Вимагала репресувати самого Хрущова: історія киянки, яка написала 8000 доносів у СРСР

Сталін перетворив донощицю чи не на національного героя

У радянську епоху, особливо у 1930-ті роки, донесення стало одним із найпоширеніших явищ, яке вплинуло на життя мільйонів людей. В умовах жорсткої класової боротьби та постійної загрози з боку "ворогів народу" прості громадяни часто ставали активними учасниками репресивної системи.

Це наочно демонструє історія Поліни Ніколаєнко. "Пильного товариша" згадував у своїх мемуарах сам Хрущов.

Походження та освіта

Поліна Ніколаєнко народилася та виросла у Києві, де стала аспіранткою Інституту історії. У цей час країна переживала складні зміни та класова боротьба загострювалася з кожним днем. В умовах підвищеної підозрілості до оточення, Ніколаєнко виявила надзвичайну активність у виявленні "ворогів народу".

Поліна вступила до ВКП(б) за покликом серця і незабаром виявила свою пильність. Вона написала доповідну записку про передбачувану крадіжку експонатів у краєзнавчому музеї, проте її сигнал проігнорував директор. Натхнена статтею в газеті "Ленінградська правда", де закликали громадян повідомляти про підозрілих сусідів, вона вирішила діяти більш рішуче. Наступний донос був направлений безпосередньо до НКВС, що призвело до її виключення з партії.

Доноси як спосіб життя

Після виключення з партії Ніколаєнко не здалася. Вона звернулася до Йосипа Сталіна зі скаргою на підробку з боку місцевих партійних органів. Це звернення привернуло увагу високопосадовців, і невдовзі їй повернули партквиток. Сталін публічно підтримав її на пленумі ЦК, що зробило Ніколаєнко практично національним героєм.

У 1936 році Ніколаєнко написала близько 8000 доносів, що робить її однією з найпродуктивніших "пильних громадян" свого часу. Кожен її погляд на оточення ставав приводом для доносу: товариші по службі, сусіди та навіть знайомі потрапляли під її приціл. Вона не соромилася повідомляти про підозрілі дії, навіть якщо це стосувалося літніх більшовиків чи колег по роботі.

Її доноси привернули увагу високопосадовців. На одному з партійних пленумів Сталін навіть згадав її як приклад "маленької людини", яка бореться з ворогами партії. Однак така слава мала свої наслідки: вона стала символом масового донесення, що призвело до подальшого розростання репресій.

Наслідки донесення

Історія Ніколаєнка — це не лише приклад індивідуальної активності, а й відображення масштабів трагедії, яку приносило донесення. Тисячі людей страждали від необґрунтованих звинувачень та репресій. Багато хто був заарештований, відправлений до таборів або розстріляний на підставі анонімних доносів.

Попри популярність, кар’єра Ніколаєнка закінчилася несподівано. Після того, як вона написала донос на Микиту Хрущова, звинувативши у тому, що він покриває ворогів народу та українських націоналістів.

Хрущов зустрівся з Поліною і дійшов висновку про її психічні негаразди. Після чого домігся її "видалення" з Києва. Подальша доля Ніколаєнка невідома, її сліди загубилися у Ташкенті.

Історія Поліни Ніколаєнко є важливим нагадуванням про те, як страх і підозрілість можуть перетворити звичайних людей на інструмент репресій. Доноси стали каталізатором масових порушень прав людини в СРСР. Важливо пам’ятати про ці приклади, щоб не допустити повторення таких трагедій у майбутньому.

Раніше "Телеграф" розповідав, як радянська влада знищувала українську інтелігенцію у 1934 році. Сфабрикована справа стала частиною масових репресій, які розпочалися після вбивства радянського партійного діяча Сергія Кірова.