Владу є за що критикувати. Але не за відсутність фінансової стабільності під час війни - Данило Гетманцев

Голова Комітету Верховної Ради з фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев спеціально для "Телеграфа" про економічну ситуацію в країні після майже двох років повномасштабного вторгнення РФ

Сьогодні вся наша суспільна дискусія зумовлена прямо або опосередковано війною. Розчарування тривалістю війни та певна невизначеність перспектив майбутнього проявляє себе у всьому – від розбратування та пошуку винних до втоми. Звичайної зрозумілої людської втоми, в яку ми не можемо, не маємо права впадати, яка перекреслить весь наш над важкий шлях, всі наші здобутки і найголовніше – зробить марними втрати життів наших полеглих за Перемогу людей.

Водночас, ми вже, всі разом за ці два роки створили диво. Диво на фронті та диво в тилу. Продемонстоувавши виключну у світовій історії стійкість. Ми продовжуємо тримати фінансовий фронт, забезпечуючи неймовірну (у співставних умовах) макрофінансову стійкість. Це диво подекуди, з вуст політиканів з опозиції та недолугих малограмотних псевдоекспертів з соцмереж на кшталт длігачів-кухарів-доротичів піддається огульній, абсолютно беззмістовній критиці. З єдиною метою — дискредитувати здобутки країни.

Ця макрофінансова стійкість не є якоюсь даністю, як і не є даністю безпрецедентна фінансова допомога з боку західних країн, яка допомогла її втримати. Вона ж не впала просто так з неба? Попри героїчний опір ЗСУ, ця допомога на початку була дуже дозованою. І хтозна, як би воно було, аби не системна робота з кожною країною і персональні контакти між лідерами країн, насамперед, на рівні Президента.

Як і антиросійські санкції, які продовжують поглиблюватись і стримувати агресора, вони ж також не впали з неба. Як і злагоджена робота між фінансовим блоком уряду, НБУ і фінансовим комітетом у парламенті – це ж також не даність, дарована Богом. Хтозна, як би воно було, якби НБУ вже у перші години вторгнення не прийняв постанову №18, яка стабілізувала валютний ринок і банківську систему.

Для того аби зрозуміти про що мова, давайте порівняємо з подіями 2014-2015 років. Очевидно, що всієї цієї синергії не було 10 років тому, коли почалась війна з Росією. Так, інституційна спроможність НБУ у той час була гіршою, а накопичені макроекономічні дисбаланси були значними, але лише одними цими факторами не можна пояснити величину втрат від фінансової кризи 2014-2015 рр.

Мова йде, насамперед, про слабку координацію між гілками і органами влади, як наслідок прорахунки в антикризовій політиці та загалом швидку політичну девальвацію тодішньої влади. Це підживлювало системну кризу довіри: партнери і кредитори не довіряли владі, населення і бізнес не довіряло банкам, банки не довіряли один одному, всі разом не довіряли гривні. Все це загалом і призвело до гірших наслідків фінансової кризи: більшої інфляції та девальвації, більших втрат клієнтів банків, більших втрат у реальних доходах громадян.

Порівняйте довіру до фінансової системи 10 років назад і в найгірші дні російської повномасштабної навали, коли війна повертає на третій рік. Довіра до національних грошей – це взагалі дуже тонка матерія. Наша довіра зараз виплекана героїчним спротивом ЗСУ, послідовною політикою Національного банку і загалом скоординованими діями фінансового блоку влади, військовою і фінансовою підтримкою партнерів, що, повертаючись назад, не є даністю, а багато в чому винесено на плечах Президента.

Звісно, владу є за що критикувати. Я завжди вдячний за конструктивну критику, рекомендації від громадян, бізнесу, розслідування з боку професійних журналістів. Але те, що ми гідно справляємось з утриманням макрофінансової стійкості на фоні найбільших викликів у нашій новітній історії – це факт.

Залишу це тут, аби освіжити пам'ять окремим особливо обдарованим політичним діячам, у щоденній медійній "бульбашці" яких влада "посипалась", а в країні – економічна і фінансова катастрофа.

У цьому солодкому світі фантазій хтось і досі вважає себе найкращим військовим стратегом, дипломатом, фінансистом, економістом, борцем з корупцією. Такий собі титан, який тримає своїми руками якщо не українське небо, то хоча б шматок нафтопроводу "Самара – Західний напрямок".

Ви там тримайтесь у своїх примарах виборів. Жму руку, обіймаю!