"Афган" розвалив СРСР, або Яка доля загрожує Росії за війну в Україні

Читать на русском
Автор
1825
15 лютого 1989 року. Радянські війська повертаються додому. Військова техніка на мосту через річку Амудар'я
15 лютого 1989 року. Радянські війська повертаються додому. Військова техніка на мосту через річку Амудар'я

Стара "методичка" Заходу 40-річної давнини діє повільно, але неухильно, позбавляючи агресора грошей і сил

Рівно 35 років тому, 15 лютого 1989 року головнокомандувач Обмеженого контингенту радянських військ в Афганістані генерал Борис Громов останнім у складі понад 115-тисячної армії перетнув міст через річку Амудар’я на кордоні з СРСР. Так завершилася військова інтервенція Радянського Союзу в "братню державу", що тривала понад дев’ять років, з 25 грудня 1979 року.

"Лебедина пісня" комуністичного режиму

За офіційними даними, радянська армія втратила 15 052 військових тільки загиблими (уродженців УРСР – 2 378). Оцінки незалежних експертів виглядають так – понад 100 тисяч радянських військових.

Після війни в Афганістані через поранення і хвороби, отримані під час бойових дій, померло ще декілька тисяч осіб. Оцінки втрат серед цивільного населення Афганістану коливаються від 670 тисяч до двох мільйонів осіб. І це без урахування загиблих моджахедів – противників маріонеткового режиму в Кабулі – від 200 до 300 тисяч осіб. Понад чотири мільйони громадян країни стали біженцями.

Афганські моджахеди. Провінція Кунар, 1987 рік
Афганські моджахеди. Провінція Кунар, 1987 рік

Чи можна назвати війну в Афганістані, яка тривала і після евакуації радянського контингенту, локальним збройним конфліктом? Серед воєн другої половини XX століття, в яких прямо чи опосередковано брав участь Кремль, ця виявилася фактично "лебединою піснею" комуністичного режиму. І стала однією з головних причин розвалу Радянського Союзу. Економічного, а потім і політичного колапсу Країни Рад 1990—1991 рр.

Від завершення Другої світової війни у світі тривала холодна війна між двома блоками держав. Встановлення нелояльного Кремлю уряду на тлі боротьби за владу в афганському політикумі, який починав розворот у бік поліпшення відносин зі США та сусіднім Пакистаном, і спричинило миттєву реакцію СРСР. Москва не бажала на своєму кордоні мати державу з проамериканською орієнтацією.

Технологічний ізгой

Не торкаючись стратегічних і тактичних аспектів бойових дій у цій війні (про які вже написані стоси книг і публікацій), хотілося б звернути увагу на соціально-економічну ситуацію в Радянській імперії під час і після її завершення.

Практично із самісінького початку Афганської війни країни Європи і США стали застосовувати економічні важелі, які були засобом тиску на уряд СРСР. Республіканська адміністрація Рональда Рейгана продовжила накладені ще у грудні 1979 року демократом Джиммі Картером економічні санкції. Головним "козирем" країн капіталістичного світу стало зернове ембарго. Втім, уряд СРСР знайшов вихід, закуповуючи пшеницю в інших країнах, і 1982 року ембарго було зняте.

Президент США Рональд Рейган і його дружина Ненсі під час інавгурації. 20 січня 1981 року
Президент США Рональд Рейган і його дружина Ненсі під час інавгурації. 20 січня 1981 року

Вашингтон не полишав надій на інші дієві методи, щоб Москва заплатила за агресію. Невдовзі голова ЦРУ Вільям Кейсі в меморандумі уряду США наголосив, що потрібно "бити" по тих галузях економіки СРСР, які дуже залежать від західних технологій. Це була нафтогазова промисловість, яка давала найбільше валютних надходжень у бюджет. Також була велика залежність від новітніх технологій в аерокосмічній, електронній та суднобудівній промисловості.

Республіканська адміністрація покладала великі надії і на заборону дешевих кредитів для СРСР. Не всі союзники США в Європі підтримували жорсткі санкції проти Союзу, бо самі залежали від енергоносіїв зі Сходу і не бажали втрачати великий ринок збуту.

Жорсткі санкції уряду США викликали кризу в самій державі, бо завдавали збитків найбільшим технологічним корпораціям. Проте Вашингтон продовжував контролювати поставки до СРСР. Втрати Москви збільшувалися, тиск американців на країни Західної Європи призвів до підвищення ставки за кредитами з 7,8% до 11,25%, а невдовзі і до 17%. Обмежені були і наукові контакти.

