Смертельна "іспанка". Чому пандемія грипу забрала більше життів, аніж Перша світова

Коли почався останній рік Великої війни (1914—1918), на планету чекало нове випробування. Вранці 11 березня 1918 року у Форт-Райлі (штат Канзас, США) було офіційно зафіксовано перший смертельний випадок від ще невідомої хвороби, яку спочатку вважали звичайним грипом.

Там, у самісінькому серці американської держави, на захід від Канзас-сіті був розташований величезний (понад 41 тисяча гектарів) тренувальний табір для військових, яких відправляли на фронти в Західній Європі. Паралельно епідемія поширювалася в сусідньому, меншому таборі Кемп-Фанстон. На початок 1918 року в таборах Форт-Райлі перебували до 50 тисяч осіб. Що, звісно, полегшувало рознесення хвороби.

Як вірус охопив увесь світ

Ще за кілька днів до цієї події були госпіталізовані сотні осіб цьому у тренувальному таборі, які скаржилися на лихоманку, сухість у роті, головний біль і брак кисню; розвивалася дихальна недостатність (подібні симптоми спостерігалися й під час недавньої пандемії коронавірусу – COVID-19). У американських новобранців на останньому етапі хвороби наставала пневмонія з потужною імунологічною реакцією, починалася кровотеча з легень.

Невдовзі хвороба стала поширюватися в інших штатах і дуже скоро "десантувалася" в портах західної та південної Франції – з американськими військовими та моряками. Підтип вірусу A(H1N1) почав свій стрімкий марш – і не тільки в зону бойових дій. Перші випадки серед мирного населення Франції, Німеччини, Великої Британії та Бельгії були зафіксовані вже у квітні 1918 року. Вірус розповсюджувався на всіх щаблях громадянського суспільства країн Західної Європи і крок за кроком охопив весь світ. Як мінімум 500—550 мільйонів людей заразилися цією небезпечною хворобою протягом 1918—1920 років.

В Європі хворобу назвали "іспанкою". Чому? Цензура у державах — учасницях Першої світової війни не дозволяла оприлюднення жодних повідомлень про ситуацію з епідемією грипу. Його ніби й не було. Хоча всім було відомо і про хворобу, і про досить високу смертність від неї. Навіть президент США Вудро Вільсон жодного разу не прохопився й словом про небезпечний вірус: хоча перехворів, але щасливо вижив.

На початковому етапі пандемії найбільше постраждали воюючі держави – Німеччина, Франція, Велика Британія, США й Австро-Угорщина, меншою мірою — царська Росія. Іспанія, де також вирувала епідемія (до восьми мільйонів громадян держави захворіли, майже третина населення!) дотримувалася суворого нейтралітету. І саме там газети постійно повідомляли про цю хворобу та її перебіг, а також про методи боротьби з нею. До речі, навіть король Іспанії Альфонсо XIII захворів на "свинячий грип". Можливо тому кілька газет (у Великій Британії та США) з легкістю підхопили слово "іспанка", і воно поступово закріпилося у всьому світі.

Серед найвідоміших жертв "іспанки": німецький філософ Макс Вебер, українська акторка німого кіно Віра Холодна (Левченко), французький драматург Едмон Ростан і французький поет польського походження Гійом Аполлінер (Вонж-Костровицький), колишній президент Бразилії (1902-1906) Франсішку ді Паула Родрігіш Алвіш та австрійсько-чеський художник Еґон Шіле…

Смертність по всьому світі сягнула свого піка наприкінці 1918 року; ще одна потужна хвиля була і наприкінці 1919-го. Лише в Британській Індії померло від хвороби від 12 до 17 мільйонів осіб. У Нідерландській Індії (Індонезії) померло 5% населення – 1,5 млн осіб з поміж 30 млн. Дуже високою була смертність в Ірані, де за різними оцінками померло від 900 тисяч осіб до майже 2,5 млн (8-22% всього населення).

Найбільше від пандемії страждали молоді люди (до 35 років) і вагітні. Це відбувалося через так званий "цитокіновий шторм" – реакцію імунної системи, що не несе захисної функції, а насправді активує неконтрольовану кількість захисних клітин, що призводить до руйнування організму. І це стосується часто практично здорових людей (вивільнення цитокінів було однією з можливих причин смерті не тільки від "іспанки", але в нашій недавній історії – від COVID-19).

