"Діти в Італії мріють про борщ і манну кашу": як українських сиріт планують повертати додому і чому іноземцям відмовляють в усиновленні

Фінансова допомога, житлові питання та благодійні ініціативи для нових родин

Війна змінила долі тисяч українських дітей. Хтось втратив батьків, комусь довелося тікати з небезпечних регіонів у пошуках прихистку в інших областях України, а хтось опинився за кордоном. Найважче у цій ситуації сиротам. За останніми даними, кількість дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, в Україні сягнула майже 63 тисяч – це на 2 тисячі більше, ніж було до початку повномасштабного вторгнення.

Що відбувається з евакуйованими за кордон вихованцями інтернатів? Чи справді діти мріють про повернення до рідних міст? Чому досі не відновлено міжнародне усиновлення і як змінюється політика держави щодо інтернатних закладів? Щоб отримати відповіді на ці та інші важливі питання, "Телеграф" поспілкувався з Головою Державної служби України у справах дітей Петром Добромільським.

"Діти з однієї сім'ї опинилися в різних країнах"

— Пане Петро, як кількість українських дітей-сиріт змінювалася з початку повномасштабного вторгнення?

— Станом на початок 2022 року кількість дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, складала майже 61 тисячу. На сьогодні — майже 63 тисячі дітей.

Проте, важливо розуміти, що серед цієї кількості 46 тисяч дітей перебувають під опікою або піклуванням, а більше 12 тисяч знаходяться в прийомних сім'ях або дитячих будинках сімейного типу (ДБСТ). Тобто у цих дітей є, наприклад, родичі, які взяли їх під опіку/піклування, або вони проживають з прийомними батьками чи батьками-вихователями.

З них дітей, які мають статус і можуть бути усиновлені, – близько 15 тисяч.

— Мова про статус дітей, щодо яких встановлено відсутність батьків?

— Саме так. Є діти, які можуть бути під опікою родичів, старших братів чи сестер. І є діти, які мають юридичний статус, і можуть підлягати усиновленню.

— Скільки дітей зараз евакуйовано за кордон? Це більше ніж 2 тисячі?

— На початку повномасштабного вторгнення за кордон було евакуйовано понад 4700 дітей, які перебували у закладах цілодобового перебування. За цей час більше ніж 2500 з них вже повернулися до України. Наразі за кордоном залишається близько 2 тисяч дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування і дітей, які перебувають в складних життєвих обставинах. І ми також активно працюємо над їхнім поверненням.

Пріоритетною метою є усиновлення, а також влаштування їх у сімейні форми виховання (прийомні сім'ї, ДБСТ) або патронат*. Тому наші моніторингові групи вже проводять оцінку потреб дітей, які перебувають за кордоном.

Для кожної дитини складається індивідуальний план повернення. Тому що є випадки, коли діти з однієї сім'ї опинилися в різних країнах — наприклад, одна дитина в Польщі, а двоє братів або сестер в Україні чи в Нідерландах. Ми повинні враховувати ці фактори, щоб забезпечити їх об'єднання.

*Патронат — це тимчасова опіка над дітьми-сиротами або дітьми, які з різних причин залишилися без батьківської турботи. Патронатні вихователі — це підготовлені люди, які тимчасово приймають таких дітей у свою сім’ю, поки не вирішаться їхні проблеми. Термін перебування дитини в патронатній сім'ї встановлює орган опіки і він не може перевищувати трьох місяців. Якщо є вагомі причини, термін можуть продовжити.

— Як ви оцінюєте готовність міжнародних партнерів до довготривалого утримання цих дітей? Чи є ризик, що деякі країни можуть відмовитися від такої відповідальності?

