Суджа – це Україна? Історик розповів, як Росія захопила місто

Заслужений журналіст України та популяризатор історії спеціально для "Телеграфу" нагадав, що 1000 років Курщина була пов'язана із Києвом та Україною

Останніми днями в новинах з російсько-українського фронту дедалі частіше чутно про невелике місто в Курській області РФ – Суджа. З початку серпня в місті і його найближчих селах точаться бої між Збройними силами України та армією Росії. На цей час місто контролюють українські підрозділи.

Що означає слово "Суджа"

Усталеної думки стосовно назви цього міста поблизу кордону з Україною нема. Найбільш ймовірна гіпотеза щодо назви міста і річки виглядає так: з татарської "су" – вода, а "джа" – місце. Отже, маємо: "водяне місце"…

Однак є й інша версія назви: місцевий історик і краєзнавець Олексій Дмитрюков (1795–1870) пояснював, що слово "Суджа" частіше згадується в іншій формі — "Суржа"; що схоже на українське "суржик", тобто суміш жита з пшеницею. Звідси він припускає, що "Суджа" означає "суміш людей, які прийшли з різних місць".

І якщо до останнього часу Суджа залишалася терра інкогніта для широкої громадськості, так і Курськ часів Київської Русі був периферією політичного життя, хоч й перетворився на предмет суперечки між Переяславським і Сіверським князівствами. І поки на московських болотах квакали жаби, далека Курщина стала частиною Чернігово-Сіверської землі, а потім – удільним князівством на межі з Диким Полем.

Дике Поле – велика незаселена територія в середині трикутника між Московською державою, Річчю Посполитою та Запоріжжям (згодом Гетьманщиною) — у другій половині XVII століття було захоплене московитами. Цар Олексій Михайлович запросив українців з Правобережної України, яка перебувала під владою Речі Посполитої, переселятися на неозорі степи Дикого Поля.

Згодом на місці сучасної Суджі було побудовано фортецю. Там і дислокувалася сотня Сумського козачого полку. Система укріплень в оточенні боліт, річок і лісів перекривала прямий шлях кримських орд на Москву. Містечко знаходилося на роздоріжжі військових і торгових шляхів, тож мало стратегічне і економічне значення для Московії.

З часом, особливо після послаблення Кримського ханства, а тим більше після "приєднання" (насправді окупації) 1783 року цієї колись могутньої держави, яка мала широку автономію і була залежна від Османської імперії, Суджа починає занепадати. 1785-го місто стає повітовим центром…

Як тисячі українців-суджан стали росіянами

Дуже показовими є дані перепису по Суджі на Курщині від 1897 року. Так, за часів імперії Романових рідною мовою містян була українська ("малоруська") – 4546 осіб (61,16%), російська ("великоруська") – 2765 осіб (37,2%), єврейська (ідиш) – 87 осіб (1,17%), інші етноси – 35 осіб (0,47%). Натомість результати всеросійського перепису населення 2020 року, тобто за путінського режиму, показали: кількість містян за 130 років скоротилася з 7433 осіб до 5127 (на третину)! Росіян вже 4926 (96,08%), українців лише 56 (1,09%), інші етноси – 145 (2,83%).

До речі, в Курській губернії загалом українців було менше, аніж росіян (за рідною мовою): 22% проти 75%. Проте в трьох повітах – Грайворонському, Новооскільському та Путивльському більшість населення назвала рідною українську мову. А от у Воронезькій губернії відповідно 36% до 63%. Проте і там було кілька повітів, де українці становили абсолютну більшість: так, в Острогозькому – 90,3%, Богучарському – 81,8%, Бірюченському – 70,2%, Валуйському – 51,1%. Частина тих, хто назвав російську мову рідною, на той час вже були русифіковані чи цуралися свого етнічного походження…

За переписом 1926 року вже в СРСР в частині Центрально-Чорноземної області (більша частина Бєлгородщини, Воронежчини, та менша – Курщини та Брянщини) – з населенням 2,2 млн осіб, – українців було 1,412 млн осіб (64,2%), а росіян лише 779 тисяч (35,4%); інші етноси – лише 9 тисяч (0,4%) (з книги "Географія українських і сумежних земель" за ред. Володимира Кубійовича, т.1. "Загальна географія", К, "Обереги", 2005).

Тут цікавим видається питання, чому і коли "розчинилися" тисячі українців-суджан, які стали росіянами. По-перше, русифікація, доволі потужна за царських часів, тривала і за влади більшовиків. Проте не одразу. Українські школи, технікуми, друковані ЗМІ, наявні в 1920-ті роки в тій частині Російській Федерації, де мешкало багато українців (Кубань, Далекий Схід і Сибір, Донщина, Центрально-Чорноземна область, Поволжя), закривали, а потім і знищували разом із викладацькими і творчими кадрами. Українці масово ставали росіянами, наголошувати на своїй національності ставало небезпечним. На сьогодні ситуація ще погіршилася через російсько-українську війну, яка триває з 2014 року.

