Смертельна "іспанка". Чому пандемія грипу забрала більше життів, аніж Перша світова

Від пандемії "іспанки" 1918—1920 років померло понад 40 мільйонів осіб

Коли почався останній рік Великої війни (1914—1918), на планету чекало нове випробування. Вранці 11 березня 1918 року у Форт-Райлі (штат Канзас, США) було офіційно зафіксовано перший смертельний випадок від ще невідомої хвороби, яку спочатку вважали звичайним грипом.

Там, у самісінькому серці американської держави, на захід від Канзас-сіті був розташований величезний (понад 41 тисяча гектарів) тренувальний табір для військових, яких відправляли на фронти в Західній Європі. Паралельно епідемія поширювалася в сусідньому, меншому таборі Кемп-Фанстон. На початок 1918 року в таборах Форт-Райлі перебували до 50 тисяч осіб. Що, звісно, полегшувало рознесення хвороби.

Як вірус охопив увесь світ

Ще за кілька днів до цієї події були госпіталізовані сотні осіб цьому у тренувальному таборі, які скаржилися на лихоманку, сухість у роті, головний біль і брак кисню; розвивалася дихальна недостатність (подібні симптоми спостерігалися й під час недавньої пандемії коронавірусу – COVID-19). У американських новобранців на останньому етапі хвороби наставала пневмонія з потужною імунологічною реакцією, починалася кровотеча з легень.

Невдовзі хвороба стала поширюватися в інших штатах і дуже скоро "десантувалася" в портах західної та південної Франції – з американськими військовими та моряками. Підтип вірусу A(H1N1) почав свій стрімкий марш – і не тільки в зону бойових дій. Перші випадки серед мирного населення Франції, Німеччини, Великої Британії та Бельгії були зафіксовані вже у квітні 1918 року. Вірус розповсюджувався на всіх щаблях громадянського суспільства країн Західної Європи і крок за кроком охопив весь світ. Як мінімум 500—550 мільйонів людей заразилися цією небезпечною хворобою протягом 1918—1920 років.

В Європі хворобу назвали "іспанкою". Чому? Цензура у державах — учасницях Першої світової війни не дозволяла оприлюднення жодних повідомлень про ситуацію з епідемією грипу. Його ніби й не було. Хоча всім було відомо і про хворобу, і про досить високу смертність від неї. Навіть президент США Вудро Вільсон жодного разу не прохопився й словом про небезпечний вірус: хоча перехворів, але щасливо вижив.

На початковому етапі пандемії найбільше постраждали воюючі держави – Німеччина, Франція, Велика Британія, США й Австро-Угорщина, меншою мірою — царська Росія. Іспанія, де також вирувала епідемія (до восьми мільйонів громадян держави захворіли, майже третина населення!) дотримувалася суворого нейтралітету. І саме там газети постійно повідомляли про цю хворобу та її перебіг, а також про методи боротьби з нею. До речі, навіть король Іспанії Альфонсо XIII захворів на "свинячий грип". Можливо тому кілька газет (у Великій Британії та США) з легкістю підхопили слово "іспанка", і воно поступово закріпилося у всьому світі.

Серед найвідоміших жертв "іспанки": німецький філософ Макс Вебер, українська акторка німого кіно Віра Холодна (Левченко), французький драматург Едмон Ростан і французький поет польського походження Гійом Аполлінер (Вонж-Костровицький), колишній президент Бразилії (1902-1906) Франсішку ді Паула Родрігіш Алвіш та австрійсько-чеський художник Еґон Шіле…

Смертність по всьому світі сягнула свого піка наприкінці 1918 року; ще одна потужна хвиля була і наприкінці 1919-го. Лише в Британській Індії померло від хвороби від 12 до 17 мільйонів осіб. У Нідерландській Індії (Індонезії) померло 5% населення – 1,5 млн осіб з поміж 30 млн. Дуже високою була смертність в Ірані, де за різними оцінками померло від 900 тисяч осіб до майже 2,5 млн (8-22% всього населення).

Найбільше від пандемії страждали молоді люди (до 35 років) і вагітні. Це відбувалося через так званий "цитокіновий шторм" – реакцію імунної системи, що не несе захисної функції, а насправді активує неконтрольовану кількість захисних клітин, що призводить до руйнування організму. І це стосується часто практично здорових людей (вивільнення цитокінів було однією з можливих причин смерті не тільки від "іспанки", але в нашій недавній історії – від COVID-19).

