Пазурі кремлівського "яструба". Як невиліковно хворий Юрій Андропов рятував Радянський Союз

Смерть 10 листопада 1982 року багатолітнього комуністичного лідера СРСР Леоніда Брежнєва багато хто з партійних бонз (а це здебільшого були досить літні люди) сприйняли з побоюванням за свою долю. Ті, кого ще остаточно не торкнулася деменція, відчували, що спокійні часи вже у минулому. Було абсолютно ясно, що без нового і запізнілого, як виявилося згодом, витка реформ держава повільно, але неухильно скочувалася у прірву.

Багатолітній протеже і висуванець Леоніда Брежнєва, лідер радянської України, 64-річний Володимир Щербицький єдиний стояв у холодний день на трибуні Мавзолею без шапки. Він був плоть від плоті член закритого дніпропетровського клану, часи якого вже минали. І він бачив, що його годинник починає відлік останніх років служіння Країні Рад на Печерських пагорбах. Бо на зміну Брежнєву прийшов, заздалегідь підготувавши трамплін, член Політбюро ЦК КПРС і головне, багатолітній голова КДБ (18 травня 1967-го – 26 травня 1982-го), генерал армії – який жодного дня не служив – Юрій Андропов.

Повернення до сталінських методів

Це була людина, біографія якої, попри чимало опублікованих книг і документальних фільмів, є бездонною криницею міфів і припущень. Народився Юрій-Григорій Андропов 110 років тому, 2 (15) червня 1914 року на станції Нагутська в Ставропольській губернії. Щодо походження майбутнього лідера і сьогодні ламають списи дослідники біографії.

Дехто наголошує на його єврейському походженні (по лінії матері), хоча документів, які це підтверджують, нема (а якщо й були, то безслідно зникли). Андропов був одним із найбільш закритих, обережних функціонерів радянської епохи. І постійно плутався в документах, часто перебуваючи в підвішеному стані під час перевірок.

Людину, яка так і не здобула вищу освіту, у 24 роки призначили керувати комсомолом у Карело-Фінській РСР. Дивом Андропов не потрапив під каток "Ленінградської справи" наприкінці 1940-х (його виручив всесильний теоретик-марксист і партфункціонер Отто Куусінен).

Працював дипломатом у Данії та Угорщині, де був свідком і учасником як посол в УНР подій в Будапешті. На вулицях угорської столиці восени 1956 року відбувалася громадянська війна – однак спроба повалити просталінський режим завершилася поразкою через втручання радянських військ, які потопили повстання в крові. Цілісність соцтабору було збережено…

Потім була робота в ЦК КПРС – заввідділу зі зв’язків з комуністичними та робітничими партіями соцкраїн. Призначення головою КДБ 1967 року відбувалося після фактичного повалення альтернативної брежнєвській групи молодих функціонерів на чолі з неосталіністом Олександром Шелепіним ("Залізним Шуріком") і Володимиром Семичастним – головою КДБ. 1973 року Андропов уже став членом політбюро ЦК КПРС, хоча ворогів у нього вистачало; особливо "теплими" були стосунки з головою Ради міністрів Анатолієм Косигіним і головним ідеологом партії Михайлом Сусловим.

Уже на новій роботі Андропов починає потроху повертатися до сталінських методів. Через головного чекіста тисяч радянських громадян були відправлені до таборів і закритих лікарень (каральна психіатрія). Хоча треба зазначити, що Брежнєв був геніальним апаратником і призначив Андропову двох заступників – Семена Цвигуна і Георгія Циньова, які контролювали кожен крок свого начальника і доповідали про все генеральному секретарю.

Дисиденти і представники національно-визвольних рухів в СРСР стають чи не головною мішенню Андропова. Саме за його керівництва КДБ почали висилати з країни інакомислячих і дисидентів. 1980 року творець водневої бомби, а згодом – активний борець за права людини, академік Андрій Сахаров з дружиною був висланий у закрите місто Горький, де вони перебували під постійним контролем гебістів-філерів.

1968 року Андропов був одним із "яструбів", які виступили за вторгнення військ Варшавського договору до Чехословаччини. Також він став головним ініціатором введення радянських військ до Афганістану, повалення там режиму Хафізулли Аміна в грудні 1979 року та силового розв’язання політико-економічної кризи в Польщі 1980-го.

Помста Андропова

Отже, після смерті Брежнєва першим на його заміську дачу в підмосковному Заріччі приїхав саме Юрій Андропов. Втім, деякі партійні функціонери вважали, що на цьому посту заступити Брежнєва мав Щербицький, і згодом їм всім це Андропов пригадав. Серед них був і секретар ЦК Андрій Кириленко, його давній ворог, який заплакав, коли Андропов у листопаді 1982 року відправив його на пенсію.