На неозорих просторах колишньої Російської імперії також було чимало хворих на "іспанку". Пік захворюваності в Україні та центральних губерніях Росії зафіксували в останні місяці Першої світової війни, як і в кайзерівській Німеччині.

Саме німецькі солдати та офіцери, а також сотні тисяч мігрантів з Росії, які рятувалися від більшовицького терору, стали призвідниками нових хвиль "іспанки" у великих містах: Києві, Одесі, Харкові та Катеринославі (Дніпро). Найбільше постраждали від епідемії "іспанки" прифронтові губернії. Проте найважчою була ситуація з епідемією тифу, холери та віспи.

Громадянська війна між білими і червоними в Росії та Україні, а також боротьба червоних з національно-визвольними рухами (а отже переміщення великих військових підрозділів, велика кількість дезертирів) спричинила нові спалахи "іспанки" в 1919—1920 роках.

Усі незмінні "принади" воєнного часу: антисанітарія, погане харчування, велика скупченість людей у військових таборах і таборах військовополонених та біженців, лише погіршували ситуацію. А отже, практично унеможливлювали боротьбу з епідемією.

Ця хвороба "під час останніх місяців Першої світової війни спустошила Німеччину, де грип навіть не підлягав обов’язковій реєстрації, паралізувала діяльність великих міст, завадила постачанню і пересуванню військ. Під час трьох страшних піків – у липні 1918 р., у жовтні 1918 р. та лютому 1919 р. – грип занапастив мільйони європейців, ставши причиною смерті, напевне, десь 40 мільйонів осіб в усьому світі…

"Іспанка" вбила більше європейців, аніж війна… Європа стала об’єктом широких акцій зовнішньої допомоги. Міжнародний Червоний Хрест і Американська служба допомоги зіткнулися, надто в Східній Європі, з безпрецедентно важким завданням" (Норман Дейвіс. "Історія. Європа").

Щодо кількості загиблих від "іспанки": дослідники з різних країн кажуть про багато мільйонів жертв. Проте навіть і мінімальна цифра – 17 мільйонів осіб по всьому світу – вражає. Під час Першої світової війни, яка тривала понад чотири роки, офіційно загинуло трохи менш як вісім мільйонів військових і 7,7 мільйона цивільних осіб; зникли безвісти 7,6 мільйона осіб. 2005 року Всесвітня організація охорони здоров’я опублікувала свою оцінку жертв пандемії – від 40 до 50 мільйонів.

Уроки "іспанки"

Це насправді була одна найбільш смертоносних пандемій у світовій історії. Найбільший урок "іспанки": найвища смертність реєструвалася в зонах бойових дій і прифронтовій зоні, а також в бідних країнах, де була майже відсутня система охорони здоров’я і уряди легковажили із запровадженням карантинних обмежень.

І головне: уряди країн — учасниць Першої світової війни (а це найбільші держави Європи з величезними колоніями в Африці та Азії, а також США), піддаючи у мілітаристському чаді жорстокій цензурі повідомлення про епідемію, зробили поганий "подарунок" своїм громадянам. Відсутність інформації та забобони призводили до небажання вживати необхідні заходи безпеки. Той же уряд США приховував правду і про епідемію, і про кількість померлих, що призвело до смерті майже 700 тисяч американців.

Коли приголомшливі цифри стали реальністю, а Перша світова війна добігала кінця, уряд держави почав запроваджувати карантинні обмеження. Проте в деяких штатах ці кроки отримали спротив на рівні губернаторів і місцевих парламентів. Яскравий приклад: відмова скасовувати грандіозний парад 28 вересня 1918 року у Філадельфії, де етнічні меншини неанглійського походження, здебільшого католики, були у більшості (німці, ірландці, італійці, поляки) — понад дві третини населення.

На початку XXI століття також мало що змінилося, бо ж рух антиваксерів під час пандемії коронавірусу мав багатомільйонну, агресивну армію прибічників. Які мали абсолютно вільний доступ як до ЗМІ, так і соцмереж. Дії урядів різних країн світу також часто були неадекватні ситуації, яка склалася. Виникали проблеми з правильною клінічною ідентифікацією хвороби, як і під час епідемії "іспанки".