— Перш за все, хочу подякувати країнам та організаціям, які зголосилися прийняти наших дітей. Міжнародні партнери, як і ми, готові допомагати дітям. Проте наша головна мета все ж таки повернути їх до України. Це культурна ідентичність. Що довше вони за кордоном, то більше втрачається звʼязок із своєю культурою, мовою та національною ідентичністю. Це соціальні зв’язки. Наші діти мають виховуватися тут, у рідному соціальному середовищі. Врешті, це наша відповідальність. Відповідальність держави за своїх громадян. Саме тому ми не ставимо питання про те, як довго вони можуть перебувати за кордоном, а про те – як найшвидше їх повернути додому.

Законодавство України дозволяє повернення дітей у безпечні регіони України та, як я вже говорив, у сімейні або наближені до них форми виховання.

— Де саме розміщують евакуйованих дітей за кордоном? Яка країна є лідером у допомозі?

— На сьогодні наші діти знаходяться у понад 14 країнах. Ми вже здійснили моніторингові візити до Туреччини, Італії та Польщі, під час яких були складені оцінки потреб кожної дитини.

Наразі йдуть перемовини щодо проведення наступного моніторингового візиту до Польщі. Після цього плануємо моніторинг до Австрії, Швейцарії, Німеччини та інших країн.

"Багато хто просить повернутися до України"

— Чи були випадки, коли діти-сироти за кордоном виявляли бажання повернутися в Україну? Як ви реагуєте на такі запити?

— Так, були такі випадки. Якщо дитина, яка знаходиться за кордоном, висловлює бажання повернутися, вона може звернутися до керівника закладу або відповідних органів із цим запитом. Ми проводимо моніторингові місії за кордоном, і під час цих місій ми спілкуємося з дітьми, дізнаємося про їхні бажання.

Наприклад, коли частина дітей з Італії поверталися до України, то висловили свої прості, але дуже символічні побажання – вони попросили приготувати їм борщ і манну кашу.

Дійсно дуже багато дітей сумують за Україною і хочуть повернутися. Ми робимо все можливе, щоб вони мали таку можливість.

— Ви говорите, що діти-сироти повинні повертатися саме до турботливих родин, а не в інтернати. Чи можете детальніше розповісти, як буде реалізовано цей план?

— Ми робимо велику роз’яснювальну роботу. Наприклад, існує портал "Україна для кожної дитини" dity.gov.ua. У межах цієї ініціативи ми постійно проводимо заходи, публікуємо інформацію, розповідаємо про те, як держава підтримує сім’ї, які беруть дітей на виховання. Наприклад, нараховуються виплати як дітям, так і батькам. Влаштування дитини до сімейних форм виховання або закладів різних типів та форм власності не припиняє права дитини на аліменти, пенсії та інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв’язку з втратою годувальника. До речі, такі виплати є власністю дитини та повинні витрачатися лише на задоволення її потреб.

Багато обласних військових адміністрацій також впроваджують місцеві стимули: деякі області пропонують фінансову допомогу, побутову техніку, транспорт для нових прийомних сімей або дитячих будинків сімейного типу.

Однак питання не завжди в матеріальному стимулюванні. Батьки, які, наприклад, усиновлюють дитину, роблять це не через гроші, а тому, що вони прагнуть поділитися своїм теплом і забезпечити дитині сімейний затишок.

Що стосується прийомних сімей і дитячих будинків сімейного типу, тут теж багато людей свідомо йдуть на те, щоб брати дітей на виховання поряд зі своїми біологічними дітьми. В такій родині може бути до 10 дітей, з яких кілька біологічних, а решта – прийомні. Це створює атмосферу великої, здорової родини, де кожна дитина отримує увагу і підтримку.

— А якщо країни, де зараз перебувають українські діти, не захочуть сприяти їхньому поверненню через свої демографічні потреби? Як тоді Україна буде комунікувати?

