Рік тому не знали, як і город садити, а зараз… Як за рік біженці з Бахмуту звикли до життя у селі - Віталій Чепинога

Читать на русском
Автор
639
Ілюстративне зображення Новина оновлена 29 травня 2024, 14:12
Ілюстративне зображення. Фото Freepik

Колишній нардеп, журналіст і блогер розповів, як за рік біженці з Бахмута адаптувались до життя у селі та стали "своїми"

В старій батьківській хаті живуть біженці. З Бахмута.

Майже з перших днів "вторгнення". Все втратили.

Перший рік було їм тяжко. Хата — стара. Електрика, вода — все дуже давнє й зужите. Не знали, як до того городу підступиться, з якого боку. Навіть не саджали нічого, бо бракувало аграрного досвіду. На грядках поросли "джунглі". Українською — жодного слова…

Допомагали, чим могли. Радили.

Я їх не займаю, не турбую. Заїжджаю раз в рік, аби спитати, як справи. Вчора заїхав.

Жінка працює в сільському кафе під назвою "Маркіза", чоловік теж десь прилаштувався. Зеленіє город: картопля, капуста, перець, кукурудза, помідори. Там де була "кабиця" — густо росте розсада. Мабуть, на продаж.

Посаджені нові квіти. Відкритий погріб навстіж:

— Хай просохне, бо відсирів за зиму.

По городу ходять сім рудих куриць.

— Завели недавно, — розказують. Дали мені яєць "на подарок".

— Ану, киш! — каже жінка. — Щоб ви подохли!

За курями чемно ходить рябий кіт. В червоному нашийнику. Пасе…

Це — не біженці. Це — жителі мого села. Односельчани.

Живи, Село!

Info Icon

Думки, висловлені в рубриці блоги, належать автору.
Редакція не несе відповідальності за їх зміст.