Вони вкрали наші фільми: які хіти прокату СРСР зробили українці в Україні (відео)

Україна була ключовою виробничою базою для більшості радянських блокбастерів

Для багатьох із нас радянське кіно й досі лишається "старим" і "добрим", хоча доброю радянська кінематографія точно не була: можна згадати два тюремні строки Сергія Параджанова, заборону на фільми Савелія Крамарова та інших емігрантів, самогубство Геннадія Шпаликова або любвеобильність Івана Пир’єва, який ламав кар’єри й життя багатьом молодим акторкам.

Але мало хто знає, що чимало радянських хітів кінопрокату насправді були українськими. Це не жарт: Україна була ключовою виробничою базою для більшості радянських блокбастерів. "Телеграф" згадав, яких саме.

Жанровий голод

Візьмімо як приклад "Піратів ХХ століття" — перший радянський екшен. Поставлені за західними жанровими шаблонами режисером Борисом Дуровим, сьогодні "Пірати" виглядають як типове треш-кіно з карикатурними лиходіями та незграбно поставленими бойовими сценами — провісник сумнозвісного "перебудовного" кіно. Але у 1980 році фільм підірвав кінотеатри: такого радянські глядачі ще не бачили.

Лише за перший рік прокату "Піратів" подивилося близько 90 млн радянських людей, не розбещених медіа-розвагами — тобто кожен третій. Історики радянського кіно називають "Піратів" найкасовішим радянським фільмом, який обігнав за зборами такі хіти, як "Москва сльозам не вірить" і "Екіпаж" — ще один радянський жанровий першопрохідник, але зроблений значно майстернішою рукою Олександра Мітти.

Звісно, жанрове кіно знімали й раніше, але "Пірати" стали прикладом суто жанрової поробки, не затьмареної зайвою психологією, як істерн "Свій серед чужих, чужий серед своїх" Никити Михалкова, про якого сьогодні й згадувати не дуже пристойно, або мелодрамою, як фільм-катастрофа "Екіпаж". А головне — жодної провідної ролі партії і правітельства, як у патріотичних екшенах із "радянським Рембо" Михаилом Ножкіним.

Кримський Голлівуд

Фільм належить бренду московської Кіностудії дитячих і юнацьких фільмів імені Горького, але знімався на потужностях Ялтинської кіностудії художніх фільмів. Найстаріша кіностудія, заснована легендарним продюсером Олександром Ханжонковим ще у 1917 році, вона двічі відбудовувалася заново — після землетрусу 1927 року та Другої світової. У 1963 році Ялтинська студія стала філією Студії Горького.

Саме на потужностях виробничої інфраструктури Ялтинської студії в Криму знімали не лише "Піратів", а й практично всі пригодницькі фільми СРСР, дія яких відбувалася на воді. У країні, де практично не існувало жанрового кіно, будь-який пригодницький фільм автоматично ставав хітом.

Нагадаємо, що "Піратів" знімали на Тарханкутському півострові, в Капчику, Судаку, Тихій бухті, у Ялтинському та Маріупольському портах. А трюки ставив легендарний Валерій Павлотос, який працював інженером-конструктором, художником-декоратором і постановником трюків у багатьох фантастичних і пригодницьких стрічках Ялтинської студії й не тільки. На жаль, славетний ялтинський чарівник кіно підтримав окупацію Криму у 2014 році.

Ялтинська студія стала базою для зйомок іншого знаменитого радянського фільму — "Людини-амфібії" Володимира Чеботарьова та Геннадія Казанського, який у 1962 році зібрав 65,5 млн глядачів. (Тобто його також побачив кожен третій радянський чоловік.) Фільм знімали в бухті Ласпі — між Форосом і Севастополем, у селищі Кастрополь і під схилом скелі Іфігенія, а в селищі Берегове збудували декорації будинку професора Сальватора. Завдяки інноваційним підводним зйомкам, які не могла собі дозволити студія Disney (за легендою, ще у сорокових роках ХХ століття вона планувала екранізувати роман Олександра Бєляєва), на базі Ялтинської студії з’явився центр підводних зйомок.

До речі, в титрах цього фільму, знятого під брендом "Ленфільму", участь ялтинців не згадано. Як і в більшості фільмів інших кіностудій СРСР, які знімалися на базі Ялтинської студії.

Водночас у Криму знімали не лише фільми військово-морської та піратської тематики, а й радянські вестерни — "Вершник без голови" Володимира Вайнштока (68,6 млн глядачів у 1974 році) та "Людина з бульвару Капуцинів" киянки Алли Сурикової. (Фільм зібрав "усього" 44,3 млн глядачів у 1987-му — на другий рік перебудови вже можна було подивитися на відео справжній вестерн, а не радянську пародію.)

Гарячі одеські хлопці

Іншою великою базою для кінематографістів із центру стала Одеська студія. Радянський мінісеріал з дитинства "Д’Артаньян і три мушкетери" Георгія Юнгвальда-Хількевича (який зараз теж краще не передивлятися) знімали якраз в Одесі та у Львові. Причому якщо Львів у фільмі "грає" Париж, то в Одесі знімали частину парадних інтер’єрів — наприклад, епізоди королівського балу знімали в Одеському оперному театрі.

Крім того, Одеська кіностудія стала реальною "кузнею кадрів" каскадерів в Україні. Саме на Одеській кіностудії та на кіностудії імені Довженка в Києві системно вирощували трюкачів і постановників трюків. Хоча задля справедливості варто зазначити, що команди каскадерів, які працювали в радянському кіно, були інтернаціональними: своїх сорвиголов, готових заради ефектного кадру ризикнути здоров’ям і навіть життям, постачали також Ленінград і республіки радянської Прибалтики. (Де традиційно знімали детективи та інші фільми із "західного" життя.)

У вісімдесяті Володимир Жариков, який знявся на Одеській кіностудії у чотирьох десятках фільмів як каскадер і актор, створив в Одесі єдину в СРСР неформальну школу каскадерської майстерності, що проіснувала близько десяти років. Він підготував таких трюкачів, як Олег Федулов, Геннадій Кучер, Валерій Завадський і Михайло Трофимов.

Наприклад, Володимир Жариков і Олег Федулов виконали знаменитий трюк із падінням вантажівки "Студебеккер" у воду в культовому мінісеріалі "Місце зустрічі змінити не можна" (1979) Станіслава Говорухіна, причому випадково заблокований у кабіні Жариков ледь не загинув. До речі, москвич Говорухін до 1987 року працював на Одеській кіностудії, де зняв також не менш популярний фільм "Життя і дивовижні пригоди Робінзона Крузо" (1972) та мінісеріал "У пошуках капітана Гранта" (1986). Усі павільйонні зйомки "Місця зустрічі" також проходили в Одесі.

Інший знаменитий трюк у радянському кіно — падіння з кріпосної стіни з висоти близько 15 метрів для картини "Балада про доблесного лицаря Айвенго" (до речі, теж знятої в Україні — у Хотинській і Кам’янець-Подільській фортецях) — виконав український каскадер і актор Віктор Андрієнко, який дублював виконавця головної ролі Петеріса Гаудиньша. Саме так, той самий Віктор Андрієнко із "Шоу Довгоносиків".

Раніше "Телеграф" писав, як зять другого президента України Віктор Пінчук урятував життя знаменитого американського фантаста.