Звучить як каркання ворони: що насправді означає це старовинне українське слово

Це слово зафіксоване в дуже красномовному прикметнику, хоча окремо вживається не так часто

Українське слово "карк", яке наче відтворює каркання ворони, насправді означає частину тіла. Слово "карк" має дуже давнє слов’янське походження і означає задню частину шиї у тварини чи людини.

"Він ухопив хлопця за карк і виштовхав з кімнати", — приклад використання прямого значення слова, зафіксованого ще у словнику 1927 року. Українцям слово знайоме здебільшого як частина прикметника.

Карколомний — означає дуже небезпечний або ризикований, такий, що може призвести до "зламу карку" — "переламу шиї". Використовується слово "карк" також у виразах "вигинати карк", що означає низько кланятися або ж "пізнати на власному карку" — пізнати на власному досвіді. Є також прикметник "карковий", що означає "потиличний".

Слово пішло з праслов’янської мови. Воно збереглось майже в дослівні звуковій інтерпретації й в інших мовах, зокрема: ка́рак, білоруська, krk "горло", верхньолужицька, kark "потилиця", польська, карк, російська, krk "шия", словацька. Наразі вважається архаїзмом, серед відомих творів використовується у Франковій поемі "Мойсей"

Проте слово "карк" все частіше зустрічається в перекладній літературі. Можна його використовувати і у переносному значенні, як вузьке місце.

• Карк пляшки був такий вузький, щоб вода лилась повільно.
• У цьому коридорі є вузький карк, де двоє людей не розминуться.

Раніше "Телеграф" пояснював, що слова "янтарний" немає в українській мові. Натомість є відповідник, що прийшов до нас дуже давно.