"Лагідна евакуація": як це працює і де переселенцям з Донбасу допомагають будувати нове життя

Читать на русском
Автор
В першу чергу у фонді зосереджені на допомозі дітям, батьків яких намагають переконати виїжджати з "червоних зон". Фотоколаж "Телеграфу". Новина оновлена 21 травня 2024, 10:27
В першу чергу у фонді зосереджені на допомозі дітям, батьків яких намагають переконати виїжджати з "червоних зон". Фотоколаж "Телеграфу".

Фонд допомагає виїхати з "червоної зони" і багатодітним родинам, і позбавленим опіки старикам, і зоозахисникам.

Шестирічний Владик і його бабуся з Лимана, 75-річний Юрій Павлович з Бахмута, від якого відмовилась донька, родина зоозахисниці Ольги, котра опікувалась тваринами в рідному Краматорську — всі вони зараз живуть на Київщині. Волонтери, які допомогли їм виїхати з небезпечного регіону й почати нове життя, застосовують у своїй роботі т.зв."лагідну евакуацію". А ще розвивають патронатну службу, яка підтримує переселенців на етапі переїзду та адаптації.

Про те, як працюють ці методи і що в планах в активістів — "Телеграф" поговорив з головою фонду "Українська освітня фундація" Тетяною Люлькою та з однією з переміщених сімей.

"Фільтри" допомоги

До повномасштабного вторгнення Тетяна з однодумцями займалась освітніми проєктами, найвідоміший з яких "Місто професій" має національний статус. Але вже третій рік — фокус уваги на підтримку дітей, які мешкають у прифронтових містах та селах.

— Ми їздимо тільки в "червоні зони", часом в такі точки, де до кордону з Росією 20 км, — каже Тетяна. — Днями ми повернулись з Сумщини — це була наша 77-ма поїздка, відвідали вагітну Тетяну, у якої 40 днів тому загинув чоловік, знайомились з іншими вдовами полеглих героїв, щоб дізнатися про їхні потреби й потреби діток. Попередня місія була до Херсона, а наступну плануємо знову до Сумської області. Паралельно з тим, що ми закриваємо побутові питання, ведемо постійну серйозну роботу з евакуації. Збираємо дорослих, пояснюємо, як все відбувається, даємо також контакти інших фондів, які займаються цими питаннями, вмовляємо: "Будь ласка, виїжджайте, ми допоможемо, підтримаємо".

Тетяна каже, що від лютого 2022 року через них пройшло 18 тис. дітей — це ті хлопці й дівчата, яких вони відвідували під час місій і надавали допомогу напряму́. І по кожному з них у фонді мають дані, в тому числі щодо розміру одягу, взуття, а також особливих потреб.

Тетяна Люлька (на фото ліворуч) з командою регулярно їздить з гуманітарними місіями на Херсонщину, Донбас, Сумщину.

— На сьогодні ми постійно супроводжуємо 800 сімей, тобто щомісяця забезпечуємо їх харчовими продуктами, побутовою хімією, за потреби — одягом та взуттям, іграшками та книжками, — уточнює Тетяна. — Але в нас вже є чіткі фільтри щодо допомоги. Можемо відмовити, коли жінка зазначає, що от моїй дитині потрібно це і це, а мені — оце, а моєму чоловікові — ще щось, та ще й перепитає, чи не привеземо ми й корм для собак. Але коли мама пише: "Мені б хоча памперси", то наш координатор розпитає, чого ще не вистачає. І ми такій людині відправимо по максимуму все, що зможемо для неї й дитини підібрати.

Волонтерка додає, що її команда працює точково, вивчає кожну ситуацію і підбирає варіанти розв'язання проблем, які мають ті чи інші родини. Так само і прийшло розуміння, як побороти страх мешканців небезпечних через війну регіонів перебиратися туди, де спокійно.

За словами Тетяни, у фонді вже віпрацьований певний стандарт, чим саме забезпечувати родини.

— Є термін "лагідна українізація", він мені подобається, тому ми назвали те, що ми робимо, "лагідною евакуацією", — продовжує розповідь Тетяна. — В чому вона полягає? 90% родин, з якими ми працюємо, з початком повномасштабки вже виїжджали, але отримали негативний досвід і повернулися. Наприклад, є в нас сім’я зі Слов’янська — тато, мама і шестеро діток. Вони з тих родин, де діти народжені свідомо, ними займаються і в їх розвиток вкладають. У них є власний, добротний будинок, одна з кімнат в якому завішена медалями, отриманими дітьми на спортивних змаганнях та творчих конкурсах.

Вони виїжджали до Дніпропетровської області, де в одному селі їм надали безплатно "шевченківську" хату. Вони власним коштом (мали заощадження плюс кошти ВПО) провели туди електроенергію, зробили ремонт, тобто такі умови, до як вони звикли, бо люди з руками. На четвертий місяць приїхав власник і дав тиждень на виселення, бо побачив, що житло має тепер інший вигляд і його можна продати. Це був величезний стрес для людей, вони залишились без грошей і не хочуть знову це пережити. Тобто це категорія людей, яка не сиділа до останнього, як хтось може подумати, а вже мала досвід виїзду, але негативний.

