Тут досі є мавзолей ворога України: де це місто і як воно називається сьогодні

Наприкінці 18 століття у турецьких документах з'являється згадка про невелике село Бірзула. Мало хто міг передбачити, що через два з половиною століття це місце стане свідком падіння імперій, народження нових держав і переживе три кардинальні зміни назви.

Що перетворило прикордонне османське село на один з найважливіших транспортних вузлів Південної України? Чому місто тричі змінювало свою назву? "Телеграф" розповість детальніше.

Від османського села до українського містечка

Перша письмова згадка про поселення з'являється у турецьких документах 1779 року, де воно фігурує як село Бірзула у складі Османської імперії. Доля населеного пункту змінилася після підписання Ясського мирного договору 1791 року, коли ці землі відійшли до Російської імперії.

Протягом ХІХ століття Бірзула входила до складу різних адміністративних утворень – від Новоросійської до Херсонської губернії. Справжній поштовх розвитку місто отримало в середині століття, коли розпочалося будівництво залізниці Одеса – Балта.

Залізниця, що змінила все

Запуск залізничної лінії у 1865 році став переломним моментом в історії Бірзули. Містечко перетворилося на важливий транспортний вузол, що приваблювало робочу силу та інвестиції. Наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття тут щорічно збиралися тисячі сезонних робітників з різних регіонів України, Росії та Молдови.

Економіка містечка стрімко розвивалася: працювали цегельний завод, млин, численні склади та торгові точки. Попри важкі умови праці, місцеві жителі прагнули до кращого життя. На початку ХХ століття в Бірзулі відкрилися перші освітні заклади, зокрема гімназія, що свідчило про культурний розвиток громади.

Радянська доба: нове ім'я, нові випробування

У 1925 році містечко отримало нову назву – Котовськ, на честь радянського військового діяча Григорія Котовського. Через 13 років, у 1938 році, Котовськ офіційно став містом.

Друга світова війна принесла важкі випробування. Місто опинилося під окупацією німецьких та румунських військ і увійшло до складу румунського губернаторства Трансністрія.

Повоєнний період характеризувався подальшим розвитком залізничної інфраструктури. Локомотивне депо стало одним з найважливіших підприємств міста, забезпечуючи робочі місця для сотень мешканців.

Один з двох мавзолеїв в Україні

У Подільську був один з трьох мавзолеїв на території колишнього СРСР, присвячених радянському воєначальнику. Це могила-склеп із підземною усипальницею, неподалік якої стояв меморіальний комплекс із погруддям.

Тіло Котовського було забальзамоване й поховане у спеціальній труні з віконцем. За часів Другої світової війни мавзолей розграбували окупанти, тіло Котовського кілька разів знаходили і переховували місцеві жителі.

Після війни мавзолей було відновлено у 1965 році у вигляді стели. У 2016 році в рамках декомунізації міська рада ухвалила рішення про перепоховання Котовського на міському цвинтарі, але це рішення досі не реалізовано через відсутність дозволу родини. Міністерство культури України вважає мавзолей місцем поховання, тому він не підпадає під дію закону про декомунізацію, що унеможливлює демонтаж споруди.

Сучасний Подільськ

У 2016 році в межах політики декомунізації Котовськ отримав сучасну назву – Подільськ. Це перейменування символізувало новий етап в історії міста, пов'язаний з незалежною Україною.

Сьогодні Подільськ залишається адміністративним центром Подільського району та Подільської міської громади. Відстань від Подільська до обласного центру, міста Одеси, становить приблизно 188 кілометрів. Місто розташоване в важливому транспортному вузлі, поєднуючи залізничні та автомобільні шляхи в напрямку Київ – Одеса з виходом на країни Південно-Східної Європи та Причорномор'я. Воно також зберігає своє транспортне значення завдяки залізничній станції та локомотивному депо, які продовжують відігравати важливу роль в економіці регіону.

Раніше "Телеграф" розповідав про місто, яке майже 75 років жило з ім'ям радянського генерала. Тепер воно назване не на честь політичного діяча чи ідеології, а в ключі до автентичної місцевої топоніміки.