"Цифри космічні": 45-річний українець розповів, як встановили грандіозний силовий рекорд

Такого рекорду в Україні досі не було, а команда вже замахнулася на новий

— Як я готувався встановлювати рекорд з відтискання на брусах? — перепитує 45-річний Юрій Балясний з села Петрівка-Роменська Миргородського району. — Та ще років з тринадцяти. У мене була мрія — володіти гарним тілом. Тому в мене завжди був удома турнік, гантелі, я бігав, присідав, відтискався… Тільки не знав, що то все називається воркаут (усміхається). Ні в спортзалі, ні на спортивному майданчику ніколи не займався. Тепер у мене є і тренажери на подвір’ї, і турнік у хаті. І вже давно щодня зранку і ввечері — хай там дощ чи мороз — в одних шортах і кепці та спеціальних рукавичках (хоча можу й без них) загалом півтори години займаюсь силовими вправами.

12 годин — 51 537 відтискань

Юрій Балясний — майстер дільниці контрольно-вимірювальних приладів і автоматики нафтогазовидобувного управління "Полтаванафтогаз" — був найстаршим у команді з восьми спортсменів, котрі 23 листопада у Дніпрі встановили новий рекорд України. Протягом дванадцяти годин вони по черзі безперервно відтискувалися на брусах. За цей час спортсмени сумарно відтиснулись 51 537 разів! А правильніше так: 50 тисяч відтискань, як планували, виконали за 11 годин 37 хвилин, а за решту 23 хвилини додали ще 1537.

Такого рекорду в Україні досі не було. Організатори самі його придумали і самі ж установили.

— Це максимально екстремальне випробування як для тіла, так і морального стану учасників, — сказав віцепрезидент федерації Street Workout Гауранітай Шуліка. — Якщо професійний атлет приходить на майданчик і робить 300—400 відтискань, то це дуже добре. 500 — це вже стеля! А під час установлення рекорду кожен атлет зробив у середньому 520 підходів і 6250 відтискань! Тобто цифри космічні.

Аби встигнути виконати початково визначені 50 тисяч відтискань, учасники команди зменшили час, відведений на відпочинок. Першу п'ятихвилинну перерву вони взяли, відпрацювавши 4 години, відмовившись відпочивати щогодини. Загалом, щоб вкластися у час, зробили лише три вільні п’ятихвилинки. Ще кожен мав 20—30 секунд перепочинку, доки очікував свого підходу.

На п’ятій годині троє учасників вибули з турніру через різні травми, і для тих, хто залишився, завдання ще більше ускладнилось. Але бруси не відпочивали!

Ідея встановлення цього унікального рекорду належить старшому лейтенанту ЗСУ, неодноразовому переможцю найпрестижніших турнірів з воркауту 25-річному Дмитру Косатому з Житомира, який зараз служить в Оперативному командуванні "Схід" й відповідає за фізпідготовку військових. У серпні 2022 році на Харківщині отримав смертельне поранення син його товаришів по службі — молодший сержант 60-ї бригади сухопутних військ ЗСУ Ігор Височенко з Новомосковського району Дніпропетровської області, який був відзначений званням Героя України (посмертно). І Дмитро пообіцяв його батькам, що в пам’ять про Ігоря обов’язково встановить рекорд України.

Окрім Дмитра Косатого, до команди ввійшли ще троє армійців: 24-річний капітан Олександр Рева з Києва, 40-річний військовослужбовець 4-го полку "Рейнджер" ССО Олександр Тітенко з Кропивницького та його 38-річний земляк Олександр Стасенко. А також цивільні Юрій Балясний, 40-річний тренер з воркауту Ігор Бабков (Кривий Ріг), 19-річний харків’янин Арман Маргарян та наймолодший з учасників 18-річний киянин Михайло Бурлака.

— Це грандіозний силовий рекорд наших мужніх хлопців. Їх мало бути більше, але дехто відправився на лінію фронту захищати нас від скаженого звіра, — зауважила керівниця Національного реєстру рекордів України Лана Вєтрова, подякувавши за партнерство і організацію встановлення рекорду Федерації воркауту України, Оперативному командуванню "Схід", Силам спеціальних операцій. — Новий командний рекорд легкоатлети вирішили присвятити Ігорю Височенку та всім захисникам, які віддали своє життя за незалежність України.

Під час заходу було проведено збір коштів на придбання станції РЕБ для захисників, які виконують бойові завдання на одному з найгарячіших напрямків.

Вже за дві години долоні у всіх покрились кровавими мозолями

Юрій Балясний пригадує, що Ігор Бабков зателефонував йому за два тижні до визначеної дати установлення рекорду.

