Доля Петра Дорошенка – як славетний гетьман України став воєводою Московського царя

Читать на русском
Автор
937
Доля Петра Дорошенка – як славетний гетьман України став воєводою Московського царя

Він був борцем за ідеали самостійної України, але часто спирався не на свій народ, а на "стратегічних" союзників. У цьому й була трагедія його життя

З ім’ям Петра Дорофійовича Дорошенка (1627–1698), гетьмана України з 1665-го до 1676 року, пов’язана остання спроба об’єднати Лівобережну та Правобережну Україну в єдину державу.

Коли завершилася доба Хмельниччини, протистояти агресії сусідніх країн ставало все важче. Річ Посполита, Московське царство, Османська імперія і Кримське ханство продовжували боротьбу за такий ласий шматок землі. На ній вирувала перманентна громадянська війна, яка призвела до спустошення і послаблення Козацької держави. Цей період в нашій історії називають Руїною…

У 30 років стає полковником

Майбутній гетьман народився 14 травня 1627 року в місті Чигирині в родині спадкової козацької старшини. Батько його Дорофій був полковником Війська Запорозького і наказним гетьманом, дід Михайло – реєстровим козацьким гетьманом, соратником гетьмана України Петра Конашевича-Сагайдачного. Він брав участь у Московському поході 1618 року та у Хотинській війні 1620—1621 років. Загинув у Криму під час битви біля Бахчисарая, коли онуку виповнився лише рік. Мати була з козацького роду Тарасенків.

Петро здобув гарну освіту: володів польською мовою та латиною. Був "у мові світській вправний, а також умілий у всіляких речах". У майбутньому став не тільки вправним полководцем, але й дипломатом.

З перших днів Національної революції, що розгорілася 1648 року, Дорошенко був її активним учасником. У 22 роки отримав чин "арматного писаря" Чигиринського полку. 1650 року він уже серед старшини козацького війська, яке вирушило в похід до Молдавії. Кар’єра козака була стрімкою – у 30 років він стає полковником Прилуцького полку, пізніше – Чигиринського.

Гетьман України Петро Дорошенко. Портрет невідомого автора, XIX століття
Гетьман України Петро Дорошенко. Портрет невідомого автора, XIX століття

Як супротивник Московського царства підтримував кроки нового гетьмана – Івана Виговського, брав участь у перемовинах з польськими послами та підготовці Гадяцького договору, який передбачав входження Гетьманщини до складу Речі Посполитої як "Велике князівство Руське". Його час ще не прийшов: перше, і не останнє, падіння виявилося вкрай болісним. Після поразки польсько-українського війська під Хмільником від московських наприкінці 1659 року Дорошенко втратив свій полк і посаду.

За часів гетьманування Павла Тетері Петро Дорошенко повертається з небуття. На початку 1660 року знову стає чигиринським полковником і у складі козацької де­легації їде до Москви. Мета поїздки – скасування окремих статей Переяславської угоди 1659 року з Московським царством, які обмежували автономію Гетьманської держави. Ці статті підписав, знаходячись фактично в полоні московитів, тодішній гетьман Юрій Хмельницький.

У 1663 році Петро Дорошенко стає генеральним осавулом за гетьманування Павла Тетері. Програма Тетері, метою якої було домогтися возз’єднання козацької України (як Правобережної, так і Лівобережної) в межах Речі Посполитої, зазнала фіаско. Повстання 1664–1665 років проти Павла Тетері мало антипольський характер і коштувало життя колишньому гетьману України Івану Виговському.

Повстання на Лівобережжі після довгої кровопролитної боротьби завершилося перемогою "партії" популіста Івана Брюховецького. Правобережні землі у межах козацької України відстояли незалежність. Павло Тетеря зазнав поразки від повстанського війська і виїхав до Польщі, потім до Туреччини, де й був отруєний.

Рубікон для гетьмана

Боротьба за булаву загострилася – легітимність влади Івана Брюховецького не визнавала більшість старшини. Петро Дорошенко був у 1665 році генеральним обозним і, скориставшись ситуацією, у ніч з 28 на 29 серпня за допомогою кримських татар та білоцерківського коменданта, поляка Яна Стахорського, повалив новоспеченого правобережного гетьмана Степана Опару. На початку 1666 року "наказний" гетьман Петро Дорошенко на козацькій раді в Чигирині оголошується гетьманом.