На неозорих просторах колишньої Російської імперії також було чимало хворих на "іспанку". Пік захворюваності в Україні та центральних губерніях Росії зафіксували в останні місяці Першої світової війни, як і в кайзерівській Німеччині.

Саме німецькі солдати та офіцери, а також сотні тисяч мігрантів з Росії, які рятувалися від більшовицького терору, стали призвідниками нових хвиль "іспанки" у великих містах: Києві, Одесі, Харкові та Катеринославі (Дніпро). Найбільше постраждали від епідемії "іспанки" прифронтові губернії. Проте найважчою була ситуація з епідемією тифу, холери та віспи.

Громадянська війна між білими і червоними в Росії та Україні, а також боротьба червоних з національно-визвольними рухами (а отже переміщення великих військових підрозділів, велика кількість дезертирів) спричинила нові спалахи "іспанки" в 1919—1920 роках.

Усі незмінні "принади" воєнного часу: антисанітарія, погане харчування, велика скупченість людей у військових таборах і таборах військовополонених та біженців, лише погіршували ситуацію. А отже, практично унеможливлювали боротьбу з епідемією.

Ця хвороба "під час останніх місяців Першої світової війни спустошила Німеччину, де грип навіть не підлягав обов’язковій реєстрації, паралізувала діяльність великих міст, завадила постачанню і пересуванню військ. Під час трьох страшних піків – у липні 1918 р., у жовтні 1918 р. та лютому 1919 р. – грип занапастив мільйони європейців, ставши причиною смерті, напевне, десь 40 мільйонів осіб в усьому світі…

"Іспанка" вбила більше європейців, аніж війна… Європа стала об’єктом широких акцій зовнішньої допомоги. Міжнародний Червоний Хрест і Американська служба допомоги зіткнулися, надто в Східній Європі, з безпрецедентно важким завданням" (Норман Дейвіс. "Історія. Європа").

Щодо кількості загиблих від "іспанки": дослідники з різних країн кажуть про багато мільйонів жертв. Проте навіть і мінімальна цифра – 17 мільйонів осіб по всьому світу – вражає. Під час Першої світової війни, яка тривала понад чотири роки, офіційно загинуло трохи менш як вісім мільйонів військових і 7,7 мільйона цивільних осіб; зникли безвісти 7,6 мільйона осіб. 2005 року Всесвітня організація охорони здоров’я опублікувала свою оцінку жертв пандемії – від 40 до 50 мільйонів.

Уроки "іспанки"

Це насправді була одна найбільш смертоносних пандемій у світовій історії. Найбільший урок "іспанки": найвища смертність реєструвалася в зонах бойових дій і прифронтовій зоні, а також в бідних країнах, де була майже відсутня система охорони здоров’я і уряди легковажили із запровадженням карантинних обмежень.

І головне: уряди країн — учасниць Першої світової війни (а це найбільші держави Європи з величезними колоніями в Африці та Азії, а також США), піддаючи у мілітаристському чаді жорстокій цензурі повідомлення про епідемію, зробили поганий "подарунок" своїм громадянам. Відсутність інформації та забобони призводили до небажання вживати необхідні заходи безпеки. Той же уряд США приховував правду і про епідемію, і про кількість померлих, що призвело до смерті майже 700 тисяч американців.

Коли приголомшливі цифри стали реальністю, а Перша світова війна добігала кінця, уряд держави почав запроваджувати карантинні обмеження. Проте в деяких штатах ці кроки отримали спротив на рівні губернаторів і місцевих парламентів. Яскравий приклад: відмова скасовувати грандіозний парад 28 вересня 1918 року у Філадельфії, де етнічні меншини неанглійського походження, здебільшого католики, були у більшості (німці, ірландці, італійці, поляки) — понад дві третини населення.

На початку XXI століття також мало що змінилося, бо ж рух антиваксерів під час пандемії коронавірусу мав багатомільйонну, агресивну армію прибічників. Які мали абсолютно вільний доступ як до ЗМІ, так і соцмереж. Дії урядів різних країн світу також часто були неадекватні ситуації, яка склалася. Виникали проблеми з правильною клінічною ідентифікацією хвороби, як і під час епідемії "іспанки".