Сталінський Термідор: як "з’їзд переможців" перетворився на "з’їзд розстріляних"

У Москві 10 лютого 1934 року урочисто завершився XVII з’їзд Всесоюзної комуністичної партії (більшовиків). На ньому було офіційно проголошено перемогу генеральної лінії партії у побудові соціалізму.

Спочатку це помпезне партійне зібрання отримало назву "з’їзд переможців", але вже через три роки в кулуарних розмовах його називали не інакше як "з’їзд розстріляних". Партійному форуму передувала ціла епоха "корінного зламу" чи "великого перелому" (1928—1933 роки), коли Йосип Сталін усунув зі складу Політбюро ВКП(б) останніх представників ленінської гвардії.

Почалася справжня охота на "спеціалістів" (сфальсифікований НКВС політичний процес "Промислової партії" 1931 року, під час якого тільки на Донбасі засудили до різних строків 65 інженерів і техніків). Більш широкі репресії в партії та армії, взагалі в господарському секторі були розтягнуті в часі. Проте їхній пік припав на 1937—1938 роки й отримав назву "Великий терор". Він став сталінським аналогом Термідора, коли завоювання Французької революції знищували руками самих же революціонерів.

На початок 1934 року вже остаточно вимальовувалася ситуація з побудовою тоталітарної державної вертикалі. Головну роль у ній відігравали репресивні органи, що їх особисто контролював секретар ЦК ВКП(б) Йосип Сталін.

"Шокова терапія" більшовиків заморила голодом мільйони українців-селян

Що ж передувало XVII з’їзду? Після запровадження надзвичайних заходів в хлібозаготівлях у січні 1928 року було поступово згорнуто Нову економічну політику (НЕП). Наприкінці 1929 року Сталін проголосив політику "ліквідації куркульства як класу", під час колективізації було зламано хребет селянству.

"Шокова терапія" більшовиків заморила голодом мільйони селян в Україні, регіоні РРФСР саме з українським населенням (Кубань), козачих регіонах Росії, а також у Казахстані. Британський історик і дипломат Роберт Конквест в книзі "Жнива скорботи" писав: "Голод запланувала Москва для винищення українського селянства як національного бастіону. Українських селян знищили не тому, що вони були селянами, а тому, що вони були українцями-селянами".

Запровадження 27 грудня 1932 року паспортної системи практично відсікало сільське населення від міста, паспорти отримували виключно городяни. Селяни ставали рабами комуністичної Системи, їм забороняли змінювати місце проживання. Офіційно селяни набули право отримувати паспорти лише у брежнєвську епоху, 1974 року!

На "з’їзді переможців" Сталін вже виглядав незаперечним лідером, часи внутрішньопартійних "опозицій" – "лівих" і "нових" – залишилися в минулому. Лідери колишніх опозиційних груп – Микола Бухарін, Григорій Зінов’єв, Лев Каменєв, Олексій Риков та Михайло Томський – з кремлівської трибуни каялися, що виступали проти генеральної лінії ВКП(б). Однак каяття і "визнання помилок" не допомогли – четверо з них будуть за кілька років розстріляні після шалених тортур, а Томський застрелиться сам.

Сталін під час аналізу міжнародного становища сказав про загострення "відносин як між капіталістичними країнами, так і всередині країн". Він наголосив на необхідності підвищення обороноздатності Країни Рад і тотального переозброєння перед неминучою війною. Дуже цікава ремарка з доповіді Сталіна: "… якщо інтереси СРСР вимагають зближення з тими чи іншими країнами, які не зацікавлені в порушенні миру, ми йдемо на цю справу без вагань".

Так і вийшло у серпні 1939 року, коли сталінський Радянський Союз і гітлерівська Німеччина розділили сфери впливу і розшматували навпіл незалежну державу – Польщу, яка жодним чином не була призвідником Другої світової війни.

Дострокове виконання першого п’ятирічного плану перебувало в цей час у центрі уваги держави: газети й радіо буквально захлиналися від переможних, радісних реляцій і інформацій. Насправді ж ситуація в економіці була далеко не райдужна, а за останні роки відбулося різке падіння реальної зарплати трудящих. Так, стрімкими темпами по всій країні йшов процес індустріалізації, в рази зросло виробництво військової техніки. Але ж якою ціною!

На з’їзді було обрано 71 члена ЦК, 68 кандидатів у члени ЦК, а також склад трьох комісій. Перший секретар Микита Хрущов у своїй доповіді 25 лютого 1956 року на закритому засіданні XX з'їзду КПРС "Про культ особи і його наслідки" повідомив: "З 1956 делегатів… 1108 були заарештовані за звинуваченням у контрреволюційних злочинах (56,6%)". До речі, секретна доповідь Хрущова викликала справжній шок у делегатів, які похмуро мовчали й навіть боялися поворухнутися чи подивитися один на одного.

