Був найбільшим в СРСР: хто довів гіганта українського машинобудування до краху (фото)

Піонерський табір продали за підробленими документами і не тільки. Як розкрадали легендарний завод у Харківській області

У 1915 році німецька фірма "Карл Брандт" відкрила у місті Ізюм Головні залізничні майстерні, які згодом перетворилися на найбільший тепловозоремонтний завод на території колишнього СРСР. Підприємство пережило дві світові війни, евакуацію, відбудову після німецької окупації та перехід від паровозів до тепловозів. На 33 гектарах виробничих потужностей щорічно ремонтували до 750 секцій тепловозів, працювали тисячі людей, а продукція йшла залізницям по всій країні.

"Телеграф" розповідає, як одне з найпотужніших підприємств залізничної галузі України довели до банкрутства через фіктивні операції на мільйони гривень, як колишнє керівництво роками саботувало спроби порятунку заводу, і чому станом на 2020 рік від гіганта машинобудування залишилися лише демонтовані цехи та зруйновані споруди.

Від майстерень царської Росії до флагмана радянської промисловості: як завод ставав велетнем

Спорудження залізничних майстерень при станції Ізюм почалося у 1912 році. Через три роки підприємство запрацювало — тут ремонтували паровози серії "Ов" та вагони. Під час Першої світової війни завод переорієнтували на військові потреби: випускали корпуси снарядів та ручних гранат, ремонтували зброю. На той момент тут працювало 500 осіб.

У 1922 році при майстернях відкрили школу фабрично-заводського учнівства. Вже у середині 1920-х років підприємство випускало щомісяця 8 відремонтованих паровозів. У 1929-му завод перейменували на Ізюмський паровозоремонтний, а ремонт вагонів припинили.

Протягом 1930-х років підприємство динамічно розвивалося. З 1932-го тут почали ремонтувати паровози серії ФД. Через чотири роки завод розширив асортимент — розпочали випуск інструментів для всіх підприємств Народного комісаріату шляхів сполучення півдня СРСР, турбогенераторів для електроосвітлення паровозів та турбонасосів. Наприкінці 1930-х щорічно з ремонту виходило близько 300 паровозів серії ФД, ремонтували 2500 колісних пар, випускали 8,5 тонн лиття та близько 500 тонн поковок.

Як завод пережив війну та досяг довоєнного рівня за три роки

Під час німецько-радянської війни 1941-1945 років завод евакуювали до тилу. Ешелони з обладнанням та робітниками відправили до Уфи, Красноярська і Ташкента. Вже у 1944 році роботу відновили — першим паровозом після повернення став танк-паровоз ЧН-4100. Того ж року колектив зайняв третє місце у соціалістичному змаганні серед паровозоремонтних заводів СРСР та отримав перехідний Червоний прапор Наркомату шляхів сполучення. У лютому 1945-го робітники зібрали 60 тисяч рублів на будівництво літака "Комсомолець Північно-Донецької залізниці".

Відбудова йшла швидко. У 1947 році у головному корпусі капітально відремонтували 67 паровозів, з них 31 серії ФД. Через рік завод досяг довоєнного рівня виробництва. Обсяги продовжували зростати — у 1960 та 1961 роках щорічно ремонтували по 370 паровозів серії ФД.

У 1961-му підприємство перейменували на Ізюмський тепловозоремонтний завод у зв'язку з початком ремонту тепловозів. 17 листопада 1962 року після ремонту обкатали тепловоз ТЕЗ-2236 депо Ясинувата Донецької залізниці, а 26 листопада його здали відділу технічного контролю. 28 листопада відбулася урочиста передача тепловоза локомотивній бригаді. Навесні 1963-го завод випустив з ремонту останній паровоз та остаточно перепрофілювався виключно на тепловози. Вже у 1964 році відремонтували 276 секцій тепловозів ТЕ3, а 9 травня 1966-го з заводу вийшов тисячний відремонтований тепловоз.

