Як російська агресія провокує домашнє насильство в Україні та де шукати порятунку

Куди звертатися постраждалим, щоб отримати підтримку та допомогу

"Мені соромно про це говорити, і взагалі, куди я піду і на що житиму?" "Він рік був на передовій, йому дуже важко зараз, ну, буває, зривається". "Страшно піти – знайде і мститиметься, що покинула…" Таке чуєш в приватних розмовах від жінок, які обирають терпіти. "Самі розберуться, примиряться, вона забере заяву, а мені тільки паперова метушня через їхні чвари", — а таке можна почути від поліцейського, який приїхав на виклик про домашнє насильство. Знайдуться і сусіди, які присоромлять: "Не треба сміття з дому виносити", — або взагалі згадають "сакральне" про побиття як прояв любові.

Війна – це постійні стрес і невизначеність, що провокують агресію. Агресію щодо себе чи оточення. Ментальні розлади та зриви. Світовий досвід свідчить, що під час війни та по її завершенню рівень насильства, зокрема й домашнього, зростає. Україна не виключення.

Звісно, у кожного потерпілого від "домашньої війни" є вибір – толерувати або визнати за собою право на гідність. Якщо постраждала людина наважується і обирає своє здоров'я та життя, то отримує підтримку і допомогу.

"Телеграф" зібрав цифри, за якими криються страх і біль, і фактичні докази того, що мовчати і терпіти – не найкращий вибір, що попросити про допомогу – це прояв сили, а не слабкості, а підтримка і порятунок не є вивіскою з пустими словами.

Вона його пробачила і на суді просила не карати

"Телеграф" проаналізував дані з Єдиного реєстру судових рішень щодо вироків за домашнє насильство, винесених за останніх два роки. Насправді їх досить багато — пошук видає майже 3 тисячі вироків, тим чи іншим чином пов'язаних з цим злочином.

Попри те, що суди визнають кривдників винними, часто мова йде про угоду сторін і призначення строку позбавлення волі, але умовно, тобто з іспитовим строком. У вироках здебільшого зазначається, що обвинувачений вже був притягнутий до адміністративної відповідальності за те саме домашнє насильство.

Досить поширені вироки суду у вигляді громадських робіт, подекуди мова йде про кількамісячний арешт. Зокрема, в одній зі справ до громадських робіт засуджена жінка, яка знущалася зі своєї мами.

Втім, є і поодинокі вироки з реальним позбавленням волі саме за ст. 126-1 КК (рік тюрми і трохи більше). В цілому ж реальні покарання за ґратами отримують ті кривдники, які нанесли потерпілій особі тілесні ушкодження.

Є справи, які викликають, як мінімум, подив. Наприклад, жінка з Житомирської області, якій її коханий – учасник бойових дій — під час сварки з ревнощів вибив око в прямому сенсі й зробив інвалідом, просила суд не карати чоловіка, бо він доглядає її та взагалі в них все добре. Суд частково погодився і призначив кривднику умовний строк, попри тяжкість злочину.

Половина потерпілих від насильства грають в "ідеальну родину"

Попри те, що існує безліч "гарячих ліній" і "телефонів довіри", за якими можна звертатися за допомогою з цією проблемою, сором, невпевненість у своїй правоті, стереотипне мислення і різноманітні кліше, які досі мають вагу у суспільстві, заважають зробити крок до власного порятунку.

"Телеграф" поспілкувався з керівницею Київського Центру гендерної рівності, запобігання та протидії домашньому насильству Тетяною Зотовою, щоб більше дізнатися про реальність, яку так важко визнати, а ще важче – сказати про неї вголос.

"До нас за допомогою звертається, напевне, половина з тих, хто постраждав. Найчастіше вже в тих випадках, коли події починають загрожувати життю та здоров`ю і терпіти далі змоги немає. Наважуються прийти, коли все це триває роками", — розповідає Зотова, додаючи, що багато жертв навіть не розуміють, що над ними чиниться насильство.

Вона зазначає, що ті, хто вперше пережив насильство від співмешканця чи родича, рідко просять про допомогу, — "даремно, адже з часом це перетворюється на гру в "ідеальну родину" — цю картинку важко зруйнувати власними руками".

За словами Зотової, багато жінок навіть не знають, що є не тільки фізичне, але й психологічне, економічне і сексуальне насильство. Сексуальне насильство жінки схильні сприймати як свій обов'язок — "маю погоджуватися, бо я дружина".

Часто розпізнати насильство дуже важко, особливо психологічне. Тотальний контроль — це насильство; хронічне невміння партнера визнавати свою провину та перекладання відповідальності на іншого — це не ок; тиск в інтимних стосунках — це насильство; наявність системи подвійних стандартів та зміна поведінки залежно від обставин (партнеру може бути не дозволено те, що дозволяє собі сам аб'юзер; на людях ставлення до партнера показово ідилічне) — це все про насильство… Але, як зазначає керівниця Центру протидії насильству, ці всі ознаки — лише маленька крапля серед тих, які є в аб'юзивних стосунках.

"Довести ж факт економічного та психологічного насильства непросто, важче, ніж фізичне чи сексуальне. Проте це реально. Варто лише мати готовність щось змінювати та звертатися до фахівців", — додає вона.

Військовий повернеться додому іншою людиною

"Повномасштабна війна провокує насильство — і це факт, із яким важко сперечатись. Воєнні дії безумовно супроводжуються зростаючою напругою у суспільстві та в окремих родинах. Це наслідок новин, повних негативу, стресу та тривоги від російських обстрілів", — пояснює Зотова.

За її словами, фахівці, які безпосередньо працюють з постраждалими, бачать зростання більше ніж на третину кількості злочинів, пов'язаних з домашнім насильством. Втім, керівниця Центру зазначає, що війна загострює проблему насильства в родинах, але вкрай рідко буває першопричиною.

