Боротьба за відстрочку: чому цивільні, що побували в заручниках у росіян, просять прирівняти себе до колишніх військовополонених

Народні депутати підготували законопроєкт, що врегулює питання відстрочки для цивільних після звільнення з російської неволі.

Через особливості законодавства цивільні українці після звільнення з російського полону не мають права на відстрочку від мобілізації. При цьому можливість потрапити до війська через рекрутинг на посади, що мінімізують ймовірність знову опинитися в руках росіян, натикається на перепони. Принаймні про це свідчить досвід одного з ексзаручників Кремля.

"Телеграф" з'ясовував, чому така ситуація склалась і які існують шляхи виходу з неї на користь українців, які змогли вирватися з російської неволі.

Потрібно мінімізувати вірогідність другого полону

До одного з аспектів проблем, з якими стикаються колишні в’язні росіян, привернув увагу Володимир Фомічов – журналіст видання Liga.net. Уродженця Макіївки затримали бойовики "Міністерства державної безпеки Донецької Народної Республіки" у квартирі батьків в перші дні 2016 року, коли він приїхав до них з Києва, й майже на два роки зробили заручником. Під час перебування у СІЗО, а згодом у колонії (Фомічова засудили до позбавлення волі за "незаконне зберігання зброї" та участь у "заборонених організаціях") він зазнав, як й решта бранців, тортури й знущання.

- Це насправді досвід, який неможливо викинути зі свого життя, – каже Володимир в розмові з "Телеграфом". – Згадую про полон постійно, й хоча минуло від моменту звільнення багато часу (на волі Фомічов опинився 27 грудня 2017 року разом з 73 українськими заручниками — Авт.), можу прокинутися від переляку, бо наснилось, що я знову опинився в руках росіян. Це жахливі відчуття, нікому не побажав би їх переживати, та й взагалі не хотів би, щоб будь-хто колись потрапив до полону. Це важка історія, фізичні знущання (побиття дубинкою, вирізання герба України на плечі, катування струмом тощо) породжують моральні, це триває і триває, якась безвихідь від того тебе охоплює. Це страшно і морально, і фізично. Володимир наголошує, що за умови потрапляння в полон вдруге таких як він, вірогідність знову опинитися на свободі в Україні дуже мізерна. Та й не всі, хто вже переживав тортури з боку росіян, здатні їх витримати знову.

- Коли почалось повномасштабне вторгнення, я залишився у Києві, займався волонтерством в 130 батальйоні Територіальної оборони та благодійному фонді "Солом'янські котики", – продовжив розповідь Володимир. – Пізніше разом з моїм другом Владиславом Грезєвим ми створили громадську організацію "Opir.org", що займалася забезпеченням одягом, взуттям та спорядженням військових. Звісно, я думав про те, щоб долучитися до війська. Але намагався при цьому знайти таку посаду в армії, яка дозволить мінімізувати ризик знову потрапити до полону. І я знаходив такі варіанти, вів перемовини з різними підрозділами. Якщо ми доходили до того, що мене були готові брати, починались перевірки, в тому числі спецперевірка СБУ, фактично вона все зупиняла. Як мені потім казали, що, скоріш за все, це пов'язано з моїм перебуванням в полоні.

Володимир додає, що така ситуація трапилась й при його спробі працевлаштуватися до Державного оператора тилу – держагенції, що відповідає за забезпечення підрозділів Міноборони.

- Після звільнення я давав покази щодо тих, хто нас утримував й катував і поліції, і СБУ, й досі нас викликають, бо справи за цими фактами тільки почали рухатися, – каже Володимир. – Звісно, ще тоді намагалися з'ясувати щодо спроб вербування, але цього не було. Але якби раптом й трапилось, то за стільки років це вже б виплило. Я доволі публічна людина, ні від кого не ховаюсь й простежити, чим займаюсь, легко. При цьому я ставлюся з розумінням до перевірок з боку СБУ зараз, це їхня робота, вони її мають виконувати. Я не виступаю проти цього й не хочу з цим боротися.

Акцент робив й у відкритому зверненні на Facebook, й роблю зараз на іншому! Раз такі перевірки не дають можливості цивільним ексзаручникам обрати більш-менш безпечні посади в контексті запобігання повторному потраплянню полон, варто на законодавчому рівні передбачити для них відстрочку від мобілізації. Адже військові, які були звільнені з полону, її мають. Я дуже поважаю все, що вони роблять, але ми – цивільні – були в такому ж становищі, переживали ті ж катування й знущання. При цьому багато хто з нас з окупованих територій, відповідно в нас немає дому, рідних, багато чого немає. Й процес реабілітації й соціалізації не найлегший для нас через багато причин – психологічних, фізичних, емоційних. Тому ще раз наголошу, нам потрібна відстрочка. А поки буде прийматися відповідне рішення, цивільні, що були заручниками, якщо вони будуть мобілізовані, повинні отримати право служити в тилових підрозділах або на небойових посадах, і йти на бойові мають тільки за власним бажанням.

Законопроєкт готовий, справа за депутатами

Правозахисники наголошують: ситуація з цивільними, яких росіяни продовжують незаконно викрадати, катувати та утримувати на тимчасово окупованих територіях, була й лишається складною. В першу чергу через те, що ворог не визнає наявність такої категорії заручників й блокує їх повернення. Відповідно, немає навіть точної статистики щодо таких осіб, адже їхні рідні часто перебувають або в окупації, або за кордоном, тому не завжди звертаються до правоохоронних органів. Наприклад, за даними Центру громадянських свобод, може йтися про 7000 українців, а уповноважений ВР з прав людини Дмитро Лубінець в різні періоди говорив про 14 та навіть 28 тисяч. При цьому завдяки обмінам та спецопераціям вдалось повернути лише 167 цивільних. Хоча й тут можуть бути розбіжності з реальною картиною.