Під час ознайомлювального візиту до Білої Церкви мамам з дітьми з Краматорська влаштували культурну програму.

Ми ж у свою чергу запрошуємо родини до себе в гості і Білу Церкву (на Київщині), щоб вони на власні очі подивились, як все у нас працює і почали нам довіряти. Вони приходять у штаб фонду, знайомляться з командою, ми їм влаштовуємо екскурсії в центр зайнятості, культурну програму. І вже після цього пропонуємо евакуацію. Таким чином ми перед Новим роком прийняли п’ятеро мам і восьмеро діток з Краматорська, і після цього візиту частина з них наважилась на переїзд.

Дорослі мають працювати

Серед тих, хто відчув на собі переваги "лагідної евакуації" — й родина зоозахисниці Ольги Паршиної. Саме вона опікувалась не тільки місцевими собаками та котами, а й тими тваринами, яких рятували військові з зони бойових дій.

— Опікувалась і покинутими тваринами, і тими, які були вивезені до Краматорська з Сєверодонецька, Авдіївки тощо. Загалом врятувала десь 140 собак, а ще котів, яких і не рахувала, і намагалась їх прилаштовувати, шукати господарів, навіть за кордон відправляла, — каже Ольга, двоє дітей якої мають інвалідність. — І якось хлопець на ім'я Паша привіз мені дев’ятеро цуценят, яких забрав десь з "гарячої" точки, попросив перетримати кілька днів, а потім їх мали забрати на Київ.

В Краматорську Ольга опікувалась як місцевими тваринами, так і тими, що з "гарячих" точок вивозили військові.

І так сталося, що цією людиною, хто взявся перевезти тварин, була саме Тетяна Люлька. Відтоді вона нас почала підтримувати, як і багато інших родин з дітьми. Привозила гуманітарну допомогу, яку ми їй допомагали розподіляти. Спочатку було таких 11 сімей, а потім стало 157.

Виїжджати кудись можливості не було, бо не могла покинути тварин, які в мене лишались, і розуміла, що влаштуватись десь на новому місці з ними буде проблема. При цьому ситуація в Краматорську погіршувалась, "гриміло" віддалено постійно, часом вночі лежав на ліжку і відчував, як воно вібрує. Це все відлуння обстрілів Часового Яру, Слов'янська, Костянтинівки.

І тут ми на запрошення Тетяни опиняємось на кілька днів зовсім в іншій атмосфері, бо під час перебування у Білій Церкві змогли нарешті відпочити від того напруження, в якому жили. Вже після повернення додому був приліт неподалік від нашого будинку, від якого по покрівлі посипались грудочки землі. В одній з собак стався напад, і дитина мені каже: "Мама, мені страшно, треба їхати". Оце стало конкретним поштовхом для нас, — каже зоозахисниця.

На нове місце родина Паршиних змогла забрати всіх своїх тварин - шість собак і шість котів.

Після ухвалення рішення евакуюватися до справи взялась Тетяна, підшукала житло та організувала перевезення родини зі всіма речами та тваринами. А їх на той момент в Ольги було 12 — порівну собак і котів.

— У нас вже відпрацьований механізм, ми знаходимо житло й оплачуємо оренду за два місяці плюс останній страховий, — продовжує розповідь Тетяна. — Також допомагаємо оформити статус ВПО і якщо потрібно паспорт, банківську карту, ідентифікаційний код чи інші документи. І обов'язкова умова — постановка на біржу. Другий крок — консультація з психологом, за результатом якої вирішуємо, що робити далі.

Наприклад, у нас є родина з Херсона, в якій шестирічна донька отримала осколкове поранення. І виявилось, що більш травмованою через це є не сама дитина, а її мама, якій показано мінімум два-три місяці роботи з психіатром. А для малечі робимо повне медичне обстеження — в цьому нам допомагає обласна дитяча лікарня, з якою ми підписали меморандум про співпрацю.

Тетяна з колегами по фонду активно вмовляє дорослих думати про дітей і евакуюватися.

Паралельно з усіма формальностями, які зазвичай займають до 10 днів, ми шукаємо роботу для дорослих. Наше завдання — на кінець місяця після евакуації вони мають працювати. І я попереджаю: якщо цього не буде, то діти залишаться у безпеці, а батьки повернуться назад. Так, я поводжусь досить жорстко, але це діє.

Бо на початку я обпеклась на сім’ї з Краматорська. У них п'ятеро дітей, для батька рідна тільки молодша, і коли ми їх евакуювали, влаштували на новому місці, батько почав дуже пиячити. Робив це і раніше, але коли ми приїжджали з гуманітарною місією, то бачили цілком нормальну картину. А тут він мало того, що зловживав алкоголем, ще й почав забирати гроші і піднімати руку на дружину. Я залучила поліцію, соціальну службу і цю людину з дозволу благовірної ми відвезли до родичів у Полтаву. Це єдиний випадок, через який ми особливо ретельно обираємо родини, які беремо під опіку.

