Секрети радянського автопрому: чому вантажівки та мікроавтобуси не продавали простим людям

У Радянському Союзі навіть придбання легкового автомобіля було складною справою. Транспортні засоби в приватні руки почали продавати лише наприкінці 40-х років, але асортимент був обмеженим.

У магазинах можна було знайти лише кілька моделей: "Москвич-400", ГАЗ-20 "Перемога" та ЗіМ. Проте попит на автомобілі різко зріс, і вільно доступним залишився тільки ЗіМ — найдорожча модель. Згодом з'явилися черги на машини, листівки та багаторічні очікування, а просте придбання автомобіля стало справжньою проблемою.

Причина, чому вантажівки чи мікроавтобуси не продавалися населенню, крилася в державному підході до ролі транспорту. Особистий автомобіль вважався не засобом заробітку, а розвагою або способом відпочинку. Такий підхід до легкових авто зробив їх доступними лише для подорожей або поїздок на дачу.

Вважалося, що вантажівки, як ЗіЛ-130 чи ГАЗ-51, не потрібні для приватних осіб. Держава не бачила потреби продавати їх громадянам. Використання таких машин передбачало комерційні або виробничі цілі, а це відповідало соціалістичній ідеології.

Автомобілі для бізнесу або інших господарських потреб, зокрема вантажівки, були лише у державних підприємств. Продавалися вони через міністерства та ще й за спеціальними рознарядками. Навіть без офіційної заборони на продаж, такі машини просто не надходили у роздріб. Радянська влада не бачила сенсу у наданні громадянам таких засобів.

Окрім того, в приватних руках державі не були потрібні мікроавтобуси. В СРСР вони використовувалися лише для робочих або комерційних цілей. Лише у виняткових випадках, наприклад, для багатодітних сімей, держава могла виділити автівку такого класу, як ризький мікроавтобус РАФ або універсал. Але це були поодинокі винятки, які розглядалися на високому рівні.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав, чому в СРСР споювали населення алкоголем. Магазини були забиті дешевим спиртним, а стимулу для того, щоб займатися саморозвитком і якось покращувати себе не було.