Загибель радянської субмарини "Комсомолець": як секретність перемогла людяність

Читать на русском
Автор
3733
Атомний підводний човен К-278 "Комсомолець" Новина оновлена 07 квітня 2024, 23:30
Атомний підводний човен К-278 "Комсомолець"

Минуло 35 років з моменту трагедії, однак її причину досі не встановлено

Рівно 35 років тому, 7 квітня 1989 року в Норвезькому морі в результаті аварії вибухнув і на глибині 1658 метрів затонув підводний човен Військово-морського флоту СРСР К-278 "Комсомолець". Це була суперсучасна багатоцільова субмарина 3-го покоління (1980—1995), єдина з проєкту 685 "Плавник". І головне – з ядерними боєголовками на борту.

Їй тоді належав абсолютний рекорд з глибини занурення серед підводних човнів – 1027 метрів (1985). Корабель на цій глибині залишався б недосяжним для будь-якого озброєння імовірного противника.

У результаті катастрофи 42 члени екіпажу загинули: 23 з них втонули у крижаній воді або залишилися у підводному човні на дні моря. 27 моряків зуміли вижити.

Цей глибоководний атомний човен створювався як повноцінний бойовий корабель, здатний виконувати широкий спектр завдань. А саме: пошук, виявлення, тривале стеження і знищення атомних підводних човнів, боротьба зі з'єднаннями авіаносців, великими надводними кораблями.

Через збільшену глибину занурення матеріалом корпусу було обрано титановий сплав. Легкий корпус складався з 10 безкінгстонних цистерн головного баласту, носового та кормового країв, проникних надбудов та огородження висувних пристроїв.

Атомний підводний човен К-278
Атомний підводний човен К-278

Лише 9 квітня 1989 року в радянській пресі було опубліковано повідомлення такого змісту:

"…7 квітня на торпедному підводному човні з атомною енергоустановкою, що знаходився в нейтральних водах у Норвезькому морі, виникла пожежа. Вжитими екіпажем заходами ліквідувати її не вдалося. Човен затонув. Є людські жертви.

Центральний Комітет КПРС, Президія Верховної Ради СРСР та Рада міністрів СРСР висловлюють глибоке співчуття сім'ям, родичам та близьким загиблих".

Ще через місяць — 12 травня 1989 року — Президія Верховної Ради СРСР видала указ про нагородження всіх членів екіпажу "Комсомольця" орденом Червоного Прапора.

Справжня причина трагедії залишається невідомою, проте версій багато. Слідчі дії, що їх проводила прокуратура Північного флоту РФ, відбувалися в умовах жорсткого протистояння керівництва ВМФ СРСР (а з грудня 1991 року – РФ) та проєктувальників і будівельників.

Експертна рада засідала три роки, щоб дійти першого висновку, який важко назвати результативним: 604-й екіпаж (до речі, не основна, а дублююча команда на чолі з капітаном 1-го рангу Євгеном Ваніним) не був достатньо добре підготовлений для походу. Допустимий граничний строк у вісім місяців після останнього виходу в море виявився значно перевищеним. Відправка екіпажу без додаткової підготовки, на думку прокурорів та експертів, була чи не головною причиною катастрофи.

Проте остаточне рішення прокуратурою так і не було ухвалено, і справу поклали на безрік. Тим більше, що на той час вже розвалився Радянський Союз…

Слідча група прокуратури Північного флоту та Військово-технічна рада ВМФ більш як 10 років продовжували готувати різні документи, де обговорювали радше питання експлуатації підводних човнів, регламент, дисциплінарні і всілякі організаційні висновки. Жоден з високих командирів флоту не постраждав чи був звільнений.

Нарешті 2002 року кримінальну справу закрили через звільнення з лав ВМФ прокурорів і "неможливість встановлення осіб", винних у катастрофі. Чому сталася пожежа, яка й призвела до трагедії, так і залишається відкритим питанням, що досі хвилює спеціалістів і експертів.

…28 лютого 1989 року команда субмарини вийшла в море у свій четвертий і, як виявилося, останній похід. Повернення в порт Сєвєроморська поблизу Мурманська планувалося 31 травня.

