Чому радянські металеві кухлі мали чорний обідок: причина крилася в конструкції

На вразливих краях залишали міцну ґрунтову емаль, тоді як кольорове покриття мало інший склад і було крихкішим

Білі й блакитні металеві кухлі з квітковими візерунками або зображенням олімпійського ведмедика легко впізнати за чорним обідком. Так само оздоблювали миски й каструлі, якими десятиліттями користувалися вдома, у дитсадках, шкільних їдальнях і поїздах.

Темний обідок мав практичне призначення: він захищав краї посуду від пошкоджень і допомагав подовжити строк його служби. Детальніше про це написав "Телеграф".

Ця деталь була не просто прикрасою

Виробництво починали зі сталевого листа. Потужний прес надавав йому потрібної форми, а потім заготовку відправляли в піч на відпал, щоб зняти внутрішні напруження металу.

Після цього сталь травили кислотою. Поверхня ставала трохи шорсткою, і емаль – тонкий шар скла – міцно зчіплювалася з металом.

Емаль наносили у два етапи. Спочатку весь виріб покривали ґрунтовим шаром. Щоб він краще зчепився з металом, до нього додавали оксиди кобальту, нікелю та марганцю. Під час випалу ці сполуки реагували зі сталлю й утворювали міцний перехідний шар. Вони ж надавали ґрунтовці глибокого чорного кольору.

На чорну основу наносили покривний шар – білий, блакитний або з малюнками. Він визначав вигляд посуду й забезпечував його гігієнічність. Для чистих яскравих кольорів потрібен був інший хімічний склад. Через нього емаль ставала більш склоподібною, а отже, крихкішою.

Покриття найчастіше сколювалося там, де посуд зазнавав ударів: на обідках кухлів і мисок, краях каструль і вигинах ручок. Ці місця потребували особливо міцного захисту.

Тому на вразливі ділянки не наносили другого, кольорового шару. Чорна ґрунтова емаль залишалася відкритою й утворювала характерний обідок. Найміцніше покриття припадало саме на ті місця, які пошкоджувалися найчастіше.

Як повідомляв "Телеграф", маркування на радянському посуді мало й інші функції, окрім позначення вартості.