни, всі її учасники чекають підписання миру. Але Валленштайн, знову на свої гроші, формує імперську армію у 20 тисяч людей.

"Не було людини, яка б не знущалася з цієї пропозиції, як химерного створіння розуму, але спроба виправдала себе навіть у тому разі, якби він виконав лише частину своєї обіцянки", – писав Фрідріх Шиллер у своїй фундаментальній праці "Тридцятилітня війна".

Валленштайн, який пізнав успіх і славу, ставить імператору жорсткі, схожі на ультиматум, умови: необмежена, диктаторська влада в цій армії та право на реквізиції у завойованих ним землях. Протягом декількох тижнів у підпорядкуванні полководця було вже до 50 тисяч осіб! Протягом 1626—1628 років майже вся Німеччина опинилася під владою Католицького блоку. Мекленбург, Померанія, Шлезвіг, Гольштейн були окуповані. Валленштайн стає герцогом Фрідланду, Загану і, нарешті, окупованого Мекленбургу.

Далі ще були гучні перемоги, майже вся територія імперії була очищена від військ Антигабсбурзької коаліції. Полководець стежив за порядком у війську і вимагав від офіцерів дотримання залізної дисципліни у підрозділах. Його називали "герцогом катів". Страждали від війни всі: від курфюрстів, герцогів, графів до представників найбідніших верств населення.

…Упродовж майже десяти років він наганяв жах на всю Європу і мав владу значно більшу, аніж імператор. Ворогів у нього було достатньо в обох військових таборах. Тож імператор під їхнім тиском навіть звільнив Валленштайна. Проте дуже скоро, на хвилі успіхів армії короля Швеції Густава II Адольфа був змушений повернути його на посаду головнокомандувача. 6 листопада 1632 р. у битві під Лютценом він зазнав своєї єдиної серйозної поразки. Армія союзників (шведи та саксонці), попри загибель геніального шведського полководця – "Лева Півночі", – схилила шальки терезів на свій бік.

Валленштайн відступає з Саксонії в Чехію і веде залаштункові переговори зі всемогутнім шведським канцлером Акселем Оксеншерною. І от 24 січня 1634 р. таємним указом імператора Фердинанда II Габсбурга герцога змістили з посади й позбавили всіх земель і титулів. Оголошення будь-кого "поза законом" в імперії не давало навіть найменших шансів виправдатися. Але генералісимус усе ще намагався утриматися на владному олімпі. Грандіозні плани європейського масштабу продовжували хвилювати майстра закулісних інтриг.

Останній акт кривавої драми життя полководця

Найбільші гарнізони імператорських військ відмовилися коритися полководцеві, який, мов загнаний вовк, переїжджав з одного міста в інше в західній Чехії. Йому залишалося зробити останній крок — приєднатися до шведів, непримиренних ворогів імперії Габсбургів. Відтоді зірки остаточно відвернулися від Валленштайна (він вірив в астрологію, яка устами геніального астронома і математика Йоганна Кеплера казала про широкі горизонти у майбутньому, але й наголошувала на неминучій смерті саме 1634 року). Найбільше тоді молодого капітана окрилила фраза: "Така незвичайна натура буде здатна на великі справи"; а на інші попередження він не зважав.

Він опинився на самісінькому заході Чехії, в містечку Егер (сучасний Хеб)…

390 років тому, 25 лютого 1634-го, відбувся останній акт у кривавій драмі його життя. У парадній залі замку в Егері щойно були вбиті вищі чини з найближчого оточення генералісимуса — фельдмаршал Кристіан фон Ілло (Іллов), генерал Адам Ердман Трчка, граф фон Ліпа (німецькою мовою — Терцкі), полковник граф Вільгельм Кінскі та ротмістр Йїндржих Нойман.

Головну роль серед змовників відігравали кондотьєри — комендант фортеці шотландець Джон Гордон, його співвітчизник майор Вальтер Леслі, а також ірландець Річард Вальтер Бутлер, який приєднався зі своїм полком драгунів до Валленштайна лише кілька днів тому.

Далі настала черга генералісимуса. Змовники негайно відправили своїх людей за межі замку, щоб нейтралізувати прибічників Валленштайна. Покої полководця перебували під якнайсуворішим контролем драгунів Бутлера. Близько години Леслі і Бутлер радилися, не наважуючись виконати наказ імператора. Зрештою, вони вирішили діяти, але вже чужими руками.

Таким чином два капітани-драгуни, ірландець Вальтер Деверу і шотландець Діонісіус МакДональд, можна сказати "увійшли в історію". Із шістьма солдатами, озброєними алебардами, кондотьєри рушили до покоїв Валленштайна у будинку бургомістра Пахельбеля на головній площі міста, що тепер носить ім’я гуситського короля Їржі з Подєбрада. Лише вірний паж полководця намагався перешкодити змовникам, але його вбили.

Розбуджений галасом Валленштайн спокійно стояв біля вікна на другому поверсі будинку. Він дивився, як змовники зі смолоскипами в руках виламували двері, проте не рушив із місця. І так само спокійно, з гордовитим виразом обличчя, вислухав звинувачувальну тираду Деверу. Якщо вірити Шиллеру (він використовував джерела XVII століття) герцог широко розкинув руки й прийняв удар алебардою прямо в груди. Без найменшого звуку і стогону генералісимус упав замертво.

Фердинанд II Габсбург, дізнавшись про вбивство Валленштайна, вчинив у найкращих традиціях своїх учителів-єзуїтів: наказав відслужити у віденських храмах три тисячі панахид за вбитим і… нагородив заколотників за найвищим розрядом: маєтками, камергерськими ключами та золотими ланцюгами. Кожен із 36 драгунів полку Бутлера, які брали участь у нічному вбивстві Валленштайна та його соратників, отримав по кілька сотень талерів. Капітану Деверу, який на думку істориків, завдавав останнього удару у груди полководця, який стояв перед ним у нічній сорочці, дісталося 1000 талерів – майже 30 кілограмів срібла. Просто астрономічна сума як на той час!

Багато дослідників упевнені, що генералісимус вирішив вести самостійну гру на руїнах імперії, знекровленої тривалою війною, спираючись на допомогу Франції та Швеції – головних ворогів Габсбургів і Рима.

Фрідріх Шиллер у знаменитій драматичній поемі "Валленштайн" малює романтизований образ полководця і політика:

На тлі похмурім сяйно проступає

Знайомий світу образ відчайдушний

Із гордовитим задумом своїм.

Так, то є він — творець хоробрих ратей,

Країн покара й табору кумир

Імперії опора бунтівлива;

Відважний син зрадливої фортуни.

Валленштайн залишив після себе велику спадщину. Палац його імені у Празі з чудовими садами, чеські міста Фрідлант (німецькою мовою Фрідланд), Їчин та Хеб (Егер) досі пам’ятають про полководця й організовують фестивалі на його честь.

Є чимало художніх і документальних фільмів, драм (найвідоміша – вже згадувана драматична трилогія "Валленштайн" Шиллера), романів, новел. Чеський композитор Бедржіх Сметана написав симфонічну поему "Табір Валленштайна". Проте "Відважний син зрадливої фортуни" і досі цікавий, і не тільки історикам. Цій контроверсійній постаті не загрожує забуття…