Билися студенти та знать, козаки та попи: як в Україні розважалися кулачними боями аж до початку ХХ століття

Ці змагання, відомі понад 5000 років, служили не лише розвагою

Кулачні бої мають глибоке історичне коріння в Україні та є важливою частиною культурної спадщини слов’янських народів. Ця традиція, відома з давніх часів, як служила способом фізичної підготовки, а й мала значне соціальне значення.

У мережі розповіли про історію кулачних боїв, їхнє соціальне значення та еволюцію. "Телеграф" підсумував найцікавіше.

Історичний розвиток кулачних боїв в Україні

Кулачні бої на території України почали розвиватися ще за дохристиянських часів. Вони були частиною язичницьких святкувань, присвячених богам, таким як Перун. З приходом християнства ця традиція адаптувалася та стала частиною зимових свят, таких як Масляна та Коляда. Бої часто проходили на великих площах та приваблювали безліч глядачів.

Перша письмова згадка про кулачні бої в Україні належать до Повісті минулих літ, де вони описуються із засудженням як "бісове видовище". Проте це не зупинило поширення цієї традиції. Кулачні бої стали популярними серед різних верств населення, включаючи дворян, духовенство та козаків. Запорізькі козаки, наприклад, влаштовували бої на святах та використовували їх як спосіб підтримки бойової готовності.

Соціальний аспект кулачних боїв

Кулачні бої не тільки розважали публіку, а й служили способом розв’язання конфліктів між різними групами. У містах такі сутички могли відбуватися між міськими жителями та передмістями чи між різними станами.

Існував негласний кодекс честі, суворий та шляхетний:

• тільки кулаки, ніяких підлостей;
• лежачого не бити;
• зупинятися за першої крові;
• честь понад усе.

З XIX століття масові вуличні бійки стали звичною соціальною практикою в українських містах. Задокументовані в газетах, вони являли собою складне соціальне явище, що виходило далеко за межі простого насильства.

Харків: місця легендарних сутичок

У Харкові бійки часто траплялися між жителями різних районів. Улюблені місця зіткнень включали:

• Перехрестя Міщанської та Білгородської вулиць;
• Краї біля хутора Піски;
• Москалівка;
• Біля університетського саду;
• Взимку замерзлі ділянки річок Харків та Лопань;
• Лиса гора.

Учасниками таких боїв були робітники артілей, гімназисти та молодь різних мікрорайонів.

Київ: районні протистояння

У Києві вуличні бійки мали особливо виражений районний характер. Найактивніші зіткнення відбувалися:

• У Протасовому Яру між жителями Байкової, Батаєвої гір, Деміївки та Солом’янки;
• Біля Кадетського шосе, де сходилися лукянівці та шулявці;
• В Обсерваторному Яру, де могло зібратися кілька сотень учасників.

Сільська традиція

Пантелеймон Куліш описував бійки в менших поселеннях. Зокрема, у Звенигородці існувала традиція "зібратися на грець" — масові кулачні бійки між парафіями.

Цікаво, що у таких боях брали участь не лише молоді чоловіки. Літні люди також були активними учасниками, часто підбурюючи молодь розповідями про власні колишні подвиги.

Занепад традиції

З початком XX століття інтерес до кулачних боїв став згасати на тлі політичних змін та Першої світової війни. Офіційні види спорту, такі як бокс та боротьба, почали витісняти цю традицію. Проте відлуння кулачних боїв все ще можна побачити у сучасних вуличних бійках та футбольних зіткненнях.

Раніше "Телеграф" розповів про найзагадковіші вбивства часів Київської Русі. Як отрута вирішував долі князів.