Зазвичай покупці не мали можливості обирати колір автомобіля
Чорний колір автомобілів у Радянському Союзі був привілеєм партійної еліти та спецслужб. Саме тому звичайні громадяни не могли придбати чорні "Жигулі", навіть якщо довго чекали в черзі.
Виробництво масових автомобілів у чорному кольорі було під негласною забороною через кілька важливих причин. У СРСР колір автомобіля був не просто естетичним вибором, а справжнім маркером соціального статусу.
Радянські автомобілебудівники пропонували покупцям "Жигулів" різноманітну палітру кольорів – від вишневого до сіро-білого, включаючи сині та зелені відтінки. Втім, чорний колір залишався недоступним для масового споживача.
Привілей партійної верхівки
Головною причиною такого обмеження був символічний статус чорного кольору. У ті часи чорними були лише престижні автомобілі вищих партійних чиновників – "Чайки" та "ЗІСи". Випуск чорних "Жигулів" міг порушити усталену систему автомобільної ієрархії в радянському суспільстві.
Практичний аспект також відігравав важливу роль. Чорні автомобілі потребували частішого миття через помітний бруд на їхній поверхні. Враховуючи стан радянських доріг та обмежену кількість автомийок, це створювало додаткові незручності для власників.
Дорога собівартість
Економічний чинник теж впливав на відсутність чорних "Жигулів". Для досягнення глибокого чорного кольору потрібно було наносити декілька шарів фарби. Такий процес значно збільшував собівартість автомобіля, що суперечило концепції доступного транспорту для населення.
Через ці обмеження радянські громадяни змушені були задовольнятися іншими кольорами під час купівлі "Жигулів". Зазвичай покупці не мали можливості обирати колір автомобіля та погоджувалися на будь-який доступний варіант, аби лише отримати власний транспорт після довгого очікування в черзі.
Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав, чому в СРСР вантажівки та мікроавтобуси не продавали простим людям. Причина крилася в державному підході до ролі транспорту.