— Думаю, що не варто обговорювати питання у форматі "а якщо", це буде не дуже коректно. Наша мета – створити умови, за яких діти будуть виховуватися в Україні, в родинах. Це наші діти, наша країна, і ми маємо зосередитися на тому, щоб забезпечити їхнє повернення в безпечні регіони України. Служби у справах дітей працюють виключно в їхніх інтересах, і ми робимо все можливе, щоб забезпечити їм найкраще майбутнє на Батьківщині.

"Дітей евакуюють за 100 км від лінії фронту"

— А скільки дітей, позбавлених батьківського піклування, залишаються у прифронтових українських регіонах? І за якими критеріями визначається необхідність евакуації?

— Наша Служба активно бере участь в Координаційному штабі при Уряді з питань захисту прав дитини в умовах воєнного стану, який займається, зокрема, питаннями координації дій органів виконавчої влади щодо розміщення та задоволення потреб дітей, евакуйованих у безпечні регіони України, та тих, які переміщені у держави тимчасового перебування.

Рішення про евакуацію населення, і дітей у тому числі, приймають військові адміністрації. Наприклад, нещодавно ми спільно з Сумською ОВА евакуювали дітей з будинку дитини до Волинської області через загрозу обстрілів. Ми діємо швидко, щоб забезпечити дітям безпеку, доступ до освіти, медичну допомогу та всі необхідні права.

Відповідно до постанови Уряду, під час воєнного стану в обов’язковому порядку здійснюється тимчасова евакуація дітей та осіб, які цілодобово перебувають у закладах, розташованих на відстані менш як за 2 кілометри від суб’єктів господарювання, що мають важливе стратегічне значення; за 100 кілометрів від межі між тимчасово окупованою територією та іншою територією України, де не ведуться бойові дії, лінії бойового зіткнення; або менш як за 50 кілометрів від державного кордону України з росією чи білорусією.

— Скільки дитячих будинків було переміщено як в межах України, так і за кордон?

— За кордоном зараз перебуває 98 закладів, із них 4 будинки дитини, де виховуються діти до 4 років. У межах України було релоковано 10 будинків дитини.

Україна прагне відійти від інтернатів

— Чи вистачає в Україні закладів для розміщення дітей, які залишилися без батьківського піклування, дітей-сиріт, і дітей, позбавлених батьківського піклування?

— Щодо закладів: взагалі, ми прагнемо відійти від інституційної системи догляду за дітьми і зосередитися на сімейних формах виховання. Однак є ситуації, коли діти потребують медичного догляду та лікування, і тоді вони перебувають у спеціалізованих закладах. Проте наголошу, що наша мета — забезпечити дітей можливістю жити в сімейних умовах.

Це дозволяє, у випадку виникнення проблем у сім'ї, тимчасово розмістити дитину в патронатній родині, а не в закладі цілодобового перебування. На сьогодні впроваджуємо соціальну послугу денного догляду дітей з інвалідністю, яка дає змогу родині отримувати послуги за місцем їхнього проживання.

— Як багато часу знадобиться Україні, щоб повністю перейти на сімейне виховання і відійти від інтернатів?

— Повністю відмовитися від закладів цілодобового перебування зараз, на жаль, не можна. Війна триває, тому ми маємо бути готові до всього. Звісно ми робимо все можливе, щоб зменшити кількість дітей в інтернатах, але є ситуації, коли це залишається необхідним. Наприклад, діти з інвалідністю або з певними захворюваннями можуть мати труднощі з адаптацією в сім'ях.

Ми шукаємо альтернативні моделі, такі як невеликі заклади для 10-15 дітей, що більше нагадують сімейне оточення.

— Є якісь думки про те, щоб розворушити це "казармене" життя в інтернатах? Зокрема, надати дітям більше особистого часу і можливості виходити за межі території?

— Ми постійно моніторимо ситуацію. В принципі, в багатьох таких закладах є досить великі території, бо це заклади, створені вже давно. І в багатьох я був — там є де дітям прогулятися.

