Знають лише одиниці: що означає це дивне українське слово

Діалектні слова не лише оживлюють стиль і надають йому колориту, а й виконують важливу роль у збереженні мовної спадщини. Вони поєднують сучасність із традицією, відображають історію різних регіонів та допомагають відчути живий пульс розмовної стихії.

"Телеграф" вирішив розповісти про іменник "хопта", яке знають далеко не всі українці. Раніше його вживали класики, але з роками воно майже забулося.

"Хопта" — застаріле діалектне слово української мови, яке сьогодні майже не трапляється в активному вжитку, але збереглося в пам’яті окремих регіонів і родин. Найчастіше ним позначали бур’ян або дику, некультивовану рослинність, що росте разом із посівами культурних рослин — пшениці, кукурудзи чи жита.

У ширшому значенні хопта могла означати зелень, бадилля або молоді пагони рослин, які збирали як легкий корм для худоби, а подекуди і як їстівну зелень для людей.

Трапляються й образні сполучення на кшталт "хопта люта", якими підкреслювали агресивний, небажаний характер бур’янів, що швидко захоплюють посіви.

Іменник вживали у своїх творах українські класики: Іван Франко, Михайло Коцюбинський та Михайло Стельмах. Такі приклади використання слова "хопта" наводить "Словник української мови":

– Дівчина встала рано, рано: – Піду я в поле, мамо, мамо! ..Годі сидіти дома тута: Глушить пшеницю хопта люта (Фр., X, 1954, 74);

– Земля стогне, пісна, безсила, подерта на латочки. І замість покорму дає свою кров. Не хліб, а кукіль родить, будяки, хопту. Годуйся!.. (Коцюб., II, 1955, 36);

– Б'є сапка приплесканий темний корж землі, дзвенить на грудді, огортається сухим сірим димом, підтинає хопту (Стельмах, II, 1962, 407).

Останнім часом слово знову виринає в публічному просторі завдяки дописам у соцмережах. Інтернет-користувачі діляться родинними спогадами, згадуючи, що "хопта" була звичним словом у говірках Західної України, зокрема стрийського діалекту.

У коментарях наводять фрази, які чули від прабабусь і бабусь, наприклад: "Піди хопти курам намикай" — тобто назбирай зелені або бур’яну для птиці. Такі спогади часто супроводжуються роздумами про те, як швидко зникають локальні слова, і водночас — теплим відчуттям мовної спадщини, що передається через побут і живу мову родини.

Таким чином, "хопта" — не просто назва бур’яну, а мовний слід сільського життя, аграрної культури й регіональної різноманітності української мови, який сьогодні повертається до обговорення завдяки особистим історіям і цифровій пам’яті.

Раніше ми розповіли про кумедне слово, яке одесити вважають своїм надбанням. Воно завжди викликає посмішку.