І про що зараз бубонить путінська пропаганда: і української нації як такої немає, і мови також. А от лишень назви сіл у південно-східній частині Курщини (Східній Слобожанщині, українському етнічному та культурному краї): Кульбаки (козаче сідло, рос. "седло"), Гоголівка, Гонтарівка, Горналь, Стара і Нова Сорочина, Приходьково, Шелепівка, Джурівка, Новомлинка, Козине (рос. повинно бути Козье), Козача Локня, Шлях, Круглик, Олешня, Дарниця, Трубіж (назва річки, яка в Переяславі впадає до Дніпра), Черкаське Поречне (є поряд і Руське Поречне), а "черкаси" — самоназва українських козаків…

Колонізацію цієї землі – східної Чернігівщини, північних Харківщини та Луганщини сучасної України, частини сучасних Курської, Білгородської та Воронезької областей РФ – українці проводили здебільшого в XVII століття: під час Національної революції під проводом гетьмана Богдана Хмельницького і в буремні часи Руїни, а саме з 1651 до 1680 року. На 1764 рік були п’ять полків, які були адміністративними одиницями в складі Російської імперії зі значними елементами автономії: Сумський, Охтирський, Харківський, Ізюмський та Острогозький. Дані полки своїми територіями буквально вклинювалися в російську етнічну територію і вже в радянські часи опинилися у межах Російської Федерації. Де і відбувався процес деукраїнізації.

1765 року російський уряд ліквідував залишки козацького самоврядування в Слобідській Україні – українці свою місію із захисту кордонів імперії виконали. Попереду їх вже використовували під час замирення Криму, Північного Кавказу, в російсько-турецьких війнах… Отже, імператриця Катерина II 28 липня цього року підписала Маніфест "Про заснування в слобідських полках пристойного цивільного устрою і про перебування канцелярії губернської і провінційної". Були сформовані на основі козацьких полків регулярні частини – гусарські полки.

Відбувся уже другий крок з деукраїнізації – перший розтягнувся в часі, і його провідниками стали російські самодержці Петро I та Анна Іоанівна. Деяке послаблення тиску на автономію слобідських полків відбувалося за часів правління імператриці Єлизавети Петрівни в 1741—1761 роки.

1797 року імператор Росії Павло I підписав указ про утворення Курської губернії. Суджа опинилася у її межах. Місто було відоме своїми ремісниками, особливо гончарними промислами.

Суджа — столиця УСРР

Під час Першої світової війни кайзерівські війська взяли (без бою) Суджу. У травні 1918 року місто опинилося в нейтральній зоні згідно з рішеннями, прийнятими під час підписання Берестейського миру. Вже після поразки Центральних держав і повернення на батьківщину німецьких і австро-угорських військ цю "нейтральну зону" окупують більшовицькі війська і місто майже на місяць (з 29 листопада до 27 грудня 1918 року) стає столицею самопроголошеної, на кшталт т. зв. "ДНР" і "ЛНР", Української соціалістичної радянської республіки.

Уряд радянської України, який очолив російський більшовик і великодержавний шовініст Юрій П’ятаков, переїхав з Курська в Суджу і чекав слушного моменту для вторгнення в Україну, де вже був при владі уряд Української Народної республіки (УНР). Саме 29 листопада цього року П’ятаков оприлюднив Маніфест, в якому виступив як проти поваленого уряду гетьмана Павла Скоропадського, так і проти Директорії УНР, яка захопила в протистоянні з гетьманцями владу в Києві.

Під час громадянського протистояння на теренах колишньої Російської імперії Суджа неодноразово захоплювалася різновекторними силами: червоними і білими росіянами, навіть селянською армією Нестора Махна, який особисто відвідував Суджу після стрімкого рейду зі Старобільська…

У грудні 1922 року, вже під час створення СРСР місто вийшло зі складу УСРР і було передано Радянській Росії. Під час Другої світової війни Суджа з 18 жовтня 1941 року до 3 березня 1943 року перебувала в німецькій окупації. Зараз місто є адміністративним центром Суджанського району Курської області РФ.

Звісно, Україні не варто йти шляхом Путіна і його посіпак, щоб захопити свої етнічні та історичні землі: адже є міжнародні норми, які промовляють про непорушність визнаних державами кордонів. Нам чужого не треба, однак ЗСУ має головне завдання – деокупацію Криму, Луганщини, більшої частини Донецької, Запорізької та Херсонської областей.

Це – історія лише невеличкого українського острівця у великому російському океані. Про Зелений, Сірий і Жовтий Клини, на яких селилися українці, читайте в минулих публікаціях "Телеграфу".