Серед тих, хто постраждав від важкої руки і пронизливого погляду Андропова, був і близький друг родини Брежнєвих Микола Щолоков. Справи про корупцію в МВС, яке він очолював, призвели до гучних відставок і арештів. 13 грудня 1984 року виключений з партії, позбавлений всіх нагород, окрім бойових, уже колишній генерал армії Щолоков застрелився з мисливської рушниці…

Вже через день після смерті Брежнєва, 12 листопада 1982 року на пленумі ЦК КПРС Андропова обрали генеральним секретарем. А через пів року, 16 червня 1983-го він обійняв і посаду голови президії Верховної Ради СРСР.

Радянський і російський політичний діяч, один з архітекторів майбутньої "перебудови" Олександр Яковлєв писав: "План Андропова щодо порятунку соціалізму, якщо судити з його висловлювань, полягав у наступному: у країні вводиться залізна дисципліна згори до низу, координовано йде розгром інакодумства, робиться жорстка боротьба з корупцією і номенклатурою, що заїлася, під строгим контролем відбувається помірний перерозподіл. Забираються з номенклатури всі, хто невгодний КДБ… Мене, наприклад, вразила його пропозиція "Про осіб, які становлять особливу небезпеку для держави в умовах воєнного часу". Андропов наперед готував списки для арештів та таборів".

На міжнародній арені Андропов спочатку дотримувався ліберальної лінії (так звана розрядка міжнародної напруги в протистоянні з країнами Заходу і НАТО). Проте кремлівський "яструб" показав пазурі, коли 1 вересня 1983 року радянський винищувач над Сахаліном збив південнокорейський Boeing-747 – всі 269 пасажирів і членів екіпажу загинули.

Він продовжив безперспективне для СРСР з економічного погляду змагання із західним блоком. Переговори в Женеві з ядерного і ракетного озброєння були припинені, і Радянський Союз скасував мораторій на розгортання ядерних озброєнь середньої дальності в Східній Європі, а також прискорив розміщення тактичних ракет в НДР та Чехословаччині. Потепління в радянсько-американських відносинах завершилося.

"З перших днів свого правління Ю. В. Андропов повівся як жорстокий адміністратор, що покладався на примусові методи впливу і не збирався сприяти пробудженню будь-якої, зокрема господарської, ініціативи в суспільстві. Щиро прагнучи придушити криміналітет і зменшити міру корумпованості суспільства, він вдався до заходів з "наведенню ладу". Але його окремі рішучі дії у цій справі в масштабах всієї країни не дали практично жодних результатів.

Усі звикли до галасливих формальних кампаній і показових "липових" звітів. Боротьба за дисципліну практично звелася до пам’ятних багатьом киянам облав у перукарнях і кінотеатрах з метою виявлення людей, які не перебували на своєму робочому місці. Тіньова економіка від цього ніяк не постраждала, а в суспільстві почало відчуватися наростання страху", – писав український філософ й історик Юрій Павленко в книзі "Нарис історії Києва".

Перегони на лафетах

При владі Андропов перебував 15 місяців. Він був уже абсолютно хворою людиною і помер у Москві 9 лютого 1984 року від важкої форми ниркової недостатності.

Новий генсек Костянтин Черненко на позачерговому пленумі ЦК КПРС сказав: "Недовгий, прикро недовгий, товариші, строк судилося Юрію Володимировичу Андропову працювати на чолі нашої партії та держави. Усім нам бракуватиме його. Він пішов з життя в розпал великої і напруженої роботи, спрямованої на те, щоб надати потужне прискорення розвитку народного господарства, подолати труднощі, з якими зіткнулася країна на рубежі 70—80-х років.

Але всі ми знаємо, як багато вдалося зробити партії за цей короткий час, як багато нового, плідного набуло прав громадянства і утвердилося на практиці. Продовжимо і колективними зусиллями рухати далі розпочату під керівництвом Юрія Володимировича роботу — найкращий спосіб віддати належне його пам'яті, забезпечити наступність у політиці".

Перегони на лафетах (відомий багатьом радянським людям вираз) продовжилися і після смерті Юрія Андропова. Через 13 місяців – 10 березня 1985 року – помирає абсолютно хворий 73-річний Костянтин Черненко.

Починається епоха молодого й амбітного керівника СРСР Михайла Горбачова, яка невдовзі отримала назву "перебудова". Вона й поставила останню, масну крапку в історії радянської держави, яка розвалилася, мов картковий будинок. Жодні реформи – ні економічні, ні політичні – не врятували державу від неминучого краху: це як мертвому кадило.

Країну Рад ніхто не став захищати 1991 року, але й сьогодні залишаються симпатики не так потворної комуністичної, як насправді великодержавної російської ідеї. Саме вони бажають знову повернути колесо історії. А більша частина світової громадськості ніяк не второпає, що доля всього людства зараз вирішується саме на полях кривавих битв в Україні…