Українська журналістка Юлія Кирієнко-Мерінова розтлумачує, звідки взялися захмарні цифри
Росіяни вже підняли і понесли по пабліках озвучену Федоровим статистику СЗЧ — 200 тисяч. Кількість захмарна. Але хто ці люди. Вирішила трохи розтлумачити, аби збавити градус здивування — засудження.
Чи дійсно всі ці люди дезертири?
Насправді існує аж 4 категорії СЗЧ.
Перша — це ті, хто недолегалізувався у війську. Тобто воїн, який хотів перевестися в інший підрозділ і не отримав цієї можливості, пішов на переведення через СЗЧ. Це була популярна схема ще минулого року. Навіть деякі підрозділи мали нахабство публічно пропонувати такий тип переведень. Та все не так добре закінчується для цієї категорії. Адже для легалізації в новому підрозділі треба ще й рішення суду, який може тривати місяці.
Так от, є безліч воїнів, які воюють вже у нових підрозділах, але так в них і не оформленні.
І тут я вас здивую — це і пілоти-бомбери і навіть штурмовики. Тобто людина фактично у війську. Юридично — без прав і посади, ГЗ і гарантій від держави у разі поранення чи загибелі все ж воює. Я знаю особисто такі випадки.
І міністр Федоров заявив, що нам потрібно вирішити проблему з СЗЧ.
Рішення — це на законодавчому рівні змінити процедуру розгляду у суді для саме таких воїнів. Повторюсь — їх чимало.
Друга категорія — СЗЧ після перебування в окопі понад 100 днів. На жаль, повертатись після такого "життєвого квесту" знову в піхоту і заходити на позицію на невизначений час вдруге погоджуються не всі. І саме такі воїни теж потрапляють в статистику СЗЧ.
Рішення проблеми — надавати воїну гарантії, що після виходу з окопу він матиме право вибрати іншу посаду. Навіть в іншому підрозділі. Як, наприклад, це сталось із Сергієм Тищенком, який провів в окопі 471 день, а після нього повернувся на посаду парамедика в медроту.
Третя категорія — найбільш злісна — "схематозники". Або, як їх називають у військах, професійні СЗЧ.
Тіпи, йдуть у СЗЧ перед заходом на позицію. Потрапляють у "обрез" (батальйону резерву). Відстежуються там якийсь час і, коли приходять "покупці" з інших бригад, погоджуються на посади. Проходять знову підготовку. Стають на ГЗ. Отримують місяць-два це ГЗ, а перед заходом на позицію і на завдання — знову у СЗЧ. І далі по колу. І по кілька разів.
Рішення — єдина база таких схематозників, в яку мали б доступ всі підрозділи ЗСУ. Щоб підрозділ розумів, що він бере саме такого бійця, який отримуватиме державне забезпечення без жодного бажання виконувати завдання, скільки сил і засобів би в нього інструктори в новому підрозділі не вкладали б.
Четверта категорія — СЗЧ після БЗВП. Найбільш масова. Але теж не 200 тисяч. Такі стають дезертирами навіть не побувавши в першому бою. От із ними треба працювати.
Рішення — це ті, кого можна переконати і з кого можна створити воїна. Але тут мають бути і психологи і командири, які розтлумачать, що за Україну не вm&рають, а вb£вають. І цьому можна навчитись. Бо жоден професійний воїн не народився з автоматом.
Джерело: допис Юлії Кирієнко-Мерінової у Facebook
Думки, висловлені в рубриці блоги, належать автору.
Редакція не несе відповідальності за їх зміст.