Місто контрастів: як жили львівські повії на початку XX століття

У центрі Європи на межі XIX та XX століть Львів мав славу одного з найрозпусніших міст Австро-Угорської імперії. За даними поліційного рапорту від 3 січня 1905 року, проституцією займалися понад 20 тисяч жінок у місті з населенням трохи більш як 160 тисяч осіб.

Місто приваблювало численних мандрівників та гостей, що створювало постійний попит на "послуги". Траплялися й зовсім шокуючі випадки. Наприклад, Катерина Марціхова облаштувала підпільний бордель просто на площі Ринок, за кілька метрів від магістрату. Місцева преса писала, що там можна було придбати "послуги" навіть 13-річних дівчаток.

Письменник Юрій Винничук розповідав, що Майор Ваґенер на конгресі, присвяченому торгівлі живим товаром у Бремі, навіть заявив, що Львів (поряд з Будапештом) є найрозпуснішим містом імперії. Більшість цих жінок були вихідцями з навколишніх сіл і містечок, та шукали заробітку.

Ціна і регулювання

Послуги повій коштували дуже дешево — від 10 гелерів (одна десята крони). Елітні повії могли отримувати до 10 крон. Для порівняння, пів кілограма яловичини коштувало 56 гелерів.

Влада намагалася контролювати проституцію. Кожна жінка мусила отримати спеціальний документ та медичну книжечку. Щотижня вони проходили санітарні огляди.

Соціальний портрет

Цікаво, що самі повії часто мали надзвичайно тісні дружні стосунки. Журналіст Станіслав Брандовський описував їхню солідарність майже як сестринство: вони ділилися грошима, одягом, допомагали хворим подругам.

У чоловічому суспільстві жінок, які мали офіційний статус повії, оцінювали найнижче. Тому хитріші з них намагалися приховати це враження, представляючись порядними, але такими, що опинилися в складній ситуації.

Улюбленими місцями повій стали шинок Бомбаха на Казимирівській та молочарня на вулиці Святого Станіслава. Перший заклад приваблював "хустинкових" повій — селянок, які шукали відпочинку, тоді як другий був популярний серед "капелюшових", тобто міських красунь. Якщо якась дама починала дратувати перекупку на базарі, та могла зірватися на неї з образою: "Ти! Капелюшова!"

Культурний контекст

Життя львівських повій надихало митців. Про них писав Іван Франко у повісті "Для домашнього вогнища", а поет Богдан-Ігор Антонич оспівував їхню драматичну долю:

"Мужчини в сивих пальтах із кишень виймають зорі

І платять їх паннам за п'ять хвилин кохання".

Традиція не перервалася й у радянські часи. Повії змінили стратегію — замість вуличного промислу вони окупували ресторани "Львів" та "Інтурист", чекаючи на клієнтів.

Раніше "Телеграф" розповідав, якою була праця героїні вірша "На панщині пшеницю жала". Найнятим женцям зазвичай платили від 5 до 6 снопів, а середній сніп давав близько 1,5 кг зерна.