Відлуння терору: як радянська влада знищувала українську інтелігенцію у 1934 році і до чого тут Кіров

Дев'яносто років тому, 15 грудня 1934 року у Києві завершилася виїзна сесія Верховного Суду СРСР, яка стала знаковою подією в історії радянських репресій. Під час цієї сесії до смертної кари було засуджено 28 представників української інтелігенції, які проходили у справі об'єднання українських націоналістів.

Ця сфабрикована справа стала частиною масових репресій, що розпочалися після вбивства радянського партійного діяча Сергія Кірова 1 грудня 1934 року. "Телеграф" разом із подкастом про українську музику та історію розповідають сумні подробиці тих днів.

Вбивство Сергія Кірова

Вбивство Кірова стало каталізатором для початку масштабних репресій. Кіров був убитий пострілом у потилицю в Смольному палаці Ленінграда Леонідом Ніколаєвим, який мав особисті мотиви для злочину, пов'язані з його дружиною Мільдою Драуле, що була коханкою Кірова. Однак радянська влада використала це вбивство як привід для розгортання кампанії проти "контрреволюційних елементів", що призвело до арештів і страти багатьох людей.

Масові репресії

Після вбивства Кірова було прийнято постанову ЦВК СРСР, що скорочувала терміни розслідування справ про тероризм до 10 днів. Судові процеси проходили без участі адвокатів, а смертні вироки виконувалися негайно. Першими жертвами цієї нової політики стали представники української інтелігенції, звинувачені у плануванні повалення радянської влади через терористичні акти.

Судовий процес

Центром судового процесу стала сфабрикована справа "Об'єднання українських націоналістів". Радянські слідчі висунули абсурдні звинувачення про підготовку терористичних актів та повалення радянської влади. Більшість обвинувачених були харків'янами, серед яких — відомі письменники та громадські діячі. Суд над членами об'єднання українських націоналістів відбувався з 13 по 15 грудня 1934 року під головуванням Василя Ульріха. З 37 осіб до розстрілу було засуджено 28. Вирок виконали того ж дня в підвалі колишнього інституту шляхетних панянок ("Жовтневий палац" у Києві), де тоді розташовувався народний комісаріат внутрішніх справ УРСР.

Серед засуджених до розстрілу – видатні представники української культури:

• Іван та Тарас Крушельницькі;
• Григорій Косинка;
• Дмитро Фальківський;
• Кость Буревій;
• Олексій Влисько.

Наслідки репресій

Справа стала першим масштабним актом репресій так званого "кіровського набору". Частину засуджених (Антіна Крушельницького, Юліана Бачинського та інших) спочатку відправили на додаткове розслідування, після якого вони були заслані на Соловки, де й загинули.

Цей судовий процес став символічним прикладом тоталітарної системи, де будь-яке інакомислення могло бути кваліфікованою як "антирадянська діяльність". У січні 1935 року ЦК ВКП(б) розіслав закритий лист, який фактично легітимізував переслідування будь-яких політичних опонентів.

Справи про об'єднання українських націоналістів та інші подібні процеси мали на меті підтвердити версію про існування антирадянського підпілля. Це дало підстави для подальших репресій у наступні роки. Лише в 1950-х роках, під час Хрущовської відлиги, частина засуджених була реабілітована.

Ця трагедія стала символом страху та терору, які панували в радянському суспільстві в період сталінських репресій. Вона нагадує про важливість пам'ятати про жертви політичних переслідувань та їхній внесок у боротьбу за національну ідентичність і свободу.

Раніше "Телеграф" розповідав, що Михайло Коцюбинський жив доволі нешаблонним для початку 20 століття життям. Щобільше, він так і не здобув вищої освіти.