Козаки сердюцького полку в поході. Картина невідомого автора XVII століття
Козаки сердюцького полку в поході. Картина невідомого автора XVII століття

Брацлавський полковник Василь Дрозденко висунув претензії на гетьманську булаву. Після двомісячної облоги Брацлава військами Петра Дорошенка 15 жовтня 1665 року він капітулював і був убитий; більшість війська перейшла під руку переможця.

Навіть у такій складній ситуації Петро Дорошенко починає активно боротися з гетьманом Іваном Брюховецьким, закликаючи лівобережних козаків переходити під його "правобережну" булаву. 1666 року став військово-політичним Рубіконом для гетьмана. Головне завдання: об’єднати полки по обидва береги Дніпра, виступити проти окупантів (московитів і поляків), але… під протекторатом турецького султана. Ця ідея отримала часткове втілення пізніше.

Гетьман готує цілу низку реформ: на противагу свавільним полкам старшини створює 20-тисячне постійне військо з найманців-"серденят", зміцнює фінансову систему, встановлює на кордоні нову митну лінію, проводить широку колонізацію на півдні.

Житомирський портрет Дорошенка
Житомирський портрет Дорошенка «з квіткою», автор «пані Маруся Данел...» (повне прізвище художниці невідоме)

Ситуація суттєво погіршилася після того, як Річ Посполита й Московське царство таємно підписали 20 січня 1667 року Андрусівське перемир’я. Хиткі кордони по Дніпру стали реальністю (лише Київ залишився за царем). Від імені царя Олексія Михайловича бояри порадили гетьману, щоб він "перебував у вірному підданстві польського короля". "Таким чином прецедент фактичного існування двох гетьманатів – на лівому та правому берегах Дніпра – закріплювався юридично, перекреслюючи криваві змагання, що тривали вже майже двадцять літ", – пише українська історикиня Наталя Яковенко.

Гетьман вживає заходів з обмеження військової присутності поляків на Правобережжі й поступово починає налагоджувати відносини з Кримським ханством (васалом султана). Спроба підняти повстання на Лівобережжі й заклики до козаків прийняти його підданство були марні. Варшава ратифікацією Андрусівського перемир’я підписала вирок курсу гетьмана на возз’єднання Правобережжя й Лівобережжя. Залишався варіант стати васалом султана…

Союз з турками-османами та кримцями призводив до спустошення земель України. Це не додавало популярності Дорошенку. Українські бранці переповнювали невільницькі базари.

Турки ведуть бранців у полон. Художник Ерхард Шен, гравюра XVI століття
Турки ведуть бранців у полон. Художник Ерхард Шен, гравюра XVI століття

Січовики вороже сприйняли зближення гетьмана з султаном і ханом. Серед непримиренних ворогів останніх вирізнявся сталевою волею, часто жорстокістю кошовий Іван Сірко, який, за словами військового діяча Речі Посполитої та історика Веспасіяна Коховського, "страшний для орди, – бо був досвідченим у воєнних діях і відважним кавалером, перевищуючи цим Дорошенка". Сірко на початку жовтня 1667 року відправився в похід на Крим, де "залишилися лише пси да коти". Союзники Дорошенка терміново ретирувалися на батьківщину з-під стін фортеці в Підгайцях, де знаходилася в облозі коронна армія.

Образ кошового Івана Сірка з картини Івана Репіна Запорожці пишуть листа турецькому султанові (в образі Сірка - Михайло Драгомиров)
Образ кошового Івана Сірка з картини Івана Репіна "Запорожці пишуть листа турецькому султанові" (в образі Сірка - Михайло Драгомиров)

Гетьман відхилив пропозицію московитів порвати з Кри­мом. Він був не проти протекції царя, але за умови возз’єднання українських земель. Дорошенко підтримував за­ходи митрополита Йосипа Тукальського зі створення незалежного українського патріархату. Позиції Москви на Подніпров'ї посилювалися, ідеологія "малоросійства" знаходила все більше прихильників.