Схема загибелі АПЧ "Комсомолець". Автор - Євген Катишев. Суспільне надбання
Схема загибелі АПЧ "Комсомолець". Автор - Євген Катишев. Суспільне надбання

Однак на 37-й день походу, 7 квітня, об 11:02 на глибині 380 метрів (човен йшов зі швидкістю 8 вузлів -14,816 км/год) почався відлік трагедії. Мічман Віктор Слюсаренко розповідає: "…центральний пульт управління повідомив, що у сьомому відсіку (їх всього було сім, з'єднаних вузькими переходами) сильна пожежа, велика температура. Матрос, що чергував там (Нодарі Бухнікашвілі. – Авт.), на запити по рації не відповідав. Як потім з'ясувалося, він загинув. На обстеження вирушив один із мічманів (Володимир Колотілін. – Авт.). Задихаючись у диму, він встиг повідомити обстави і також загинув". Балони ЧОХ (човникової об’ємної хімічної системи пожежогасіння) були або ж не заряджені, або ж тиск у них був занадто низьким. Тому вони й не потрапили у 7-й відсік…

За 10 хвилин після аварійної тривоги підводний човен почав вихід на поверхню, вже після того, як автоматика заглушила ядерний двигун.

Об 11:16 субмарина була на поверхні моря. Через 21 хвилину було передано сигнал про аварію, який розшифрували лише о 12:19 через руйнування систем гідравліки. Моряки продовжували боротьбу з вогнем. До рятування через дві години приєдналися літак Іл-38 і три плавбази забезпечення ВМФ. О 14:50 над субмариною баражували вже чотири літаки, які тримали зв’язок з берегом.

Вогонь поширювався. Силові електричні системи потрапили до зони пожежі. Вони були пошкоджені, і на глибині 150 метрів спрацював аварійний захист паротурбінної установки. Субмарина втратила хід. Під високим тиском почало надходити стиснене повітря, що й призвело до поширення пожежі.

Спроба продути групу цистерн головного баласту завершилася розривом трубопроводу і за дві години — вибухом. Наказ командира про вентиляцію корми виявився фатальним. Герметизацію переборок не було виконано; повітря не вимкнули (але ж мали вимкнути і воду, і повітря, які проходять через аварійний відсік).

Кілька моряків на 15:00 уже загинули. Човен дрейфував, був невеликий крен на правий борт.

О 16:50 командир субмарини Євген Ванін передав радіограму про початок евакуації. Ті, хто вцілів, винесли поранених на палубу. Але майже одразу корабель розпочав завалюватися на корму і тонути. Екіпаж настільки погано знав влаштування човна, що моряки не змогли автоматично відкрити рятувальні плоти, витягуючи їх вручну.

З трьох аварійних плотів розгорнули тільки один. Деякі моряки не мали рятувальних жилетів. О 17:08 в районі 6-го і 7-го відсіку сталися вибухи; субмарина плавно затонула і лягла на глибині 1658 метрів. У воді опинилося близько 60 людей. П'ятеро моряків, включаючи командира Ваніна, встигли вскочити до спливної камери, але після її підйому від різниці тисків зірвало люк і викинуло в море мічмана Сергія Чернікова (він загинув). Через відкритий люк зміг самостійно вибратися лише мічман Віктор Слюсаренко.

Рятувальні контейнери, які скинули з Іл-38, також забирали людей. О 18:20 плавбаза "Олексій Хлобистов" вже була біля місця аварії. Було врятовано 30 моряків; підняли також 16 тіл…

Реактор підводного човна, за поясненнями російських експертів, був надійно заглушений. Наскільки ця інформація актуальна на сьогодні – запитання. На дні моря фіксується перевищення рівня цезію-137, а також витік радіонуклідів. Тож на відстані 520 кілометрів від узбережжя Норвегії в нейтральних водах лежить підводний човен з токсичною зброєю – ракето-торпедами з ядерними боєголовками.

мапа

Норвезькі експедиції також фіксували фантастичний рівень радіації поблизу затонулої субмарини – у 100 тисяч разів! – хоча велика глибина начебто нівелює загрозу. Втім, жодна держава світу на даний час не має технічних можливостей підняти човен на поверхню моря, щоб повністю усунути загрозу. Тож усі операції з його підйому залишаються на рівні обговорення експертів.

Проте моряки-підводники могли бути врятовані раніше. Якби командування ВМФ СРСР звернулося по допомогу до влади Норвегії одразу після того, як атомохід опинився на воді. І така можливість передбачалася міжнародними угодами. Голова комісії з розслідування цієї катастрофи Олег Бакланов казав: "Норвежці пропонували надіслати чи то літак, чи то гелікоптер. Я думаю, що це була помилка, треба було скористатися…".

Не скористалися… Секретність для радянського керівництва була важливішою за життя людей. Аналогії з Чорнобильською катастрофою від 26 квітня 1986 року напрошуються однозначно.