Біла хрустка карамель з кислинкою: що відомо про популярний "Сніжок" і де його можна купити сьогодні

Відчуття хрусткої цукерки на зубах, легка лимонна кислинка, дивне "прохолодне" пощипування на язиці – і щастя на цілий день. Для мільйонів дітей карамель "Сніжок" була не просто цукеркою.

Сьогодні ця біла хрустка карамелька перетворилася на культовий символ епохи, а її смак викликає ностальгічні спогади у кількох поколінь. Що ж робило звичайну льодяникову карамель настільки особливою, що про неї пам'ятають навіть через десятиліття? "Телеграф" розповість про це детальніше.

"Сніжок" належав до льодяникових карамельок із начинкою, які масово виробляли в СРСР у 1960–1980-х роках. Цукерка мала білий або майже білий колір, крихку структуру і характерну лимонну кислинку, через що її смак часто описують як "солодкий сніг". За класифікацією радянських технологічних збірників, це була карамель із масляно-цукровою прохолоджувальною начинкою, перешарованою карамельною масою.

Секрет "холодку"

У класичному рецепті використовували цукор, патоку, лимонну кислоту, кокосову олію та ароматизатор зі смаком лимона. Саме кокосова олія в начинці й кислота створювали той самий легкий "холодок" і освіжальний ефект, який багато хто пов'язує з "зимовою" назвою цукерки.

Технологічно це була недорога у виробництві карамель: проста цукрово-патокова основа, мінімум дефіцитних компонентів, що дозволяло випускати "Сніжок" великими партіями для масового споживача.

Де виготовляли "Сніжок" у СРСР

Одним із найвідоміших виробників "Сніжка" була московська кондитерська фабрика "Красный Октябрь", яка постачала цей сорт на різні ринки СРСР. Радянська система передбачала, що популярні карамелі могли дублюватися на кількох фабриках.

Отже, "Сніжок" випускали й інші підприємства, адаптуючи рецептуру під свої технологічні можливості. Для споживача це була "типова" карамель радянського асортименту – поряд з "Гусячими лапками", "Раковими шийками" та молочною "Корівкою".

Обгортка та візуальний образ

Обгортка "Сніжка" зазвичай виконувалась у біло-блакитній гамі з зимовими мотивами – сніжинками чи "морозним" орнаментом, що підсилювало асоціацію з холодом і свіжістю. Дизайн був простим, без "розкоші" імпортних солодощів, але добре запам'ятовувався саме по поєднанню білого кольору та назви, яка відразу натякала на щось легке й зимове.

Місце в повсякденному житті

"Сніжок" часто продавали на вагу у звичайних гастрономах і кіосках, його можна було купити "на жменю" за кілька копійок, тому діти добре знали цей смак. Такі карамельки нерідко потрапляли до новорічних наборів, використовувалися як "доповнення" до дефіцитних фруктів або як недорогий подарунок "до чаю".

Для багатьох "Сніжок" сьогодні – це не стільки конкретна карамель, скільки символ простих радощів: паперові кульки з цукерками, черги в гастрономі, дитячі свята у школі.

"Сніжок" сьогодні

Після 1991 року частина радянських марок карамелі зникла, але назва "Сніжок" продовжує жити. Її використовують сучасні виробники, зокрема український виробник "Конті", для продукції, що стилізована під "стару класику".

Сучасні версії за складом дуже близькі до старого зразка: цукор, патока, лимонна кислота, кокосова олія, лимонний ароматизатор, білий колір та кисло-солодкий смак. Карамель "Сніжок" – яскравий приклад того, як звичайна цукерка може стати частиною культурної пам'яті цілої епохи. Її смак і досі викликає ностальгічні спогади у мільйонів людей, для яких ця біла хрустка карамелька назавжди залишиться смаком дитинства.

Раніше "Телеграф" розповідав, чому зелені карамельки з грушевим смаком досі люблять в Україні. У радянські часи вони увійшли до "золотої трійки" карамелі разом із "Барбарисом" та "М'ятною".