Громадянська війна

Наприкінці весни 1668 року на Лівобережній Україні розпочалося антимосковське повстання. Петро Дорошенко перейшов з військом Дніпро. У військовому таборі під Опішнею козаки вбили "лівобережного" гетьмана Брюховецького і 8 червня проголосили Дорошенка гетьманом всієї України. Але сусідні держави виявили занепокоєння…

1669 року розгорілося полум’я громадянської війни між лівобережним гетьманом Дем’яном Многогрішним, якого підтримували московити, та Петром Дорошенком. Лівобережні полки (крім Переяславського та Лубенського) не пішли за Дорошенком і статус-кво на Дніпрі був зафіксований.

У березні 1669 року під Корсунем старшинська рада схилилася до протекції султана; посол Порти від його імені обіцяв затвердити вольності козацькі й права. 2 грудня 1670 року була складена присяга султану Мегмеду IV. Проти цього кроку виступили великі сили: російські, польські, й навіть татарські війська.

Султан Османської імперії Мегмед IV. Картина Джона Янга, 1815 рік
Султан Османської імперії Мегмед IV. Картина Джона Янга, 1815 рік

У травні розгорілася громадянська війна, на Січі обрали гетьманом Петра Суховія, ставленика кримців. Дорошенко перемагає війська заколотників 8 листопада під Стеблевом і продовжує уникати бойових дій як з поляками і московитами, так і з лівобережними козаками. Він був проти повернення в Україну польської шляхти: козаки "в жодному випадку не можуть перебувати у підданстві і послушенстві панів".

Варшаві навіть така автономна Козацька держава була кісткою в горлі. Стосунки Дорошенка з Лівобережжям і її гетьманом Многогрішним, який починає спротив гегемоністським проявам у діях царського уряду, поліпшуються.

1670 року три правобережні полки за підтримки Польщі обрали гетьманом уманського полковника Михайла Ханенка. Дорошенко за допомогою осман переміг, але ціною страшного турецького нашестя на південно-східну частину Речі Посполитої, населену здебільшого українцями. Король Міхал Вишневецький 1672 року підписав Бучацький мир. Султан отримав Поділля й велику данину. У березні цього року проросійська старшина вчинила змову й усунула лівобережного гетьмана Многогрішного…

20-річна опала

Петро Дорошенко нарешті зрозумів хибність союзу з Портою. Не вдалося йому порозумітися і з новим гетьманом Лівобережної України Іваном Самойловичем. Дорошенко схиляється 1673 року до прийняття протекції царя Олексія Михайловича. Але було пізно.

На початку лютого 1674 року 70-тисячне військо на чолі з воєводою царя Григорієм Ромодановським та Іваном Самойловичем вдерлося на Правобережжя. В бою під Лисянкою Петро Дорошенко потрапив у полон. Ця подія призвела до спустошливого вторгнення турків. Союзники при наближенні турецької армії зняли облогу Чигирина, в якому закрився гетьман, що повернувся з полону. Люди масово переселялися на Лівобережжя…

За домовленістю з кошовим Іваном Сірком 20 жовтня 1675 року гетьман зрікся в Чигирині турецької протекції і склав присягу царю. Москва не визнала її. У вересні наступного року Дорошенко виїхав за Чигирин, знову обложений лівобережними полками і московитами, поклав булаву й здався.

Почалася більш аніж 20-річна опала гетьмана. Він оселився у Сосниці на Чернігівщині, але був незабаром вивезений до Москви. Решту життя прожив на чужині. Цар подарував будинок і 1000 рублів; потім — маєток і 1000 дворів у великому селі Ярополчому під Волоколамськом. З 1679 до 1682 року ексгетьман був навіть в’ятським воєводою…

1684 року Петро Дорошенко одружився з Агафією Єропкіною. З його нащадків від цього шлюбу походить дружина Олександра Пушкіна Наталія Гончарова, що була Дорошенку правнучкою.

Портрет дружини Олександра Пушкіна - Наталії Гончарової. Художник Олександр Брюллов, 1831-1832 роки
Портрет дружини Олександра Пушкіна - Наталії Гончарової. Художник Олександр Брюллов, 1831-1832 роки

Помер Петро Дорошенко 9 листопада 1698 року у Ярополчому.