Вчителька – про "нульовий" курс, НМТ і 15 додаткових балів: виші не мають вчити базі

Чи є це провалом системи освіти і де закладено корупційні ризики

Запровадження додаткового року для абітурієнтів викликало жваву дискусію в освітньому середовищі. Частина фахівців назвала це вимушеним кроком для покращення ситуації з підготовкою до вступу в умовах війни. Але є експерти, що відверто говорять: такий крок підтверджує провал шкільної освіти.

В розмові з "Телеграфом" Марія Воротило – авторка уроків проєкту "Скарб", історикиня, яка працювала і в державній, і в приватній школах, переконана: проблема набагато глибша.

Система таки не справляється, в чому проблема?

— Найбільш жорстко по ідеї "нульового" курсу – підготовчої програми з підготовки для НМТ при університетах – пройшовся освітянин Ігор Лікарчук і назвав її "некрологом українській школі". На вашу думку, дійсно, школа не справляється?

— Для мене це давно очевидно. У нас в принципі система концептуально не адаптована під те, що діти будуть складати іспити наприкінці 11 класу. Поясню на прикладі історії України, яку я викладаю і про яку можу говорити фахово. НМТ охоплює всі теми, які діти вчили протягом всього навчання. Тобто від них вимагають такий же рівень знань за темами 6 класу, як і 11. Давайте будемо чесними, це фізично неможливо, навіть для дорослих. Уявіть, що ви були п'ять років тому на тренінгу, і після значної перерви від вас вимагають чітко відтворити, про що на ньому йшла мова. Без повторення та попередньої підготовки.

— А хіба у випускному класі не передбачено повторення пройденого?

— В 11 класі вивчається тільки XX—XXI століття, тобто новітня історія. В багатьох країнах Європи та світу історію вивчають по так званій спіралі. Тобто кілька років вчать одну й ту саму тему: починають від базових понять і далі все більше й більше заглиблюються в неї. А у нас радянська система викладання історії – лінійна, тобто ми переходимо від епохи до епохи. Наприклад, вивчили в 7 класі період Київської Русі й вже до нього не повертаються. І в цьому полягає проблема.

Підготуватись без репетитора можливо, та не без умов

— За таких умов чи підготуватися до НМТ реально самотужки, чи все-таки потрібна допомога репетитора або курси?

— Історія – це надзвичайно об’ємний і масштабний предмет, великий масив знань, опанування яких вимагає значних зусиль. У результаті дитині одночасно ставлять кілька складних вимог: вона має вчитися в школі на належному рівні, засвоювати матеріал 11 класу і паралельно повторювати весь курс історії, вивчений у попередні роки. При цьому більшість тем раніше системно не повторювалися.

Звісно, є діти, які достатньо дисципліновані, здатні самостійно побудувати навчальний план і працювати з великими обсягами інформації. Тим більше, що сьогодні існує багато безкоштовних онлайн-ресурсів для повторення матеріалу, а також відкриті тестові платформи, де можна перевірити рівень знань. Самого навчального контенту справді багато, і він загалом доступний. Однак тут виникає кілька серйозних проблем.

• По-перше, обсяг матеріалу настільки великий, що дитина має бути дуже організованою та вмотивованою, аби з ним впоратися самостійно.
• По-друге, значна частина навчальних матеріалів подається складною і не завжди зрозумілою мовою. У результаті учень змушений шукати додаткові пояснення — фактично, людину, яка "перекладе" цей матеріал зрозумілою мовою.

Тому відповідаючи на питання, чи можливо скласти іспит з історії без репетитора, варто сказати: так, можливо. Але на практиці це значною мірою залежить не стільки від доступності матеріалів, скільки від характеру, самодисципліни та здатності дитини до самостійного навчання.

Відкриті питання допоможуть змінити результат і підготовку

— Формат НМТ у вигляді тестових завдань без відкритих питань дає реальну картину знань випускників, зокрема з історії?

— Моя відповідь — ні. Якщо ми сприймаємо історію як набір фактів із минулого, тоді тести справді працюють. Але історія — це не перелік дат і подій. Її сенс у зовсім іншому: взяти факти, проаналізувати їх і зрозуміти, чому люди в певний момент ухвалювали саме такі рішення, чому виникали економічні кризи, голод, диктатури, імперії — і як вони зникали.

Історія вчить аналізу причин і наслідків. Вчить працювати з джерелами — текстами, документами, фото, відео, різними точками зору. Вчить думати, а не відтворювати завчене. Самі факти легко заучити – у цьому немає нічого складного. Складно – навчити дитину мислити.

Тести цього не показують. Вони перевіряють лише фактичні знання. Але нам важливо розуміти, як дитина мислить: чи здатна вона аналізувати минуле, співвідносити його з сучасністю, робити висновки й навіть пробувати прогнозувати майбутнє, зважаючи на помилки, яких уже припускалося суспільство.

Саме тому в іспиті з історії мають бути відкриті питання. Аргумент про корупційні ризики — не переконливий. Такий формат уже працював під час ЗНО з української та іноземних мов: тексти перевіряли кілька незалежних експертів анонімно, без імен дітей. Те саме можна зробити й з історією — із чіткими критеріями, джерелами для аналізу та кількома перевіряльниками. Так, це займатиме більше часу. Але це буде набагато ближче до реальної історичної освіти. І найголовніше — тоді й підготовка до іспиту зміниться: діти перестануть заучувати факти й будуть змушені вчитися аналізувати.

База має залишитися за школою, це не рівень університету

— Якщо говорити про підготовчі курси як такі – така практика існувала і раніше. Чому пропозиція МОН про формат "нульового" курсу викликала критику?