"…За офіційно прийнятим терміном, "незаконно репресовано" 97 членів та кандидатів у члени ЦК партії, обраного на XVII з'їзді (із загальної кількості 139 осіб); крім того, п’ять наклали на себе руки і один (Кіров) був убитий в результаті замаху. З цих 97 знищених (майже 70% складу ЦК) 93 було ліквідовано у 1937—1939 роках. Вбивали їх часто цілими групами: більш ніж половина з них було розстріляно за вісім днів", — писав радянський історик і соціолог Михайло Восленський, який вірно служив КПРС, але 1972 року став "неповерненцем", коли перебував у відрядженні у Західній Німеччині.

Після вбивства Кірова 1 грудня 1934 року ще більше посилився тиск на судову систему, останні примарні надії на законність дій НКВС пішли в небуття.

"На момент проведення XVII з'їзду (лютий 1934 року) у партії налічувалося 1 872 488 членів та 935 298 кандидатів, на момент проведення XVIII з'їзду (березень 1939 року) — 1 588 852 членів та 888 814 кандидатів. Якби в 1934—1938 роках не було масових партійних чисток і репресій, а всі кандидати були переведені до членів партії, то в партії до XVIII з'їзду налічувалося б близько 2,8 млн членів (поправки на природну смертність не можуть бути значними, адже 1934 року приблизно 90 відсотків членів партії та майже 100 відсотків кандидатів становили люди віком до 50 років). Крім того, прийом до партії, припинений 1933 року, був відновлений з 1 листопада 1936 року. У деяких регіонах втрати комуністів у відсотковому вираженні були вищими, аніж у цілому по країні. Так, у Компартії України кількість членів партії скоротилася з 456 тис. у 1934 році до 286 тис. у 1938 році, тобто майже на 40%" (Вадим Роговін. "Партія розстріляних").

Сталін і його найближче коло завжди вважали українців потенційно небезпечними, вони пам’ятали про "петлюрівський" і "гетьманський" періоди в 1917—1921 роках, про спротив українців і після перемоги більшовиків, і під час колективізації та Голодомору 1932—1933 років. Компромат збирали за часів недовгої українізації/коренізації. Саме після кремлівського партійного форуму посилилася боротьба з "українським буржуазним націоналізмом".

Жертвами цієї боротьби стали такі відомі діячі українського загону Комуністичної партії, як Станіслав Косіор, Християн Раковський, Юрій Коцюбинський, Панас Любченко, Влас Чубар, Володимир Затонський. Вони до арешту залишалися вірними ідеї та Системі, яка нещадно вбивала своїх адептів. Проведена з 1956 року реабілітація часто ставила в одну шеренгу жертв і катів, яких також пожирав Молох терору.

Саме Володимир Затонський, відомий провідник лінії партії під час Голодомору в Україні та борець з "націонал-ухильництвом" Миколи Скрипника в освітній сфері, був головою лічильної комісії під час XVII з’їзду ВКП(б). Син Володимира Затонського, академік НАН України Дмитро Затонський в розмові з автором статті (на початку 2000-х років) розповів, що повідомлення батька Лазарю Кагановичу про чималу кількість бюлетенів проти членства Сталіна в ЦК ВКП(б), стало фактично смертним вироком для нього. Офіційно було лише три голоси "проти", у неофіційних розмовах членів лічильної комісії пізніше називалася цифра 125 чи 123 делегатів.

"Чорні воронки" щодня пакували тисячі людей

Для Сталіна партія ленінського призову стала непотрібним тягарем, він добре пам’ятав, хто і як поводився у минулому і під час боротьби з опозиційними течіями у ВКП(б). А підконтрольні йому репресивні органи вже готували після "з’їзду переможців" списки на ліквідацію. Лев Троцький писав, що Сталіну "потрібна була не більшовицька партія, а винищення більшовицької партії". З чим володар Кремля добре впорався.

А сам колишній найближчий соратник Леніна і найгрізніший опонент Сталіна ще 1927 року був знятий з усіх посад і відправлений на заслання; через два роки взагалі висланий з СРСР. Троцький був позбавлений радянського громадянства 1932 року. І зрештою 1940-го в Мексиці вбитий льодорубом агентом НКВД Рамоном Меркадером.

…У Радянському Союзі "Велика чистка", яка фактично стартувала після "з’їзду переможців", набула розмірів, що вражали. Шоста частина суходолу опинилася під ковпаком репресивних органів, практика лімітів на кількість заарештованих і розстріляних стала звичайною. Серед оперів-садистів розпочалося "соціалістичне змагання": із заарештованих нелюдськими методами вибивали зізнання.

Сталін 17 листопада 1935 року на зустрічі зі стахановцями казав, що "жити стало краще, жити стало веселіше". А в цей самий час зловісні "чорні воронки" щодня пакували по всій державі тисячі людей – від керівників партії, уряду, армійських високопосадовців до пересічних громадян.