— "Скільки разів ти можеш відтиснутися на брусах за годину?" — запитав мене. — Я не знав відповіді. Тому наступного дня почав відтискатися на час. У мене вийшло 1260 разів. "А за дві години 2000 разів зможеш відтиснутися?" — спитав Ігор, дізнавшись про моє особисте досягнення. Я спробував — зміг. І тільки тоді він сказав мені, що, згідно з умовами встановлення рекорду, відтискання триватиме… дванадцять годин поспіль.

— Це вас не настрашило?

— А я Овен за гороскопом і з дитинства дуже впертий. Мій девіз по життю: "Умри, але зроби". Можу місяць, два, три виконувати одну й ту ж вправу, доки не досягну бажаного, і аж тоді заспокоюсь. Хоч, може, це й не завжди правильно. Бо, дотримуючись цього девізу, колись потягнув зв’язки на лівій руці, й тепер доводиться весь час її бинтувати, коли даю навантаження.

Юрій каже, що якби не син Владислав, то його особисті досягнення у легкій атлетиці й досі були б лише особистими. Бо завжди займався спортом не заради піару чи понтів, а заради підтримання фізичної форми. Але син, підрісши, почав робити фото та відео татових тренувань й показувати друзям. Ті на все дивились із захопленням і говорили, що це дуже круто. Зрештою, Владик підійшов до тата й запропонував йому зареєструватися у TikTok, щоб викладати туди короткі ролики.

— Я деякий час упирався, а потім погодився ще завести й сторінку у Facebook, — усміхається Юрій. — Так і став "зіркою" Інтернету. Зараз у TikTok маю вже 148 тисяч підписників. Через соціальні мережі мене й розшукали організатори турніру. Тепер маю табличку, що я рекордсмен, і про мене написала місцева газета.

Загалом, каже чоловік, турнір був чудовою нагодою перевірити себе на фізичну витривалість і силу духу. І ще це була велика відповідальність: він не міг підвести молодших товаришів.

— Спочатку ми взяли досить високий темп, — знову повертається спогадами у 23 листопада Юрій Балясний. — Перші дві години кожен з нас робив по п'ятнадцять відтискань за один захід, а потім знизили їх до десяти, щоб було легше. Уже через дві години у всіх долоні покрились кровавими мозолями — спеціальні рукавички не рятували від них. Боліли м’язи і зв’язки… Однак думок зійти з марафону не виникало. Нас підбадьорювали патріотичні пісні. І нам хотілося підтримати наших захисників і захисниць, щоб вони відчували, що не самі. Цим рекордом ми хотіли показати, що навіть у такі нелегкі часи українці — найсильніші, а Україна — незламна.

— Ви йшли нарівні з удвічі молодшими від себе партнерами. Як почувалися?

— Коли їхали в Дніпро, дружина наказала синові уважно слідкувати за мною і раптом що, викликати "швидку", бо знає, що я дуже терплячий і ніколи просто так не здамся, — усміхається Юрій. — Але, слава Богу, зі здоров’ям усе нормально. Звісно, коли троє молодих спортсменів після п’яти годин вибули зі строю, навантаження зросло. На останній годині турніру двоє з них, щоправда, попри біль, допомогли його завершити, за що їм велика подяка.

— Як ви відновлювались під час коротких пауз?

— Хлопці пили енергетичні напої, пропонували й мені, але я побоявся, бо ніколи такого не вживав. Тому пив лише криничну воду, їв мед і банани та з’їв пару шматочків домашнього торта "Наполеон", яким нас пригощали рідні Ігоря Височенка.

Юрій продовжує:

— Ми жартома називаємо себе "кишеньковими тиграми", оскільки всі худі й невисокого зросту — від 165 до 170 сантиметрів, за винятком Олександра Стасенка, який вимахав до 185. Загалом, чим менша вага тіла, тим краще працювати. Я, наприклад, при зрості 170 сантиметрів роками підтримую вагу 70 кілограмів.

До речі, в ході спілкування вісімка сильних вирішила продовжити співпрацю в такому ж складі. Під назвою "Титани України" молода команда на початку нового 2025 року обіцяє вразити українців новим рекордом: почергово підтягнутися на перекладині 2025 разів. Зараз шукають спонсора.

А встановлення недавнього рекорду кожному з них обійшлося у кругленьку суму — майже 10 тисяч гривень. Довелося з власної кишені оплачувати дорогу, харчування, житло, роботу двох представників Національного реєстру рекордів України… Добре, за оренду воркаут-майданчика у 37-й школі Дніпра не довелося платити.