— Я однозначно підтримую і репетиторів, і підготовчі курси — як у школах, так і в університетах. Це нормальний інструмент, своєрідна "кнопка SOS" у тій ситуації, в якій ми перебуваємо зараз.

Але важливо розуміти межу. Раніше університетські підготовчі курси готували абітурієнтів саме до власних вимог, дисциплін і академічного рівня, а не повторювали шкільну програму. Сьогодні ж ми бачимо інше: з документів Міністерства освіти випливає, що університети фактично готові починати з елементарної бази — умовно з додавання й віднімання. Це абсолютно не той рівень, яким має займатися університет.

Університет має готувати до академічності й професійності, а не формувати базові знання. Він має працювати з абітурієнтом, у якого вже є міцна основа. Наприклад, з історії: учень може добре знати загальну канву, але мати труднощі з глибшим аналізом — і саме тут університетський викладач може допомогти "пірнути глибше". Але викладачі не повинні навчати базі — це принизливо і для студента, і для самого університету.

Розподіл ролей має бути чітким: школа дає якісну базу, університет формує фахівця і професійне мислення. Якщо університет починає виконувати функцію школи, це означає визнання того, що шкільна освіта не справляється. Так, у нас був ковід, зараз – війна. Але минуло вже п’ять років системної кризи — і за цей час можна було побудувати модель, яка не перетворює освіту на формальність або фікцію. Бо сьогодні школа більше виглядає як камера зберігання, куди батьки здають дітей на день, а не інституція, що реально дає освіту.

15 балів відкривають величезний простір для корупції

— У дописі на Facebook з приводу нововведення ви зазначили, що ображені на систему за пропозицію надавати 15 балів автоматично всім, хто пройде "нульовий" курс. Чому, на ваш погляд, це неправильно?

— Підготовчі курси для вступу в університет подають як велику реформу й ледь не єдиний вихід із кризи. Давайте чесно: це все вже було. В принципі вони й можуть існувати для дітей, ветеранів, ВПО – тих, хто справді потребує підтримки. Проте нарахування додаткових балів після цих курсів — абсолютно нелогічне рішення. Поясню просто. Уявімо репетитора з величезною чергою учнів, який завтра публічно оголошує: ті, хто прийде до мене на курс, отримають плюс 10–15 балів до НМТ, бо я підписав контракт із Міністерством. Схема та сама.

Та проблема в тому, що дитина може просто "відсидіти" цей "нульовий" курс, заплатити гроші, нічого не вивчити — і все одно отримати 15 балів. І що робити школяру з села, де постійні відключення світла, й немає фізичної можливості регулярно підключатися до занять? Якою б талановитою й працьовитою не була така дитина, вона програє тій, хто просто "ходив на курси" і отримав бонус.

Нам кажуть: буде внутрішній тест. Хто його контролюватиме? Хто гарантує рівень цих тестів, відсутність списування, однакові умови? На якій підставі ці бали взагалі мають нараховуватися? На моє переконання, модель із додатковими 15 балами створює величезний простір для корупції на місцях — і цього категорично не можна допускати. Діти мають вступати до університету не за сертифікатами, курсами чи "плюсами", а виключно доводячи свої знання на одному, спільному для всіх іспиті. Його завдання відібрати тих, хто справді здатен до складної інтелектуальної роботи. Саме цим дітям варто давати знання підвищеної складності, які потім можуть бути використані в складних професійних сферах.

Й треба нарешті проговорити очевидну річ: університет — не для всіх. Масовий похід усіх дітей у вищу освіту — це не норма. У 2025 році в Україні цілком можливо заробляти гідно й без диплома. Але батьки вперто тягнуть туди дітей, навіть тих, хто чинить опір і не має схильності до академічного навчання.

Що робити тим, кому болить освіта?

— На ваш погляд, що може змінити в цілому ситуацію в освіті? Підхід до навчання, якісь інші реформи, зміна керівництва профільного міністерства?

— Я вже прийшла до розуміння простого факту: українська освіта помирає. І з цим, на жаль, доведеться змиритися — у найближчі роки нічого доброго не станеться. Так, освітня криза зараз є в усьому світі, але в Україні вона загострена в рази — через війну, ковід, дистанційне навчання, відключення світла. У нас це не приховано, це видно неозброєним оком.

До цього додаються хронічно низькі зарплати вчителів. Люди масово йдуть зі шкіл, бо на ці гроші неможливо жити. Додається й ставлення частини батьків, для яких школа перетворилася на камеру зберігання дітей. У такій конфігурації система просто не може працювати.

За нинішньої динаміки, я думаю, що за п’ять років освіта в Україні дійде до критичної точки — моменту, коли школи банально перестануть нормально функціонувати. А вже потім хтось гучно грюкне дверима, прийдуть інші люди й почнуть розгрібати наслідки. Це буде довго, болісно і брудно. Такий сценарій – чесний. Ми, звісно, можемо сподіватися на краще, але готуватися варто до найгіршого. Особисто я наразі не бачу реальних підстав для оптимізму.

Єдине, що можуть зробити люди, яким справді болить освіта, — рятувати ситуацію локально. Бути маленькою "кнопкою SOS" для дітей поруч: брати групи по 10–15 учнів, допомагати там, де можеш. Бо найбільше від некомпетентності дорослих завжди страждають діти. І це борг, який наступне покоління нам точно згадає.

Як повідомляв "Телеграф", у 2026 році НМТ відбуватиметься за звичною моделлю – в один день тестування з чотирьох предметів.