І там, на жаль чи на радість, має діяти відповідне виховання. Діти мають певні обов’язки – школа, домашні завдання, як і в будь-якій родині. Ми ведемо з ними постійний діалог, слухаємо їхні пропозиції, щоб зробити умови кращими.

Хто з нас в дитинстві не мріяв про більше свободи? Знаєте, діти часто фантазують про школу своєї мрії — де вчителі в одній будівлі, а учні в іншій, ніхто нікому не заважає. І тут якраз питання в тому, що ми розуміємо дітей, адже всі ми були дітьми.

"Усиновити, щоб уникнути мобілізації? Такі випадки одиничні"

— В мережі час від часу з'являються історії про нібито усиновлення дітей для уникнення мобілізації. Також відомо про випадки, коли евакуацію дітей-сиріт посадовці використовували як прикриття для виїзду чиновників за кордон. Оформлювали себе як "супровід", а потім зникали. Як Ви це прокоментуєте? Які заходи вживаються, щоб унеможливити такого роду зловживання?

— Якщо в когось є бажання позловживати, то це моніториться і вживаються заходи реагування. Я чітко розумію, що таких випадків не є багато. Це не є масовим явищем. Зокрема усиновлення – це складний процес, який передбачає ретельну перевірку та дотримання багатьох процедур. Стати усиновлювачем лише з метою уникнення мобілізації або виїзду за кордон – це не так просто, як може здатися.

Процес усиновлення в Україні, як часто самі українці кажуть, є дуже "забюрократизованим". Хоча не найскладнішим у Європі! В багатьох країнах, коли йшли військові дії, взагалі було припинене усиновлення. У нас припинено тільки міжнародне усиновлення, а усиновлення всередині розвивається.

Багато робиться позитивних змін. Тому що ми на всіх майданчиках пропагуємо нульову толерантність до сирітства. І українці настільки об'єдналися, що багато хто хоче допомогти.

— З приводу міжнародного усиновлення: чому ми все ще не відновили його? Точно ж були охочі іноземці, що хотіли усиновити українську дитину. Чи є дані про те, скільки дітей-сиріт могли б бути усиновлені іноземцями, якби не було заборони? І як ви оцінюєте такі втрачені можливості?

*Торік у США близько 200 американських родин через своїх адвокатів звернулись до українського уряду з проханням дозволити їм завершити процес усиновлення українських дітей, який вони розпочали до російського вторгнення 2022 року.

— Дійсно, багато іноземців висловлювали бажання усиновити саме українських дітей ще до війни, і після початку повномасштабного вторгнення також були такі запити. Проте державою призупинено міжнародне усиновлення, оскільки існували ризики, що можуть бути зловживання.

У нас є багато українських родин, які готові усиновлювати дітей. Наразі на централізованому обліку є понад дві тисячі кандидатів в усиновлювачі, і цей процес активно розвивається. Багато українців хочуть пройти необхідне навчання та стати усиновлювачами. Це дуже позитивний процес.

Щоправда, існує певний стереотип, коли люди хочуть усиновити лише маленьких дітей, які відповідають їх певному баченню: біляве волосся, блакитні очі, щоб була схожа на когось із членів родини – тобто мають дуже конкретні очікування, які не завжди відповідають реальності.

Але ми наголошуємо, що всі діти мають право на сімейний затишок, незалежно від віку. Ми активно працюємо з потенційними усиновлювачами, щоб заохочувати їх розглядати можливість усиновлення старших дітей, і багато хто погоджується. Це дуже важливий крок, адже діти старшого віку теж заслуговують на любов і підтримку.

Війна збільшила кількість охочих усиновлювачів

— Як війна вплинула на процес усиновлення? Що змінилося найбільше?

— Війна, безумовно, вплинула. З позитивного — стало більше охочих людей стати усиновлювачами. Проте, хочеться відзначити, що іноді це бажання надто поспішне. Люди хочуть прискорити процес: зібрати документи онлайн, отримати довідки швидше, познайомитися з дитиною онлайн, і одразу забрати її додому. Але ж дитина – це не річ, і ми повинні, в першу чергу, враховувати її інтереси та безпеку.