Український історик Олександр Ковальков зазначав: "Ініційовані Вашингтоном і підтримані його союзниками санкції були згубними для радянської економіки. Західне обладнання було унікальним, і його не можна було замінити відповідними аналогами з інших країн… Унаслідок запровадження санкцій технологічне відставання СРСР від Заходу лише посилювалося".

Тобто комуністична імперія, яка продовжувала гонку озброєнь, але не звертала уваги на соціальне напруження в суспільстві, особливо помітне після початку широко рекламованої перебудови, ставала технологічним ізгоєм. І хоча одних лише танків у Радянській Армії налічувалося 63 900 одиниць, США і блок НАТО на початку 1980-х років змогли втягнути СРСР у гонку озброєнь.

Обвал ринку енергоносіїв і бойкот Олімпіади

Частка експорту нафти, газу і електроенергії в загальному експорті СРСР на 1985 рік, тобто на шостий рік війни в Афганістані, зросла до 54%. Але ціна нафти поступово знижувалася. І хоча в 1982—1985 роках вона коливалася близько 30 доларів за барель, влітку 1986 року США і їхній головний союзник в Азії — Саудівська Аравія — фактично обвалили ринок енергоносіїв: барель вже коштував 10-12 доларів. До 1991 року, тобто до моменту падіння СРСР, барель коштував від 15 до максимум 23 доларів. За рік бюджет недоотримував 20 млрд доларів. Для економіки Москви це була катастрофа.

Саме вторгнення СРСР в Афганістан стало причиною найбільшого політичного бойкоту в олімпійському русі. 61 країна відмовилася брати участь у Московській олімпіаді 1980 року. Президент США Джиммі Картер вважав, що "поїздка на Олімпійські ігри в Москву була б все одно, що поставити печатку схвалення зовнішньої політики СРСР. МОК мусить змінити місце проведення". Окрім США, бойкот підтримали Канада, ФРН, КНР, Японія, Саудівська Аравія, Аргентина, Туреччина, Єгипет, Індонезія, Норвегія…

Голі полиці в магазинах

У Радянському Союзі поступово, вже на зорі перебудови, починаючи з 1985—1986 років посилювалися проблеми в соціально-економічній сфері. Голі полиці в магазинах, які можна було бачити і раніше в селах і більшості міст Країни Рад (винятком були столиці республік, та й то не всі, а також деякі промислові гіганти), ставали звичними наприкінці 1980-х навіть в Києві чи Одесі, Мінську чи Волгограді. "Трималася" лише Москва і "закриті" міста…

Черга за хлібом
Полиці магазинів порожніли...

Катастрофічно зменшувався речовий і продуктовий імпорт, навіть з країн соціалістичної співдружності. Банально було нічим платити за експорт. Зменшувався золотий запас СРСР: 1985 року "в засіках Батьківщини" було 2500 тонн золота, а 1991 року – в 10 разів з гаком менше, 240 тонн!

Український публіцист Валерій Примост писав: "Радянська економіка вже не зростала, а почала падати: від +2,3% у 1985 р. до -11% у 1990-му. Полиці магазинів порожніли, карбованець девальвував швидкими темпами, країна тріщала по окраїнах. У 1989 р. вперше публічно назвали те, що всі давно відчували на своїй шкурі: СРСР перебуває в економічній кризі. Вводяться талони на постачання. Тоді ж уперше смертність перевищила народжуваність".

Черги в СРСР кінця 1980-х років
Черги в СРСР кінця 1980-х років

Система реабілітації військових

Окремо треба сказати про відмінність двох воєн, які вели наприкінці XX століття дві наддержави – США і СРСР. Американські громадяни отримували практично повну інформацію і про хід бойових дій, і про засоби її ведення, втрати як американських військ, так і супротивника і мирного населення. А в СРСР все робилося таємно, пошепки, навіть на похороні військових у цинкових трунах заборонялося вказувати, що саме в Афганістані загинув солдат чи офіцер.

