Чому Трамп не довіряє Європі та захоплюється диктаторами

Схоже, в умовах світової турбулентності кожен стоятиме сам за себе

Єврокомісар Тьєррі Бретон минулого тижня заявив: "Дональд Трамп ще під час своєї президентської каденції обіцяв не захищати Європу у разі російського нападу". Ця новина водночас і нікого не здивувала, і підживила нову хвилю використання медіа терміну "російський агент" відносно лідера президентських рейтингів у США. Та такі спрощення вже зустрічалися 2016-го, і тоді серед тих, хто програв, опинилася Україна, яка кілька років намагалася виправдатися за однопартійну зовнішньополітичну ставку тодішніх очільників держави.

Дональд Трамп не російський агент. Він – американський політик, як наслідок – мислить поєднанням інтересу власного виборця і власних амбіцій. Які вони та чому Європа на "поганому рахунку"?

13 лютого 2017-го, лише за місяць після інавгурації, Трамп звільнив свого радника з національної безпеки Майка Флінна за неузгоджені зв’язки з російським посольством. З того моменту настав своєрідний корінний перелом часу попередньої каденції заокеанського лідера. Новим радником вже менш ніж за рік стане людина — уособлення російських страшилок про "американських яструбів", Джон Болтон. Ще на момент призначення політик був знаний як один із творців вторгнення в Ірак, організатор низки революцій проти тоталітарних урядів у різних куточках світу та видатний борець із комунізмом. Однак така переорієнтація відносно ворогів не змінила ставлення до партнерів: Трамп як називав НАТО недієздатним, а Німеччину нікчемною, так і продовжував. Чому?

Відповідь на це питання криється у мемуарах самого Болтона. Описуючи саміт НАТО у Брюсселі 2018-го, колишній радник пригадав одну показову ситуацію. За кілька тижнів до форуму президент Трамп, послуговуючись неправильними термінами неіснуючих виплат, у розмові з генсеком Столтенбергом таки сформулював ключову претензію: ми платимо більше за них, а вони навіть не хочуть себе захистити (йдеться, до прикладу, про "Північний потік-2"). І зрозуміти Трампа як політика зовсім неважко. Бо ж якщо навіть Бог "береженого береже", то чому цілком собі небожественні США мають берегти небережених німців?

Переказ діалогів Трампа і президентських радників щодо європейців за сніданками під час саміту – справа не просто невдячна, а абсолютно позбавлена змісту. От лише у перемовин і впертості німецької делегації (а почасти й відвертого кепкування) був один довготерміновий наслідок: Трамп утвердився у власній думці про європейців як про залежних корупціонерів. І про противагу їм авторитарних лідерів, як-от Кім Чен Ин, Сі або Путін, котрі нібито мислять передовсім про стратегічний інтерес власних держав. Саме ця віра в ідейність північнокорейського диктатора згодом відгукнулася під час намагань врегулювати ситуацію між Кореями, однак то була вже "зовсім інша історія".

Джона Болтона зрештою звільнили з приставкою "через значні розбіжності у поглядах", і ми б могли списати усе назване вище на випадковий характер присутності власника Trump Tower у світовій політиці і його абсолютну необізнаність. Якби не одне "але": раз вже мова сьогодні йде про людину, котра не знала, що Фінляндія не є частиною Росії, то чи маємо ми думати, що така людина одна?

Будь-яка влада виходить від народу, а народу не цікаві нюанси міжнародно-політичного прогнозування, на відміну від відчуття гордості та власної національної гідності. Попит на хоча б показову боротьбу за справедливість є. І немає жодних підстав вважати, що це не буде "справедливість відносно Європи".

Доцентка кафедри міжнародного регіонознавства Навчально-наукового інституту міжнародних відносин КНУ імені Тараса Шевченка Юлія Цирфа вважає так:

- Для Європи загалом перемога Дональда Трампа на виборах у першу чергу означатиме послаблення безпекової кооперації зі США. Адже за умови невиконання державами — членами НАТО вимог Трампа щодо збільшення оборонних бюджетів та підвищення рівня відповідальності за світову безпеку Сполучені Штати можуть дистанціюватися від власних зобов’язань щодо безпекової й оборонної підтримки держав-партнерів.

Однак додаймо й оптимістичних барв. Очевидно, що для російських владних структур на повернення Трампа поставлено забагато, а отже – і під час тих самих "посиденьок за столом" (які обіцяє американський політик українському президенту та російському диктатору) вимоги будуть високими. І хто зна, чи не повстане тоді щира жага справедливості, аби змусити вже "московських бюрократів" поважати Great America… А у європейців завжди буде поле для маневру або ж, принаймні, підстави для нього, бо навіть останні події навколо блокування хуситами проходу кораблів Червоним морем підкреслили спільні інтереси та важливість взаємопідтримки за межами європейського континенту.

- Політика неоізоляціонізму, яку свого часу намагався втілювати Дональд Трамп, не дозволяє США повноцінно стверджувати свій статус глобального лідера: по суті, відсторонення від окремих політичних взаємодій послаблює позиції США та шкодить їхньому авторитету. Крім того, європейці залишаються важливими партнерами Сполучених Штатів: безпекова складова їхніх відносин посідає перше місце в переліку пріоритетних сфер взаємодії, адже без підтримки партнерів у сфері безпеки офіційний Вашингтон не здатен протистояти глобальним викликам (що свого часу засвідчили військові кампанії в Афганістані та Іраку), — каже Юлія Цирфа.

У цих умовах турбулентності й неспокою очевидним стає лише те, що й так ним мало б бути: кожен стоятиме сам за себе і за власний інтерес. Може, настала черга і нам діяти саме так?