Рубікон великого Богдана, або Як Хмельниччина змінила Європу

Читать на русском
Автор
2220
В'їзд Богдана Хмельницького до Києва в 1649 році. Картина Миколи Івасюка, 1912 рік
В'їзд Богдана Хмельницького до Києва в 1649 році. Картина Миколи Івасюка, 1912 рік

Небажання еліти тогочасної Речі Посполитої йти на компроміси з українцями призвели до руйнування потужної держави

Майже 380 років тому сталася подія, яка на кілька століть змінила баланс сил у Європі та перетворила Україну на арену низки кровопролитних битв. Так, 21 січня 1648 року Богдан Хмельницький із загоном у 400 козаків напав на коронну залогу на острові Базавлук й звільнив від польського контролю Запорозьку Січ. За два тижні він опанував ситуацію на Січі й був обраний гетьманом.

Локальні ніби події стали фактично початком Національної революції 1648—1676 років в Україні та геополітичних змін на континенті…

Убитий син та викрадена наречена

Народився Богдан-­Зиновій Михайлович Хмельницький 1595 року на хуторі Суботів поблизу Чигирина. Навчався в Київській братській школі та у Ярославському єзуїтському колегіумі. 1618 року вступив до Чигиринської сотні реєстрових козаків. У серпні 1620 року разом із батьком брав участь у нещасливій Цецорській битві королівського війська з турками й татарами. Батько, як і коронний гетьман Станіслав Жолкевський, загинув, а Богдан потрапив у полон. Понад два роки провів у Стамбулі на галерному флоті, а потім його викупили запорожці; за іншою версією — був перекладачем у турецького адмірала і за першої нагоди зважився на втечу.

Битва при Цецорі. Картина Вітольда Півніцкі, 1878 рік
Битва при Цецорі. Картина Вітольда Півніцкі, 1878 рік

Згодом брав участь у багатьох морських експедиціях до південних берегів Чорного моря і до Криму. Вже у 1630-х роках Хмельницький входить в число старшини Війська Запорозького. Під час повстання 1637 року під проводом Павла Павлюка (Бута) виконував обов’язки військового писаря, брав участь у битві під Кумейками. Його підпис стояв під Боровицькою капітуляцією. Хмельницький був активним учасником і повстання під проводом Якова Острянина і Дмитра Гуні 1638 року. Часто їздив до Варшави з делегаціями від Війська Запорозького захищати права і вольності перед королем Владиславом IV Вазою і сеймом.

Переговори Богдана Хмельницького з послом Речі Посполитої Якубом Смяровським в Замості. Малюнок Йозефа Гіларія Гловацького, 1640 рік
Переговори Богдана Хмельницького з послом Речі Посполитої Якубом Смяровським в Замості. Малюнок Йозефа Гіларія Гловацького, 1640 рік

За останнє десятиліття перед повстанням 1648 року, яке називали "спокійним", лише накопичувалися проблеми, що призвели до вибуху: навіть реєстрові козаки на службі короля почувалися ізгоями в державі, не кажучи вже про міщан, селян, православне духовенство…

Богдан став жертвою свавілля польських можновладців. Попри королівський привілей Хмельницького на хутір Суботів, чигиринський підстароста Даніель Чаплинський навесні 1647 року захопив його, викрав Богданову наречену Мотрону і вигнав родину майбутнього гетьмана, забивши на смерть 10-­літнього сина Остапа від першого шлюбу.

Богданова церква у Суботові. Малюнок Тараса Шевченка, 1845 рік
Богданова церква у Суботові. Малюнок Тараса Шевченка, 1845 рік

Домогтися правди було неможливо. Хмельницький деякий час перебував під арештом. Звільнившись, він вирішив разом зі старшим сином Тимошем йти на Запорожжя. Там з вересня 1647 року проводив наради, закликаючи у відозвах козаків, селян і міщан вступати до лав повстанської армії. У січні наступного року він відрядив до Бахчисарая посольство з проханням допомоги від кримських татар.

Зустріч Богдана Хмельницького з Тугай-Беєм. Картина Юліуша Коссака, 1885 рік
Зустріч Богдана Хмельницького з Тугай-Беєм. Картина Юліуша Коссака, 1885 рік

Єдиний господар Русі

На Січ з усієї України приходять тисячі козаків, селян, міщан, священників. Польські гетьмани – коронний Миколай Потоцький і польний Мартин Калиновський – вирішили знищити повстання в зародку. На Запорожжя відправився авангард (до дев’яти тисяч жовнірів і реєстровців) під командуванням сина Потоцького Стефана. Спочатку Хмельницький мав лише п’ять тисяч козаків, і ще до трьох тисяч воїнів привів із собою перекопський мурза Тугай­-Бей.