— Все ж 850 гривень повернулось, — зазначає Юрій. — Владислав вів пряму трансляцію із залу протягом восьми годин (чотири години там не було світла) і завдяки переглядам вболівальників трохи "накапало". Тепер думаю, що варто додавати коментарі до відеороликів під час тренувань, які виставляю в соцмережах, щоб вони конвертувалися в дохід.

Вага набирається не від сала

Відеоролики спортсмена-аматора у соцмережах з накладеною музикою — це особливий вид мистецтва. Це, як кажуть, треба бачити. Кожну вправу він виконує з якимись вигадками, змушуючи глядача мимоволі відкривати рота, захоплюючись можливостями людського організму. Судячи з відгуків, дуже багатьох вони мотивують займатися спортом, щоб мати таке ж досконале тіло, як у нього.

Люди просять викладати більше такого "кіно", дехто просить бути їхнім персональним онлайн-тренером.

А односельці стали просити, щоб він став тренером для їхніх дітей.

Загалом Юрій Балясний повернувся з Дніпра зарядженим новими ідеями. Сьогодні мріє вже про те, щоб отримати звання кандидата у майстри спорту міжнародного класу й офіційно зареєструвати особистий рекорд України. Раніше про це не задумувався, а тепер зрозумів, що давно до цього готовий. Його результат з утримання тіла переднім висом на турніку і висом над собою сягає 30 секунд, що більше на шість секунд, аніж потрібно для підтвердження звання кандидата у майстри спорту. Починав два роки тому з… нуля секунд. Спочатку думав, що це взагалі нереально. Але потім удалось протриматись дві секунди. А тоді п’ять…

Колись тягав штангу, гирі, а зараз працює лише з вагою свого тіла.

Підтягнутися півсотні разів на турніку Юрію легко.

Тримання кута на перекладині завдяки лише двом пальцям — його коронний номер.

Пробігти щодня три кілометри — це як ритуал.

До речі, після встановлення рекорду Юрій змушений був кілька днів пропустити тренування, бо не тільки руки, а й ноги були забиті від багаторазового сплигування з брусів. Та поступово, поки долоні заживали, почав бігати й присідати. Через два тижні відновив повноцінні заняття.

Я поцікавилась, як йому вдається зберігати постійну вагу, на що Юрій відповів, що ніяких дієт не дотримується. Лише з середини грудня і до середини квітня не вживає борошняних виробів та солодощів, а також солодких напоїв. Заміняє їх бананами, яблуками й медом.

Два кілограми — найбільш зайва вага, з якою чоловікові доводилось боротись. Ну, як боротись? Весною до його тренувань додаються господарські роботи — городи, догляд за великою пасікою, біля курей та свиней тощо. А як тільки вони закінчуються, тоді до зими з’являються зайві пару кілограмів. Тому зазвичай у грудні спортсмен встановлює режим обмеження солодкого й борошняного.

Від сала й свинини, каже, вага не набирається. Юрій добре знає, про що говорить. Адже він — перший у Петрівці-Роменській і навколишніх селах колій. А з колієм зазвичай розраховуються свіжиною. І вона практично цілий рік не зникає зі столу в родині.

І ще Юрій знає точно: регулярні фізичні заняття добре впливають на нервову систему. Тому ніхто з його оточення на роботі не чув, щоб він колись підвищував голос.

Забув чоловік й про те, що таке хворіти.

— Воркаут — це вид спорту, який не вимагає значних коштів, щоб ним займатися, — підсумовує розмову новоспечений рекордсмен. — Сам веду здоровий спосіб життя й хочу, щоб до нього долучалось якомога більше людей. Загалом рекомендую всім хоча б 15—20 хвилин у день виділяти на просту зарядку, і через пару місяців можна вже буде відчути результат.

Мій перший учень — мій син. До п’ятнадцяти років змушував його займатися спортом, а тепер він із задоволенням виконує ті ж вправи, що і я. Ще навчаючись у старших класах, син завойовував перші місця на районних змаганнях по підтягуванню на турніку. Його особистий рекорд — 35 підтягувань. Установлений нещодавно командний рекорд його ще більше мотивує.

До нашої сімейної компанії приєднався також Артьом Куриленко — товариш мого сина і син мого товариша Олександра Куриленка, який загинув на війні у квітні 2022 року.

Артьом став став мені другим сином. Стараюсь йому по-чоловічому допомагати. Моя участь у встановленні рекорду була присвячена також і пам’яті його батька…

Фото надані Юрієм Балясним