Як керівництво штучно знищувало прибуткове підприємство

Проблеми почалися у 2005 році. 24 липня 2008-го Господарський суд Харківської області ухвалив рішення про стягнення боргу з заводу на користь Торгового дому "Ізюмський тепловозоремонтний завод" у розмірі близько 250 тисяч гривень. 13 січня 2009 року суд порушив справу про банкрутство підприємства.

Після звільнення тодішнього керівника Євгена Орлова у квітні 2009-го колектив заводу звернувся до суду зі зустрічним позовом до Торгового дому на суму дебіторської заборгованості у розмірі 2,5 мільйона гривень. Процедуру банкрутства у середині серпня 2009 року призупинили.

1 липня 2009-го під час робочої поїздки до Ізюмського району тодішній голова Харківської облдержадміністрації Арсен Аваков запевнив робітників, що підприємство запрацює. Проте до середини листопада 2009-го цього не сталося — керівництво заводу саботувало спроби порятунку.

У середині серпня завод відвантажив першу продукцію після чотирнадцятимісячного простою — колісні пари. Начальник Південної залізниці Володимир Остапчук заявив, що ремонт тепловозів буде переорієнтовано на Ізюмський завод.

Чому всі спроби врятувати завод провалилися

18 вересня 2009 року Господарський суд Харківської області поновив розгляд справи про банкрутство. 21 жовтня призначили розпорядника майна.

13 листопада 2009-го виконуючий обов'язки голови Правління Віктор Сапожников оприлюднив заяву трудового колективу. У документі вказувалося, що колишній керівник Євген Орлов спільно з керівництвом Торгового дому з 2007 року доводили підприємство до банкрутства. В результаті фіктивних операцій заводу нанесли збитки на суму більше 4 мільйонів гривень. За підробленими документами продали навіть піонерський табір підприємства. Саме підприємство планувалося продати. Проти Євгена Орлова у лютому 2010-го порушили кримінальну справу.

3 лютого 2010 року тодішня прем'єрка України Юлія Тимошенко повідомила, що Ізюмський тепловозоремонтний завод буде відновлено та включено до складу Укрзалізниці. 4 серпня 2010-го стало відомо, що до кінця року Міністерство транспорту має підготувати план санації підприємства, а МВС — провести додаткову перевірку щодо причетності засновників та посадових осіб Торгового дому до штучного створення кредиторської заборгованості та доведення заводу до стану банкрутства.

У жовтні 2010 року Укрзалізниця та Міністерство транспорту ухвалили рішення, що завод стане базовим тепловозоремонтним підприємством на сході, півдні та в центрі України. Також мав бути підготований проєкт санації.

25 листопада 2010-го стало відомо, що Господарський суд Харківської області постановив до 18 травня 2011 року надати суду узгоджений із комітетом кредиторів план санації. У випадку невиконання мало відкритися ліквідаційне провадження. Наприкінці 2010-го група кредиторів відмовилася від ідеї ліквідації та вирішила розвивати підприємство. Проте до кінця травня 2011-го план санації так і не прийняли.

Як все майно заводу перетворилось на руїну

18 серпня 2011-го Харківська обласна фракція КПУ оприлюднила заяву про те, що за час роботи керівника санації стан на заводі погіршився, зокрема з виплатою заборгованості по зарплаті.

Наприкінці 2013 — на початку 2014 року завод мав перейти у відання Харківської обласної державної адміністрації, яка розглядала можливість перепрофілювати його на ремонт залізничних колісних пар.

Станом на 2020 рік цехи та інші споруди демонтували і зруйнували. Від підприємства з 33 гектарами виробничих потужностей не залишилося нічого. Завод, який пережив дві світові війни, евакуацію та відбудову, не зміг вижити у незалежній Україні через корупцію, фіктивні операції керівництва та бездіяльність державних органів.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав, як легендарний Конотопський завод перетворився на купку руїн. Це підприємство годувало ледь не половину міста.