- Когось росіяни незаконно утримували декілька днів, когось кілька тижнів, когось місяці, й частина людей, яким вдається вирватися (іноді росіяни відпускають цивільних так само без пояснень, як й затримують — Авт.), не має жодного підтвердження, що вони перебували в місцях несвободи, – пояснює виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Олександр Павліченко. – Якісь документи можуть мати тільки ті, проти кого порушені кримінальні справи, відбулись суди, спочатку у так званих "ЛНР/ДНР", Криму, а згодом на захоплених після початку повномасштабного вторгення територіях Запорізької та Херсонської областей. Але таких випадків, коли повертаються в Україну люди, що отримали там "офіційні" вироки, взагалі одиниці. Наприклад, це Наріман Джелял — заступник голови Меджлісу кримськотатарського народу, захоплений у полон у Криму ще 2021 року й засуджений до 17 років колонії. Тож перша проблема – це відсутність документального підтвердження, що людину незаконно утримували росіяни. Відповідно, виникають складнощі з наданням так званого "статусу" при зверненні до Комісії з питань встановлення факту позбавлення особи особистої свободи внаслідок збройної агресії проти України.

Й друга тема – сьогодні у таких цивільних немає жодного пільгового становища стосовно військового обов'язку. Відповідно, вони всі є військовозобов'язаними й підлягають мобілізації. Були навіть такі випадки, коли українці, що відбували покарання у виправних закладах Херсонщини за кримінальні злочини й були примусово вивезені до Росії після захоплення цього регіону, певний період там утримувались, після звільнення потрапили до війська. Вони повертались до місць проживання в Україні, були зняті з потягу й мобілізовані.

Про важливість прирівняти цивільних, звільнених з російської неволі, до військовополонених у праві НЕ бути примусово мобілізованим неодноразово наголошували й у Об'єднанні родичів політв'язнів Кремля. "Багато з них самі добровільно ідуть до лав ЗСУ. Але багатьом 1) потрібен час для серйозної фізичної й психологічної реабілітації 2) є великий ризик знову потрапити в полон, що деморалізує людей, які зазнали тривалих тортур — таких самих, як і військовополонені", – йдеться в пості на підтримку теми, що підняв Володимир Фомічов.

Так само за затвердження цієї норми на законодавчому рівні боролися представники громадської організації "Цивільні в полоні". Зокрема, порушували це питання на зустрічах як в Україні, так й за кордоном, а також за червень-липень поточного року направили понад 100 листів народним депутатам України та депутатам місцевих рад. Результатом стало те, що на розгляд Верховної Ради України було внесено проєкт закону про внесення змін до деяких законів України щодо поновлення прав громадян України звільнення з військової служби та надання відстрочки під час мобілізації. "Простими словами, депутати просять ВРУ затвердити положення, згідно з якими цивільні, які повернулися з полону, будуть добровільно приставати до лав ЗСУ", – йдеться у повідомленні на офіційній сторінці ГО у Facebook.

В пояснювальній записці до законопроєкту №12133, зареєстрованому 18 жовтня, зазначається: необхідність його ухвалення, пов'язана з новим мобілізаційним законом, що почав діяти в травні цього року. Й, відповідно, скасував частину норм щодо підстав для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану та надання відстрочки військовозобов’язаним.

"В Законі № 3633-IX також не було передбачено право на звільнення з військової служби та не передбачено право на надання відстрочки для тих осіб, які перебували у полоні як цивільні особи, в порівнянні з наданням такого права для військовослужбовців, як військовополонених, – наголошують автори проєкту. – З цього приводу надходили звернення громадян з проханням вирішення питання прирівняння чоловіків, які були призвані на військову службу під час мобілізації та які починаючи з 2014 року і до тепер перебували в полоні як цивільні особи та були звільнені під час великого обміну (наприклад: чоловік був засуджений так званим Верховним судом "ЛНР" за ч. 1 ст. 111 КК№ (2001р.) – державна зрада до позбавлення волі на строк 12 років (допомагав ЗСУ по радіоперехопленням ворогів). Є факти, що такі особи, після звільнення з полону, ще до повномасштабного вторгнення рф, за власним бажанням йшли служити в ЗСУ і на даний час продовжують службу. Станом на сьогодні такі особи вже мають психологічні проблеми, бо служать на нулі, мають статус звільнення з полону, мають довідки СБУ, але не можуть звільнитися у зв’язку з нерівністю надання можливостей на звільнення".

Якщо даний законопроєкт знайде підтримку у ВР, то також будуть врегульовані й інші спірні моменти. Зокрема, пропонується 17-річних курсантів, які достроково розірвали контракти про проходження навчання, направляти після звільнення не у військову частину, а у відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки за місцем проживання для взяття на військовий облік. Також документ пропонує передбачити право на звільнення для військовослужбовців, у яких була скасована пільга на призов у випадку якщо батько або мати, рідний (повнорідний, неповнорідний) брат або сестра яких загинули, померли або стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби або зборів військовозобов'язаних тощо.

Як повідомляв "Телеграф", питання звільнення з російської неволі як військовополоненних, так й цивільних українців, в тому числі дітей розглядалось на Конференції з питань гуманітарного виміру Формули миру, що пройшла наприкінці жовтня в Монреалі. Про готовність долучитися до процесу заявили п'ять країн – Катар, Ватикан, Об'єднані Арабські Емірати, Литва та Південно-Африканська Республіка (ПАР).