Що насправді приховували в СРСР під етикеткою "березовий сік": ви будете здивовані

Історія радянського магазинного соку почалася у 1930-х роках

В радянські часи березовий сік був одним із найпопулярніших та найдоступніших напоїв. Його можна було придбати в будь-якому магазині за копійки. Проте сьогодні все частіше з'являються міфи про те, що насправді ховалося за знайомою етикеткою.

"Телеграф" розповість, що насправді наливали в березовий сік. І чому він був дуже популярним.

Справжній березовий сік дійсно заготовляли навесні, в період сокоруху. Великі підприємства харчової промисловості СРСР мали спеціальні пункти збору соку в лісових господарствах. Процес був повністю легальним та контрольованим — для заготівлі соку виділяли окремі ділянки лісу.

Однак через те, що сезон збору березового соку тривав лише кілька тижнів, а попит був цілорічним, виробники додавали у напій цукор та інші складники для кращого зберігання. Також для збільшення об'ємів виробництва сік могли розбавляти водою.

Тож у магазинах здебільшого продавали не чистий березовий сік, а напій на його основі. При цьому на етикетці зазначався повний склад продукту, включаючи всі додаткові компоненти — це було обов'язковою вимогою радянських стандартів якості.

Варто зазначити, що історія радянського магазинного соку почалася у 1930-х роках з відрядження нарком харчової промисловості Анастаса Мікояна у США. Під час візиту Мікоян зауважив, що американці п'ють на сніданок готовий апельсиновий сік. Вважаючи це звичкою корисною для здоров'я, нарком вирішив принести її і в радянський побут. Дефіцитні апельсини на виробництві замінили більш доступними продуктами: томатами, морквою, гарбузом, яблуками, грушами, сливами та виноградом. Останні три сировини подобалися більшості споживачів, інші віддавали перевагу гурманам. Але улюбленців тих та інших громадян став, звісно, ​​березовий сік.

Раніше "Телеграф" писав, як радянські красуні жили без косметики.