Ми ретельно збалансовуємо процес, щоб родини, які вирішили взяти дитину, розуміли всі особливості. Потрібно не лише познайомитися з дитиною, але й пройти певний період адаптації, отримати підтримку та допомогу з боку держави і спеціалістів, щоб уникнути ситуацій, коли родина не справляється і повертає дитину назад. Це може сильно травмувати дитину, тому важливо все робити виважено.

— Чи багато випадків, коли дітей повертають після усиновлення?

— Таких випадків небагато, це одиниці. Однак такі поодинокі випадки є дуже болючими для дітей, тому ми намагаємося мінімізувати ризики.

— Знаєте, я інколи чую від майбутніх усиновлювачів побоювання, що діти з інтернатів — це нібито якісь особливо складні випадки. Чи відрізняється виховання прийомної дитини від виховання біологічної? І як працює психологічний супровід таких дітей?

— Кожна дитина унікальна, незалежно від того, біологічна вона чи прийомна. Звісно, у закладах діє комплексна система психологічної підтримки. Проводяться регулярні заняття, пропрацьовуються травмами минулого. Ми ж також не зацікавлені у тому, щоб цих дітей повертали.

Перед усиновленням ми детально знайомимо батьків з історією дитини, її особливостями та потребами. Наприклад, якщо семирічна дитина має певні затримки розвитку — ми про це відверто говоримо. Насправді, досвід показує, що з належною підтримкою та батьківською любов'ю такі діти швидко надолужують згаяне і розквітають у родині. Головне — розуміти, що такій дитині потрібно трохи більше уваги та терпіння на початковому етапі.

Також зараз ми розглядаємо пропозиції щодо створення програм допомоги сім’ям, які усиновили дитину. Ідея полягає у наданні фахівців, які допомагатимуть батькам.

Дитина – це не про виплати, але держава обіцяє підтримку

— Щодо одноразової виплати на дитину після усиновлення. Вона зараз складає 10 тисяч гривень, решта — по 860 грн ще протягом наступних 36 місяців. Це все одно доволі маленькі суми на дитину. Чи планується збільшення цієї суми?

— На цю мить виплата така ж, як і при народженні дитини, – спочатку 10 тисяч, а потім кожного місяця виплачується решта суми, і сумарно це складає трохи більше 41 тисячі гривень. Проте, ситуація в економіці через воєнні дії складна, і потрібно зважати в цьому контексті на реалії сьогодення. До того ж, кандидати в усиновлювачі мають розуміти, що вони беруть дитину до своєї родини не через якісь грошові виплати, а для того, щоб забезпечити її родинним теплом та підтримкою.

— Розкажіть, будь ласка, про систему державної підтримки для тих, хто хоче створити дитячий будинок сімейного типу? Особливо цікавить житлове питання.

— Знаєте, держава зараз робить серйозні кроки у цьому напрямку. Нещодавно запустили масштабну програму з бюджетом понад 550 мільйонів гривень — це дозволить придбати житло для понад 90 ДБСТ.

Крім того, діє розгалужена система підтримки — від путівок на оздоровлення до фінансової допомоги. Дітям призначається державна соціальна допомога (у 2024 році вона може складати від 6 до 10 тисяч гривень), а прийомним батькам та батькам-вихователям призначаються виплати на рівні одного прожиткового мінімуму для працездатної особи на кожну дитину-вихованця та кожну прийомну дитину. Також передбачено позачергове забезпечення батьків-вихователів індивідуальним житловим будинком або багатокімнатною квартирою.

Ще є чудова синергія з благодійними організаціями, які допомагають з побутовими питаннями — від меблів до техніки. Тобто створюються всі умови, щоб родини могли повноцінно піклуватися про дітей.