Пастка Орбана: як Угорщина використовує нацменшини у політичних іграх проти України - Анастасія Даців

Адвокаційна менеджерка з європейської інтеграції Центру прав людини ZMINA Анастасія Даців — про угорську модель для національних меншин

Однією з тривалих перешкод на євроінтеграційному шляху України є питання забезпечення прав національних меншин, яке найчастіше та найгучніше підіймав Будапешт (щонайменше до недавніх пір, коли на перший план вийшла проблема постачання російських енергоносіїв).

Цікавим у цьому контексті є одинадцятий пункт зі списку вимог, переданого Україні у січні 2024 року міністром закордонних справ Угорщини Петером Сійярто. Зміст його полягає у "забезпеченні політичних прав угорців", що з-поміж іншого порушує питання представництва угорської меншини у Верховній Раді України.

Сама ж Угорщина на перший погляд може відзначитися прогресивним законодавством у сфері забезпечення прав національних меншин, адже передбачає їхнє представництво у парламенті. Це створює враження обґрунтованості та симетричності вимог до України. Однак нещодавні вибори у наших угорських сусідів показують, як насправді використовуються національні меншини у внутрішній політиці Угорщини – радше для політичних цілей, а не як механізм представницької демократії.

Місце національних меншин у виборчій системі Угорщини

Виборча система Угорщини зазнала значних змін після реформ, розпочатих у 2011 році урядом партії Фідес (уг. Fidesz) на чолі з Віктором Орбаном. Хоча офіційною метою було спрощення виборчого процесу, нова модель одночасно створила умови, які сприяють стабільності керівної сили.

Одним із нововведень було надання доступу національним меншинам до парламенту. Їхні органи самоврядування можуть формувати власні списки кандидатів, за яких громадяни Угорщини, внесені до реєстру виборців — представників нацменшин, можуть голосувати. Однак, якщо ці громадяни вирішили голосувати за таким списком, вони не можуть голосувати за загальними партійними списками.

На відміну від практик деяких інших європейських країн, зокрема Словенії, угорська модель не передбачає множинного виборчого права. У результаті це створює нерівність у реалізації виборчих прав: громадяни змушені обирати між участю у загальнонаціональному політичному процесі та підтримкою представництва своєї меншини.

У більшості випадків обрані кандидати від меншин отримують статус так званих речників, які виконують лише представницьку роль і не мають права голосу в парламенті. Теоретично можливо отримати і повноцінний депутатський мандат, однак цей "найкращий" варіант вимагає здобуття щонайменше чверті середньої кількості голосів, необхідних для стандартного мандата за партійним списком (в середньому 23 тисячі голосів). Траплялося таке лише двічі – у 2018-му та 2022 році, коли самоврядування німців в Угорщині (уг. Landesselbstverwaltung der Ungarndeutschen) змогло подолати поріг і отримало повноправного представника своєї меншини у парламенті.

Уроки виборів 2026 року

Останні вибори в Угорщині продемонстрували, як формально широкі права національних меншин балотуватися у парламент можуть використовуватися у політично чутливий спосіб. Зокрема, ключовим фактором є збір з початку 2000-х років даних про виборців – так званого списку Кубатова, названого на честь тодішнього керівника партії Fidesz – Габора Кубатова, що є базою даних політичних преференцій електорату, яку, згідно з заявами опозиції, Фідес використовувала для політичної мобілізації та впливу на громадян.

Хоча уряд переконував у легальності такого реєстру, адже начебто там лише дані про електорат партії, десятиліттями точилися дебати про порушення захисту персональних даних, яке створює наявність такої інформації в уряді. Причиною є те, що, як стверджували незалежні розслідувальні медіа і опозиціонери, зокрема Акош Хадхазі, ця база даних містила геть усю інформацію про громадян, дозволяла уряду відстежувати їх уподобання і "спілкуватися" з невизначеними виборцями чи прихильниками опозиції.

Саме Хадхазі цього року висвітлював випадки використання списку Кубатова для маніпуляцій у голосуванні представників національних меншин на користь Fidesz. До прикладу, у місті Вац виборець, який хотів віддати голос за опозицію, виявив себе у списку грецької національної меншини. Оскільки керівництво міста опозиційне, була надана відповідна реакція, зафіксовано порушення та складено протокол. І хоча виборця перенесли до загального списку, проголосувати він цьогоріч таки не зміг.

Користувачі соціальних мереж теж повідомляли про схожі випадки. У місті Ноград виборця занесли до ромської нацменшини і відмовилися виправляти помилку й складати протокол про порушення, бо місцева влада лояльна до Fidesz. Таке ж трапилося з чоловіком, який хотів голосувати у Нідерландах, де проживає вже 14 років. І це не ізольовані випадки, а лише кілька з тих, які набули найбільшого розголосу в соцмережах.

Були й новини навпаки про тиск уряду на ромів реєструватися у списках національних меншин. Метою було забезпечення повноправного місця ромського представника у парламенті, який буде підтримувати Fidesz, оскільки такі організації зазвичай залежні від уряду. Хоча 45 тисяч ромів і зареєструвалися у відповідному списку, вони не віддали необхідну кількість голосів за свого кандидата, аби той увійшов у парламент.

Представництво як формальність?

У підсумку угорська модель створює ситуацію, яку можна описати як "представництво без повноцінного представництва". Хоча національні меншини формально інтегровані у парламентську систему, їхній реальний політичний вплив обмежений як через виборчі правила, так і через інституційний дизайн цієї моделі.

Таким чином вимога про політичне представництво у Верховній Раді угорської меншини видається надмірною зі сторони держави, яка сама побудувала таку форму участі лише для власної вигоди. Та, ймовірно, саме у цьому сенс – мати можливість усюди змінити баланс сил на свою користь за допомогою "ручних" представників, незалежно, чи це парламент Угорщини, чи іншої держави, якою б чисельною власна національна меншина там не була.

Копенгагенський тест: права нацменшин на шляху до ЄС

Варто підкреслити, що хоча вимоги Угорщини зазнають критики, а її власна модель не є ідеальним прикладом для наслідування, це не означає відсутності проблем у сфері захисту прав національних меншин в Україні. З огляду на попередні та потенційні майбутні зауваження з боку інших країн — членів Євросоюзу, подальше вдосконалення законодавства у цій сфері залишатиметься важливим елементом євроінтеграційного процесу.

Забезпечення національним меншинам можливостей зберігати свою культуру, мову та ідентичність без дискримінації є критично важливим не лише у контексті двосторонніх суперечок. Це також безпосередньо пов’язано з виконанням Копенгагенських критеріїв, повна відповідність яким якраз і є передумовою членства в ЄС.

Відтак питання захисту прав національних меншин є невіддільним складником євроінтеграційного процесу будь-якої держави. Подальше налагодження угорсько-українських відносин у цій сфері не стане прецедентом, а радше закономірністю, характерною для європейських держав, що здавна практикували такий підхід для забезпечення принципу добросусідства.

Матеріал підготовлений центром прав людини ZMINA за підтримки Європейського Союзу та Міжнародного фонду "Відродження" в рамках спільної ініціативи "Вступаємо в ЄС разом". Матеріал представляє позицію авторів і не обов’язково відображає позицію Європейського Союзу чи Міжнародного фонду "Відродження".