Промислова бомба уповільненої дії: як легендарний завод перетворився на техногенну рану Донбасу

Колись у Горлівці, одному з найбільших індустріальних міст Донбасу, працювало підприємство, яке знали далеко за межами України. Концерн "Стирол" був символом хімічної могутності, заводом, що виробляв продукцію, без якої важко уявити цілу епоху радянської та пострадянської промисловості. Цехи працювали безперервно, а шум виробництва був звичним фоном для всього міста. Тут виросли цілі покоління хіміків, інженерів і технологів, для яких "Стирол" був не просто роботою, а частиною ідентичності.

"Телеграф" розповідає, як один із найвідоміших хімічних гігантів Донбасу за кілька років перетворився на небезпечний об’єкт, що понад десятиліття стоїть без нагляду і залишається потенційною загрозою для всього регіону.

Звідки все почалося: становлення "Стиролу" і народження міста хіміків

Історія підприємства почалася ще у 1930-х роках, коли на цьому місці працював Горлівський азотно-туковий завод. Він став одним із перших виробників аміаку в країні, а після Другої світової війни стрімко розширювався. До 1960-х років на території вже сформувався потужний хімічний комплекс, який забезпечував сировиною значну частину радянської промисловості.

Горлівка росла разом із заводом. На карті з’являлися нові квартали, житлові будинки для робітників, гуртожитки, їдальні та дитячі садки. Завод мав власні енергетичні вузли, транспорт, наукові лабораторії — фактично окреме місто всередині міста. Працювати тут означало мати престижну професію та стабільний соціальний пакет. У багатьох родинах хімія ставала справжньою династією.

У 1970–1980-х роках "Стирол" вийшов на пік своєї потужності. Аміак, карбамід, селітра, полістирол і десятки інших матеріалів відправлялися в усі регіони СРСР. Технологічний цикл був безперервним — складним, виснажливим, але точно налагодженим. Підприємство підтримувало економіку Горлівки й визначало її розвиток на десятиліття вперед.

Коли хімічний гігант дав тріщину: аварія, що нагадала про ризики

Попри велич і статус, завод не був застрахований від небезпечних ситуацій. Найгучнішою стала аварія 6 серпня 2013 року. Під час ремонтних робіт на аміакопроводі сталася розгерметизація: під тиском аміак вирвався назовні і перетворився на білу токсичну хмару, що миттєво накрила частину площадки.

Працівники, які перебували всередині, не встигли одягнути протигази. Люди задихалися, вибігали з цеху із опіками дихальних шляхів, втрачали свідомість. Загинули п'ятеро фахівців, а десятки отримали отруєння. Для Горлівки це був удар, який оголив давні проблеми: зношеність обладнання, потребу в модернізації і виснажені системи безпеки.

Аварія стала сигналом тривоги для галузі. Вона показала, що навіть гігант, який працював десятиліттями, може дати небезпечну тріщину в будь-який момент. А вже за рік почалася війна — і підприємство зупинили не технологи, а бойові дії.

Момент, після якого завод не повернувся до життя

2014 рік став переломним. Коли Горлівка опинилася в зоні бойових дій, технологічні процеси на хімічному гіганті зупинялися у надзвичайному режимі. Те, що в мирний час потребує місяців підготовки, тут робили примусово й терміново.

Для підприємства такого масштабу це стало ударом. Реакторні установки, трубопроводи під високим тиском, системи охолодження — усе це не можна залишати без догляду. Але завод зупинили в умовах, коли про повноцінну консервацію не могло бути й мови.

Періодично окупаційні адміністрації заявляли про "часткові запуски", але жодного реального повернення до роботи не сталося. Комплекс залишився у проміжному стані — ні робочим, ні законсервованим, ні ліквідованим.

Найбільше занепокоєння викликають об’єкти, пов’язані з виробництвом аміаку та азотних добрив. Такі конструкції навіть після зупинки потребують огляду та утримання. Натомість "Стирол" уже понад десять років ніхто професійно не обслуговує.

Відсутність доступу спеціалістів робить ситуацію непрогнозованою. Ємності, трубопроводи та комунікації старіють, і ніхто не знає, у якому стані вони перебувають сьогодні. Для хімічного підприємства такий сценарій — один з найнебезпечніших.

Що залишилося від легенди, яка колись визначала майбутнє Горлівки

Для колишніх працівників "Стирол" — це не просто завод, а частина життя. Це зміни, графіки, технаради, цехові свята, заводські автобуси, конкурси професійної майстерності. Сьогодні ці моменти — лише спогади.

На місці реального гіганта залишився порожній індустріальний лабіринт із зруйнованими цехами, бетонними майданчиками і корозійними конструкціями. Колишні виробничі корпуси стоять порожні, підлоги вкриті пилом і корозією, а мережі трубопроводів поступово руйнуються. Частина обладнання зникла, частина — залишилася на своїх місцях, але давно втратила технічну надійність. Тепер це ризик, який стоїть на окупованій території й повільно старіє.

У 2025 році "Стирол" залишається однією з найбільш тривожних промислових точок Донбасу — заводом, який давно замовк, але досі не перестав бути небезпечним.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав, як величезний комбінат під Львовом став промисловим кладовищем. Підприємство, що годувало 18 тисяч робітників і постачало сірку для всього СРСР, всього за кілька років стало руїною.