Сили були майже рівні. Але реєстровці й мошенські драгуни (православні шляхтичі на коронній службі) під впливом агітації посланців гетьмана перейшли на його бік. 6 травня жовніри Стефана Потоцького вели бій в оточенні й при спробі вирватися з нього біля урочища Княжі Байраки знову опинилися в пастці та були розгромлені. В полон потрапило три тисячі жовнірів і шляхтичів, Потоцький-молодший загинув…

Битва під Жовтими Водами стала прологом до другої перемоги козацько­-татарського війська під Корсунем 15­—16 травня 1648 року. Поляки опинилися в пастці між кручами й болотистою річкою Виграївка. Максим Кривоніс зі своїми козаками вдарив із заздалегідь викопаних шанців по табору ворога, а полки гетьмана й татари Тугай-Бея атакували з тилу. До дев’яти тисяч жовнірів, обозних і слуг загинули, вісім тисяч опинилися в полоні у татар, й серед них — Микола Потоцький і Мартин Калиновський.

Еліта Речі Посполитої продовжувала виявляти одностайність у несприйнятті навіть у цій зародковій формі ідеї автономії України й тлумачила повстання як соціальну боротьбу козацтва – "домову війну". Перемога козацького війська під Пилявцями (21–23 вересня 1648 р.) й похід до Львова і Замостя не тільки відкрили шлях до Варшави, а й докорінно змінили політичну доктрину гетьмана. Тепер він вважав, що козацькою Україною має опікуватися "король Руський", і новостворена держава ставала б суб’єктом федеративної Речі Посполитої, до складу якої входили б Корона Польська, Велике князівство Литовське й гетьманська Україна.

Гетьман України Богдан Хмельницький. Копія з портрету XVII століття
Гетьман України Богдан Хмельницький. Копія з портрету XVII століття

Після гучних перемог над поляками протягом 1648 року "плани Богдана Хмельницького вже не обмежувалися захистом козацьких прав і вольностей, як це було в перші місяці повстання, але й не передбачали руйнування Речі Посполитої… Хмельницький заявив, що він є єдиним господарем Русі й погрожував вигнати поляків за Віслу. Він думав про себе як про спадкоємця князів Київської Русі", – пише в книзі "Брама Європи" історик Сергій Плохій.

У грудні 1648 року Хмельницький урочисто в’їхав до Києва. Міщани, духівництво, вітали його як "нового Мойсея", що визволив Україну з польської неволі. Гетьмана привітав київський митрополит Сильвестр Косів та Єрусалимський патріарх Паїсій, який і благословив шлюб з Мотроною, котру Богдан повернув в ході війни (її доля склалася трагічно – син Богдана Тиміш звинуватив її у зраді й повісив).

Протягом лютого — квітня 1649 року під час переговорів з послами Туреччини, Московії, Валахії, Молдови, Трансильванії було сформульовано тезу про необхідність створення незалежної України в межах її етнічних кордонів.

І поляки з литвинами, й українці готувалися до рішучої битви. З Лівобережжя виступив лютий ворог козаків і православ’я князь Ярема Вишневецький. 30­-тисячна армія під його проводом опинилася в оточенні в Збаражі на Тернопіллі. 100­-тисячна українсько-татарська армія намагалася декілька разів захопити замок. Однак Вишневецький, досвідчений воїн, щоразу відбивав атаки.

Діорама Зборівська битва. Художник Степан Нечай, 1995 рік
Діорама "Зборівська битва". Художник Степан Нечай, 1995 рік

На допомогу Вишневецькому вирушає з Любліна 20-­тисячна армія короля Яна II Казимира. Хмельницький таємно зняв з облоги Збаража 40 тисяч козаків і 30 тисяч татар хана Іслам­-Гірея III. Ті коронні війська, які не встигли перебратися на лівий берег Стрипи, зазнали важких втрат — до чотирьох тисяч осіб. Почалася паніка. Королівський писар Войцех Мясковський писав: "Уже декілька століть Польща не була в такій небезпеці, як 5 серпня".

Проте хан Іслам­-Гірей III вирішив "стати над сутичкою", доклавши зусиль, щоб припинити розгром поляків. Версія про "зраду хана" сьогодні піддається сумніву – Хмельницький й сам не наважувався на остаточний розрив із Варшавою. Підписаний Зборівський договір мав компромісний характер, але під юрисдикцію влади гетьмана підпадала лише частина українських земель; реєстр обмежили 40 тисячами козаків. Договір став лише перемир’ям. Невдоволеними залишилися селяни, міщани й духовенство, які опинилися поза увагою статей угоди; десятки тисяч козаків (колишніх селян) мали повертатися під владу ненависних панів.

За цей час Богдану Хмельницькому вдалося на теренах Київського, Брацлавського і Чернігівського воєводств збудувати незалежну державу з легітимними органами влади: встановлював полковий адміністративно-­територіальний устрій, впорядковував фінанси, проводив делімітацію кордону. Проте підписанням Зборівської угоди Хмельницький налаштував проти себе представників некозацьких станів; спротив селян і міщан викликав союз гетьмана із кримськими татарами, які грабували міста й села, забираючи в неволю жінок і дітей.