І була у нас ще родина зі Слов'янська, які живуть під Покровськом. Мама з сином була у нас в Білій Церкві, погодились на виїзд, ми їм підшукали житло. Але за три дні до дати евакуації вона каже, що передумала. Причина в тому, що чоловік, з яким вона живе, боїться, що його "заберуть" на першому блокпосту. Ця жінка вибачалась переді мною, але я їй сказала: "Єдина людина, перед якою ви маєте вибачатись, ваш син, якому ви не даєте шанс нормально жити". І чесно хочу сказати, що ми плануємо згортати гуманітарні місії в "червоні зони", тільки евакуація і підтримка в тому, щоб закріпитися на новому місці. Інших варіантів не буде, — резюмує Тетяна.

Купимо землю — побудуємо "Дім"

Ще один напрям, на якому активно діє Тетяна та її команда, це розвиток патронатної служби. До неї долучаються ті переселенці, що вже пройшли евакуацію та адаптацію, і можуть посприяти в його легкому проходженні іншим.

— Тетяна приєднала нас з чоловіком до допомоги тим, хто виїжджає з небезпечних регіонів — ми так само ведемо їх до ЦНАПу, де вони оформлюють статус ВПО, до сімейних лікарів тощо, — говорить Ольга Паршина. — От днями возили Юрія Павловича, який жив раніше у Бахмуті, у будівельний магазин, бо він весь час щось ремонтує, майструє, не може сидіти без діла.

А маму і двоє діток, котрі переїхали з Покровська, запросила перед Великоднем до себе додому, ми разом вимішували тісто, пекли паски, спілкувались, сміялись. Познайомили їх з нашим тваринами, бо вони — це додатковий релакс і позитивна енергія. Зараз ще хочу родину з Херсона до себе запросити, бо треба витягувати тих, хто переселився, з того стану, в якому вони перебували до цього. І однозначно через те, що ми такі самі як і вони, також були змушені покинути свої домівки, їм нам легше довіритися, впевнитися, що вони не одні.

Після евакуації діти знову йдуть до школи і змінюються на очах, так, як Ксенія з Краматорська.

— Мабуть, аналог такої дуже правильно сформованої патронатної служби має тільки "Азов", — узагальнює Тетяна. — Ми також супроводжуємо родини, але даємо тільки "вудку", тобто підтримку на першому етапі, але в певний момент ми їх відпускаємо і контролюємо, як вони справляються самотужки. Наше завдання все це відпрацювати, систематизувати й отримати повноцінну дієву систему.

А далі в планах ділитися досвідом роботи патронатної служби з волонтерами, громадськими організаціями, іншими фондами, показувати як правильно працювати не тільки з ВПО, а і з людьми, які втратили певні орієнтири й просто не знають, як почати їм по-новому.

Юрій Павлович з Бахмута втратив все, опорою для нього стали волонтери, що допомогли почати жити на новому місці.

Разом з тим ми працюємо над проєктом "Дім", який передбачає створення місця, де б жив наш підопічний Владик з бабусею, дідусь з Бахмута, інші діти-сироти з опікунами до повноліття чи старенькі люди. Можемо розміщати тут і жінок, постраждалих від насильства. Поруч має бути притулок для тварин і центр, де діти могли б знайомитися з професіями.

Тобто формат близький до реабілітаційного центру "Місто добра" в Чернівцях, але остаточну концепцію ми ще виписуємо. На початку думали, що для цих потреб підлаштуємо будівлю нашого фонду. Це приміщення колишнього дитячого садка, яке стояло пусткою, а ми його привели до ладу, вигнали наркоманів, вивезли сміття.

Владіка з Лиману зараз виховує бабуся Надія, мама Світлана загинула під час одного з обстрілів.

Але відмовились від ідеї, бо навколо дев'ятиповерхівки, відповідно територія як на долоні. Тож вирішили, що краще придбати 1 га землі в радіусі 15 км від Білої Церкви й будуватися. Чому? Перше, тому що має бути віддаленість від людей, що я побачила в Чернівцях. Друге, нам потрібні повноцінні сховища, де, хоч би яка була ситуація, ми могли з дітьми перебувати й не переривати нашу роботу. Завдяки донатам від трьох до 5 тисяч ми вже зібрали 70 тис. гривень на майбутній "Дім".

У мене план такий — до кінця року ми маємо купити землю, зробити проєкт і повністю сформувати концепцію, а за 2025 рік ми побудуємось, — впевнено стверджує Тетяна.

Як повідомляв "Телеграф", останні тижні триває евакуація мешканців Харківської області, зокрема міста Вовчанськ. При цьому ворог прицільно обстрілює автівки волонтерів та військових, які вивозять цивільних у безпечні місця.

Матеріал опублікований українською мовою — читати мовою оригіналу