Лижна мазь, гудрон, фруктова смола і не тільки: що заміняло дітям у СРСР жуйку

Важко уявити, якими були на смак цим замінники жуйок

У наш час жуйка — звичайна насолода, яка у багатьох завжди лежить в сумці і купити її можна в будь-якому кіоску або магазині. А в СРСР це були для багатьох бажані і такі недоступні ласощі. Тоді жуйки почали вигадувати альтернативу.

За часів Радянського Союзу жувальна гумка була у платівках та кубиках. Коштувала вона 12-15 копійок. При цьому, насолода часто зникала з продажу, та й гроші на її покупку були не у багатьох.

Заміну жуйці знайшли швидко і навіть не одну. Однак важливо врахувати, що альтернативою стали зовсім неїстівні речі.

Так, наприклад, однією з версій жувальної гумки стала віконна замазка. Діти виколупували із щілин віконних рам сірувато-білу масу, яка за консистенцією віддалено нагадувала жувальну гумку. Однак підходила як жуйка тільки свіжа замазка, яка ще не встигла затвердіти.

Лижна мазь також використовувалася як заміна. Її продавали цілими наборами для різних температур. Вона була різнобарвною, м’якою та пружною. Смак мазі, звісно, був дуже приємним.

Бітумна смола, яку всі називали гудроном, жували майже всі радянські діти. Ця чорна та липка маса з характерним запахом та смаком була "популярна" у всіх регіонах Союзу. Спочатку шмат смоли був жорстким, але від тепла в роті розм’якшався.

Найпростішим із цього списку здадуться нарости злами від фруктових дерев, які діти зривали та їли, як жуйку. Їх називали "клей". Смола, яка виступала на деревах, мала фруктовий смак і в’язкість, що нагадувала жувальну гумку. Важливо було знайти свіжий "клей", який ще не встиг затвердіти.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав про те, навіщо в СРСР вибивали ціну просто на товарах.