Морально-психологічні травми військових і у В’єтнамі, і в Афганістані виявилися багато в чому схожими. Але в США працює, хоч і не без проблем, система реабілітації військових. У СРСР "афганці" відчували відчуженість суспільства, чиновники відгороджувалися фразою: "Я вас туди не посилав". Тож ситуація з соціально-психологічною реабілітацією учасників сучасної війни з путінською Росією має залишатися в центрі уваги української влади…

Наслідки цієї тривалої і дорогої "спецоперації" в Афганістані виявилися непідйомними для радянської економіки. Британський історик Норман Дейвіс в книзі "Європа. Історія" писав: "Військові витрати досягли рівня, який перешкоджав будь-якому поліпшенню рівня цивільного життя. Адже радянська економіка більше не могла підтримувати узвичаєного спектра витрат. Комуністичні методи планування провалились, технологічний розрив із Заходом день у день збільшувався. Партія була скорумпована і зневірена, молодь відверталась від комуністичної ідеології… Війна в Афганістані, як і революційна боротьба в інших країнах світу, виявилася бездонною бочкою…"

Позбавлений нафтодоларів, виснажений витратами на безглузду війну в Афганістані та гонку озброєнь радянський колос на глиняних ногах посипався. Спочатку від СРСР відпали країни соцтабору та держави третього світу, а потім по Союзу прокотився "парад суверенітетів", після чого він розвалився на національні республіки. І навіть остання спроба ГКЧП утримати те, що вислизало з рук, не дала бажаного результату.

Маніакальна "імперія зла"

Думки багатьох істориків-глобалістів, що історія ніколи не повторюється, знову підважено. Прихід на всесвітню шахівницю нового/старого гравця – Російської імперії, але вже в нових одежах – відбувся на самісінькому початку XXI століття з отриманням влади в Кремлі корпорацією ФСБ на чолі з Путіним. Західний світ на якийсь час опинився в стані спостерігача, вважаючи, що "якось воно буде" (Григорій Сковорода). Не вийшло…

Росія знову почала боротьбу за верховенство у світі, перетинаючи всі можливі кордони і поводячись, як слон у посудній крамниці. Система колективної безпеки знову, як і в середині XX століття, опинилася під загрозою.

Широкомасштабна війна, яку путінський режим розв’язав в Україні 24 лютого 2022-го, за два роки коштувала Росії майже 400 тисяч людей убитими, було знищено понад 6 тисяч танків і 12 тисяч бронемашин, збито понад 330 літаків і 320 гелікоптерів, потоплено третину Чорноморського флоту.

Немотивована агресія РФ проти України нарешті зняла темні окуляри з очей країн демократичного світу. Поступово, інколи доволі важко і непослідовно, Захід став повторювати старі, перевірені в 1980-х роках методи, які й призвели до краху Радянського Союзу.

Накладені на Кремль санкції працюють. Вони позбавляють Росію новітніх технологій і грошей за енергоносії. Практично зазнала краху аерокосмічна промисловість. Придбані чи навіть вкрадені у західних компаній пасажирські літаки "відмовляються" літати без оригінальних запчастин корпорацій Boeing чи Airbus, тож російським "кулібіним" треба ще дуже постаратися, щоб виправити катастрофічну ситуацію у цій галузі.

Західні компанії згорнули виробництво легкових авто у РФ, а російські виробники виявилися нездатними розробити власні системи безпеки та автоматичні коробки передач. Тож цю нішу стрімко заповнює китайська колісна продукція, витісняючи російські авто з власного ж ринку.

Суднобудівна промисловість РФ не може розвиватися без корабельних двигунів з українського Миколаєва. Материкові родовища нафти і газу поступово вичерпуються, а примарні надії на продовження їхнього видобутку на шельфі Арктики можна залишити в минулому, і знову ж таки через брак новітніх технологій.

Окрім значних фінансових втрат, Росія зазнає і репутаційних. Громадянам РФ заборонений в’їзд до більшості демократичних і промислово розвинених держав. Знову ж таки більшість міжнародних федерацій не дозволяють російським спортсменам брати участь у спортивних змаганнях. Під запитанням участь спортсменів РФ в Олімпіаді.

Карта світу. Синім кольором позначені держави, які бойкотували Олімпіаду-80 у СРСР
Карта світу. Синім кольором позначені держави, які бойкотували Олімпіаду-80 у СРСР

40 років тому 300-мільйонний Радянський Союз був досить потужною державою з надрами, заповненими корисними копалинами, розвиненим військово-промисловим комплексом і міцною армією. Проте колективний Захід (навіть без країн Центральної та Східної Європи) знайшов у собі сили перемогти маніакальну "імперію зла". Вона впала, як картковий будинок, і на її руїнах 1990—1991 років народилися незалежні національні держави.

Імперська травма не давала росіянам та їхнім лідерам спати спокійно, і сьогодні ми маємо ренесанс людиноненависницької ідеології Кремля. Однак є надія, що 140-мільйонна путінська Росія і цього разу, отримавши достойну відповідь від України та держав вільного світу, продовжить розсипатися за принципом доміно.