Прокляття "Хіросіми": чому перша радянська атомна субмарина К-19 вбивала моряків

Понад 30 років підводний човен був міною уповільненої дії

Рівно 63 роки тому на першому радянському атомному підводному човні К-19 сталася аварія. Це відбулося о 4:07 4 липня 1961 року, коли субмарина поверталася на базу після участі в навчаннях "Полярне коло" неподалік норвезького острова Ян-Маєн.

Під грифом "Таємно"

Після розриву імпульсної трубки в першому контурі довелося аварійно заглушити кормовий ядерний реактор човна, однак радіаційна обстановка в реакторному відсіку погіршувалася щохвилини. Екіпаж ніяк не міг підняти тиск, температура реактора продовжувала зростати. Треба було запобігти ядерному вибуху через можливу ланцюгову реакцію…

Як з'ясувалося згодом, пошкодження відбулося ще на випробуваннях наприкінці 1959 року, коли тиск у контурі був дуже перевищений, що залишили тоді без належної уваги. Можна сказати, аварія була "запрограмована".

На К-19 вийшов з ладу зв’язок. Екіпаж вирішив самостійно усувати аварію. Через побоювання перегрівання і руйнації активної зони реактора було розроблено план створення не передбаченого конструкцією додаткового трубопроводу. Це б дозволило підвести до активної зони охолоджувальну воду з додаткових баків.

Командир К-19, капітан другого рангу Микола Затєєв запитав, хто спуститься у ядерний відсік, щоб керувати робо́тами. Було ясно, що ця людина із моряками стовідсотково отримає смертельну дозу опромінення. Аварійну групу очолив командир групи дистанційного управління, лейтенант-інженер Борис Корчилов.

Проте така робота вимагала проведення зварювальних робіт на кришці реактора. Рівень радіації на човні зростав, і субмарина могла пересуватися лише за допомогою другого реактора. Моряки змонтували позаштатну систему проливання реактора холодною водою і запустили її, що й призвело до нової нештатної ситуації — руйнування активної зони та різкого зростання радіоактивності вже в усіх відсіках підводного атомного човна.

Це була помилка, але не забуваймо, що нештатна аварійна ситуація сталася на першому взагалі в складі ВМС СРСР підводному атомному човні: досвіду у моряків практично не було. І, як результат, почалося переопромінення вже всього екіпажу.

Пройшла майже доба, і до підводного човна підійшли дизельні підводні човни, а потім і есмінці. За рішенням командира екіпаж евакуювали на дизель-електричний підводний човен, а потім і на есмінець. К-19 підготували до затоплення у разі появи іноземних кораблів. Проте невдовзі підводний човен відбуксували до головного порту військово-морської бази Північного флоту СРСР – Сєвероморська.

Академік, радянський фізик Анатолій Александров (до речі, уродженець міста Тараща на півдні Київщини) визнав дії екіпажу та групи Бориса Корчилова щодо створення системи аварійного охолодження реактора правильними та самовідданими. Система проливання атомного реактора, змонтована аварійною групою Корчилова в радіаційному пеклі, згодом була конструктивно реалізована на всіх атомних реакторах надводних і підводних кораблів, та навіть на атомних електростанціях.

Аварії на борту підводного човна К-19 був присвоєний гриф "Таємно". За життя моряків боролися в госпіталях…

Лейтенант-інженер Борис Корчилов помер від великої дози опромінення. Загалом від променевої хвороби з 10 до 25 липня 1961 року померли вісім членів екіпажу К-19. Лікування моряків відбувалося в суворій секретності: навіть діагноз був не "променева хвороба", а "астеновегетативний синдром".

Інциденти, аварії, катастрофи з К-19

Далі атомна субмарина продовжувала поповнювати мартиролог після інцидентів, аварій і катастроф. Може, тому вона й отримала неофіційну назву серед моряків – "Хіросіма".

Опромінених моряків К-19 ховали у свинцевих трунах, таємно, навіть не повідомивши їхніх родичів про місце поховання. Проте поховання зовсім випадково виявив один з членів екіпажу човна, що залишився в живих: привіз ховати родича і натрапив на непомітні могили. Бориса Корчилова було перепоховано на Красненькому цвинтарі в Ленінграді.

Микола Затєєв був нагороджений орденом Червоного Прапора. Він більше ніколи не командував підводними човнами, працював на штабних посадах у ВМС СРСР. 1986 року звільнений у запас. Лікувався від променевої хвороби, помер 1998-го…

До речі, ще до спуску на воду 1959 року на К-19 відбулася пожежа, внаслідок якої загинули дві людини, які займалися фарбуванням трюмів, а невдовзі — ще одна жінка-маляр.

На початку 1961 року матрос К-19 загинув, бо був придавлений кришкою шахти під час завантаження ракет. 12 квітня цього року, саме в день, коли Юрій Гагарін здійснив перший політ у космос, підводний човен К-19 дивом не врізався в американський атомний підводний човен USS Nautilus; проте пошкодження під час маневру зміни глибини занурювання та удару об морське дно виявилися незначними.

15 листопада 1969 року відбулося ще одне зіткнення, і знову з американським підводним човном — USS Gato – під час маневру зміни глибини з 60 до 90 метрів.

Але найбільша трагедія, пов’язана з К-19, відбулася 24 лютого 1972 року. Після пожежі в 8-му та 9-му відсіках човен відбуксирували до бази. Загинули 28 членів екіпажу та два рятувальники.

І нарешті, 15 серпня 1982 року під час ремонту в акумуляторному відсіку декілька осіб отримали опіки, а за п’ять днів одна людина померла в шпиталі.

Виведений зі складу флоту підводний човен був у квітні 1990 року. Фактично вже тоді, коли розвалювалася як картковий будинок Радянська імперія.

2002 року про трагічні події липня 1961-го зняли історичну драму "К-19. Та, що залишає вдовиць". Головні ролі зіграли американці Гаррісон Форд (прототип — командир підводного човна Микола Затєєв) і Ліам Нісон (прототип — замполіт, капітан 3-го рангу Василь Архіпов). Фільм досить динамічний, проте бюджет (90 млн дол.) перевищив збори в прокаті – 65,72 млн. У кінострічці зображено вже списаний на той час дизельний човен К-77 з крилатими ракетами.

Хоч як намагалися творці фільму (попри численні консультації з учасниками подій), їм так і не вдалося уникнути спотворення фактів. Життя набагато складніше. А тим більше життя і смерть радянських моряків у наскрізь заідеологізованому суспільстві.