Кам’яне обличчя на фасаді та унікальна архітектура: чим відомий Дім невтішної вдови в Києві (фото)

Ця будова славиться цікавою легендою

Багато київських будинків мають унікальну історію, яка сягає своїм корінням у далеке минуле. Такі будови з часом набувають ореолу таємничості та загадковості.

Не винятком є і знаменитий столичний Будинок вдови, що плаче, який був побудований в 1907-1908 роках у стилі раннього модерну. Будинок має одну унікальну особливість — фасад будівлі прикрашений маскароном у вигляді голови жінки, яка "плаче" під час дощу.

З цією незвичайною будовою пов’язана цікава легенда, про яку читачам і вирішила сьогодні розповісти редакція "Телеграфу".

Історія будівництва особняка

Особняк був збудований у 1907-1908 році купцем другої гільдії Сергієм Аршавським і спочатку він планувався як фамільне гніздо.

Архітектором виступив Едуард Брадтман, який зміг створити справді унікальну будову. У будинку було по 10 кімнат на кожному з двох поверхів, а також велика кількість додаткових приміщень: кухня, кімнати для прислуги, пральня, холодильні приміщення, винні льохи та багато іншого.

На території садиби було збудовано стайню, приміщення для автомобілів, а сад мав площу 125 метрів квадратних. Каналізація та водопровід були підведені не лише до будинку, а й у двір.

Будівництво шикарного будинку призвело до того, що перший його власник Аршавський практично повністю розорився і відразу після завершення будівництва був змушений здати в оренду на 3 роки весь другий поверх.

В 1913 році купець зрозумів, що він не зможе утримувати цей шикарний будинок і продав особняк. Цікаво, що на виручені гроші йому вдалося купити аж два прибуткові будинки.

Архітектурні особливості особняка

Особняк виконаний у стилі модерн – асиметричний, з напівциркульними вікнами та з цементним рустом першого поверху.

Фасад виконаний з жовтої цегли та оздоблений кованим металом, гранітом, ліпними прикрасами з цементу, а також використовувався лабрадорит та оливкова керамічна плитка.

Родзинка будівлі – це маскарон у вигляді жіночого обличчя, який можна побачити на фасаді будинку з вулиці Лютеранської. Цікаво, що під час дощу по кам’яних щоках жінки стікають сльози і це виглядає дуже ефектно.

Прийнято вважати, що такого ефекту вдалося досягти архітектору завдяки встановленому на даху резервуару для збирання дощової води. Коли ємність наповнюється, то по щоках жінки по краплі починає скочуватися дощова вода, що виглядає як справжній потік сліз.

Легенда про вдову, що плаче

У 1913 році особняк у Аршавського був куплений київським купцем 1-ї гільдії на ім’я Товій Апштейн. Саме з його дружиною Грунею і пов’язана легенда про вдову, що плаче.

Так, Апштейн помер у 1917 році від хвороби та його невтішна вдова дуже довго не могла змиритися зі смертю свого чоловіка. Вона продовжувала жити в особняку, часто стояла біля вікна і плакала. А в якийсь момент слуги почали помічати, що вона розмовляє з покійним Товієм.

Через п’ять років Груня померла і, за легендою, заповіла встановити на будинку її обличчя. Кам’яний маскарон справді виглядає дуже сумно, а під час дощу по його щоками стікають "сльози".

Місцеві жителі запевняють, що якщо підійти до особняка впритул і постояти біля нього в тиші кілька хвилин, то можна почути шепіт Груні та Товія.

Вірити у привиди, які, нібито, мешкають в особняку чи ні, — це справа кожного з нас. Проте всі мешканці та гості Києва визнають, що цей монументальний будинок однозначно є справжньою візитною карткою столиці.

Де знаходиться Будинок вдови, що плаче: по вул. Лютеранська, №23 (кут з вул. Банковою).

Раніше "Телеграф" розповідав про те, які містичні таємниці приховує київський замок "Річарда". Цю величну будову було названо на честь англійського короля Річарда I Левине Серце, який став героєм легендарного роману Вальтера Скотта "Айвенго".