"Шляхетні" льодяники: чому зелені карамельки з грушевим смаком досі люблять в Україні

Для тих, хто зростав у 70-80-х, "Дюшес" — це жменя карамельок на дрібні з сільського магазинчика, чи обов'язковий компонент новорічного подарунка. І той самий смак, який допомагав пережити довгу дорогу в автобусі.

Сьогодні ці цукерки все ще на полицях супермаркетів, але їхня історія сягає набагато далі радянських часів — аж до англійських садів XVIII століття. "Телеграф" розповість про це детальніше.

Від Беркшира до радянських яток: історія "герцогині"

Історія карамелі почалася не в кондитерському цеху, а в графстві Беркшир наприкінці 1700-х років. Саме там англійський селекціонер Вілер вивів сорт груші з неймовірно насиченим ароматом. Офіційну назву — "Дюшес Ангулемський" (Duchesse d'Angoulême) — сорт отримав пізніше, на честь доньки короля Людовика XVI.

Французьке слово duchesse означає "герцогиня". Груша отримала цей аристократичний "титул" за тонку шкірку та соковиту м'якоть, що танула в роті. Кондитери Європи швидко зрозуміли: такий яскравий аромат — ідеальна основа смачних солодощів.

У радянські часи "Дюшес" увійшов до "золотої трійки" карамелі разом із "Барбарисом" та "М'ятною". Популярність льодяників підігрівав однойменний напій, рецептуру якого розробив легендарний грузинський майстер газованої води Митрофан Лагідзе.

"Дюшес" у радянському та пострадянському контексті

У пізньому СРСР ці карамельки були частиною повсякденного життя. Їх продавали на вагу в скляних банках, додавали до новорічних наборів разом із мандаринами та цитрусовими, роздавали в літаках від нудоти — лимонна кислота у складі дійсно допомагає стабілізувати вестибулярний апарат.

У спогадах тих часів "Дюшес" часто фігурує як солодощі, які йшли "бонусом" до дефіцитних продуктів, створюючи відчуття маленького свята навіть у періоди тотального дефіциту. Це були ті самі карамельки, які бабусі носили в сумочках "на всякий випадок", а діти обмінювали на подвір'ї.

Що робить "Дюшес" особливим

Справжня карамель "Дюшес" має бути прозорою, як скло. Якщо цукерка каламутна — порушено температурний режим при варінні цукрового сиропу. Класичний склад максимально простий: цукор, патока, лимонна кислота як регулятор кислотності та ароматизатори.

Характерний зелено-жовтий колір досягається харчовими барвниками, а грушевий смак — завдяки ароматизаторам, які сьогодні переважно синтетичні, але ідентичні натуральним. Деякі регіональні виробники, зокрема українські підприємства з багаторічною історією, роблять акцент саме на натуральності інгредієнтів.

Від ностальгії до сучасних полиць

Сьогодні карамель "Дюшес" продовжують випускати різні кондитерські фабрики. В Україні, наприклад, компанія Roshen перетворила класичний радянський продукт на сучасну лінійку "Карамелькіно", яка залишається одним із лідерів продажу завдяки стабільній якості — карамель гладенька, прозора і не дряпає язик при розсмоктуванні.

Грушевий профіль "Дюшесу" сьогодні впізнається не лише в карамелі. Його можна знайти в лимонадах, кондитерських виробах і навіть у описах вин та фруктів, де часто згадують "нотки дюшесу" чи "дюшесову карамель" — настільки впізнаваним став цей смак.

"Дюшес" як культурний код

Для багатьох дорослих "Дюшес" сьогодні — це не стільки окремий продукт, скільки символ епохи. У культурних текстах та публіцістиці цей смак часто використовують як метафору "щасливого дитинства" або "простих радощів", що дозволяє одним словом викликати цілий набір візуальних і смакових асоціацій.

Це той самий смак, який купують "до чаю", і той самий аромат, який миттєво повертає в дитинство. "Дюшес" пережив розпад СРСР, економічні кризи та зміну поколінь, і досі залишається на полицях.

Раніше "Телеграф" розповідав, чому халва в залізній тарі стала символом дитинства. Жерстяна тара була не просто упаковкою — вона створювала ефект справжньої розкоші на фоні повсякденного дефіциту.