На початку лютого 1651 року польське військо почало наступ на гетьманську Україну. Розв’язка настала 18–20 червня в битві під Берестечком. Яну II Казимиру вдалося зібрати найбільшу в історії Речі Посполитої армію: 70 тисяч воїнів, а також до 200 тисяч обозної челяді. Українська армія складалася з 60-тисячного регулярного козацького війська, а також зі 150 тисяч селян-­повстанців; у битві брали участь союзники гетьмана – 20 тисяч кримських татар і п’ять тисяч турків.

Поляки зайняли вигідні позиції, а рівне поле поперед їхнього табору давало змогу реалізувати переваги кінноти — драгунів і непереможних "крилатих гусарів". Український табір був розташований занадто близько до польських позицій, а командні пункти Хмельницького та Іслам­-Гірея опинилися в зоні вогню артилерії ворога. Татарська кіннота зазнала значних втрат і рятувалася втечею. Гетьман кинувся за ханом, щоб умовити повернутися на поле бою, але опинився в заручниках.

Козацький табір на берегах болотистої Пляшівки було взято в облогу. Під час відступу десятків тисяч селян уникнути паніки не вдалося. Втрати українського війська були надважкі – загинуло 30 тисяч людей. Поразка під Берестечком призвела до підписання Білоцерківського договору, за умовами якого козацький реєстр зменшувався до 20 тисяч, а територія Гетьманської держави обмежувалася лише Київським воєводством.

Фатальна помилка Богдана

У кампанії 1652 року Річ Посполита прагнула ліквідувати Українську державу як таку й реставрувати колоніальний режим. Але вже 22—­23 травня в битві під Батогом 20-­тисячна польська армія, очолювана польним гетьманом Мартином Калиновським, була оточена і розгромлена вщент. Цю битву сучасники порівнювали з Каннами.

Перемога передувала другому Молдавському походу Хмельницького. 1650, 1652 та 1653 року він тричі робив спроби залучити Молдавське князівство до союзу з Гетьманщиною й навіть одружив сина Тимоша з дочкою господаря Василя Лупула Розандою. І все ж Богдану не вдалося досягти бажаних результатів, а Тиміш — улюблений син і вправний воїн – загинув під час облоги Сучави в серпні 1653 року.

Постійно шукаючи союзників у боротьбі з іще вельми потужною Річчю Посполитою, гетьман пішов на, як виявилося незабаром, хибний крок. 8 січня 1654 року в Переяславі гетьман, частина старшини і козаків підписали угоду про військово-­політичний союз між гетьманською Україною та Московським царством. Вибору в гетьмана не було: Гетьманська Україна опинилася в повній ізоляції. Відносини України і Московії мали будуватися виключно на договірних засадах. Проте не так сталося, як гадалося…

1655 року відбувся спільний похід союзників на Львів. Проте царські воєводи постійно намагалися втручатися у внутрішні справи Гетьманщини. І Богдан Хмельницький став шукати підтримки в Трансильванії, Швеції, Австрії, Бранденбурзі, Молдові. Складна зовнішньополітична ситуація в Європі стала на заваді його планам створити антипольську коаліцію. Помер гетьман України після виснажливої хвороби 6 серпня 1657 року.

Смерть Богдана Хмельницького. Малюнок Тараса Шевченка, 1836-1837 роки
Смерть Богдана Хмельницького. Малюнок Тараса Шевченка, 1836-1837 роки

Француз П’єр Шевальє в передмові до "Історії війни козаків проти Польщі" зазначив, що в цій книзі читачі знайдуть "образ мужа, який для того, щоб піднятися над іншими, приводить у рух величезний механізм і наводить жах на королівство (Річ Посполиту), якого ні всі могутні держави християнського світу, ні навіть могутня імперія турків не змогли похитнути. Одне слово, Кромвеля, який вдруге з’явився на Русі, який був не менш честолюбний, хоробрий та спритний, ніж Кромвель в Англії".

Після смерті великого Богдана абсолютна більшість представників тогочасної української еліти виявилися неспроможними збудувати незалежну державу на тому фундаменті, який він готував. Серед його наступників були й талановиті керівники: Іван Виговський, Юрій Немирич, Петро Дорошенко… Проте постійні чвари, боротьба між гетьманцями та представниками Запорозької Січі призвели до катастрофічних людських, матеріальних і духовних жертв.

Так, згодом буде переможна Конотопська битва 1659 року, в якій знищать "цвіт московської кінноти", проте навіть ця вікторія не врятувала гетьмана Виговського. Розкол між Гетьманщиною, Січчю і промосковськими лівобережними полками призвів до багаторічної громадянської війни. І нарешті до сепаратного Андрусівського миру 1667 року, який майже на століття розділив Україну по Дніпру.

Міць Речі Посполитої було підірвано, незалежну Україну — не створено, а на сході континенту підніметься нова страшна сила, яка століттями буде намагатися підкорити всю Європу. Але то вже тема для інших історичних розвідок.