Також, як підкреслює Зотова, збільшення зафіксованих фактів домашнього насильства, кримінальних справ і вироків – це результат інформованості людей і більш професійної роботи всіх фахівців, які задіяні в допомозі постраждалим і розслідуванні.

"Спостерігаючи за зростаючою статистикою, для нас стало важливим запобігати розвитку насильства саме у родинах військових, яких стає у нашій країні дедалі більше. Для цієї категорії ми створили Проєкт підтримки родин військових, в рамках якого наші психологи проводять групи підтримки, майстер-класи, терапевтичні зустрічі та тренінги", — каже керівник Центру.

На тренінгах, як пояснює Зотова, жінок, матерів і дітей-підлітків психологи навчають, як зустрічати воїна, як з ним спілкуватися, як вибудовувати нові стосунки. "Ми попереджаємо, що з війни повернеться абсолютно інша людина", — зазначає вона.

Керівниця Центру підкреслює, що поки що ініціативу побудувати нові екологічні стосунки з чоловіком, який повернувся з фронту, бере на себе жінка, але важливим є і підхід "свій серед своїх": щоб саме військові, які побували на таких зустрічах, розказували про цей проєкт. Військовослужбовці приходять у Центр зі своїми жінками, матерями, як члени родини, безпосередньо ж їхньою ментальною реабілітацією опікуються саме військові психологи.

До цього проєкту підключені і юристи, які пояснюють членам родин про виклики, які перед ними стоять, про те, як запобігти насильству та що робити, якщо воно станеться. "Роз'яснюємо, що той факт, що людина є військовим, не звільняє від відповідальності за скоєння злочину", — каже Зотова.

Вона запевняє, що ці зустрічі і тренінги – не про прийти і послухати нудну лекцію, психологи створюють домашню невимушену атмосферу, проводять тілесну і арт-терапію.

Загалом лише по Києву, за даними місцевих органів влади, на кінець минулого року налічувалось 100 тисяч родин військовослужбовців. Хтось з військових вже повернувся, на когось родини ще чекають.

Переселенці — у зоні ризику

Як правило, у людей похилого віку, як страждають від домашнього насильства, алко- чи наркозалежні діти. Центр перенаправляє дідусів і бабусь до геріатричного пансіонату, допомагаючи їм зібрати необхідні документи.

Загалом же у притулку Центру минулого року перебували 38 осіб. Кризовими кімнатами скористалися близько 300 осіб.

Ще одна категорія людей, вразливих до домашнього насильства, – переселенці, яких в Києві досить багато, понад 400 тисяч. Серед тих, ким опікується Центр, переселенців 80%.

З внутрішньо переміщеними особами, за словами Зотової, важка ситуація. Термін перебування в кризових кімнатах Центру – до 20 діб, у притулку – до пів року. Багатьом з ним взагалі немає куди повертатися – вони або виїхали з окупованої території, або їх житло на деокупованій території було знищене загарбниками.

Переселенці більш схильні до насильства, бо в них повністю змінюється життя, перед ними постає забагато викликів.

Чоловік втік від жінки, бо та штрикала його ножицями

Переважна більшість тих, хто страждає від домашнього насильства – це жінки та жінки з дітьми. Зотова відзначає, що чоловіки в принципі рідко звертаються за допомогою через низку стереотипів. Втім, у 2023 році у кризовій кімнаті Центру перебували 7 чоловіків, а за психологічною допомогою звернулися понад 800.

"У нас був постраждалий – він зі своєю співмешканкою евакуювався з Маріуполя до Києва. Вони пройшли важкий шлях евакуації, пережили багато жахів. Вже в Києві жінка почала застосовувати до свого чоловіка фізичне насильство – поранила ножицями в ногу. Він звернувся до поліції, поліція зв'язалася з нами, ми розмістили цього чоловіка в кімнаті кризового реагування, де він перебував 2 тижні і отримав всю необхідну допомогу", — розказала керівниця Центру.

Є також факти звернення безпосередньо від дітей, інформацію про такі випадки Центр повідомляє Службі у справах дітей та сім`ї, оскільки це їхня сфера відповідальності.

Щодо людей похилого віку, то, за словами Зотової, це окрема важка категорія. Ці люди страждають як від співмешканців, сусідів, так і від власних дітей. Найчастіше люди похилого віку просять саме юридичної консультації і не готові звертатися до правоохоронних органів – "це ж діти і онуки".

"До нас приходила жінка, яку вигнали з дому власні діти, до цього вона вже переписала на них квартиру. В такому випадку ми можемо запропонувати місце тимчасового безпечного перебування і первинну юридичну допомогу", — розповідає керівниця Центру.

Алгоритм дій, коли твоє життя під загрозою

Люди, які страждають від домашнього насильства, в період загострень "стосунків" вкрай розгублені і не завжди можуть мислити раціонально. Директорка Центру дає покрокову інструкцію дій.

"Якщо є безпосередньо загроза вашому життю, то потрібно звертатися до поліції телефоном 102. В кожному районі столиці є мобільна бригада допомоги по домашньому насильству, яка приїде. Поліцейські складуть протоколи, акти. Якщо існує реальна небезпека залишатися вдома, то поліція пропонує приїхати в кризову кімнату, де з вами будуть працювати психологи, соціальні працівники, а саме головне, ви будете у безпечному місці", — розказує Зотова.

Вона додає: "Якщо з тих чи інших причин не можете зателефонувати в поліцію, то за номером 1500 зі стаціонарного телефону і 044 2721500 з мобільного психологи нашої служби довіри, яка працює цілодобово, нададуть вам екстрену психологічну допомогу або розкажуть алгоритм дій, як себе поводити і як діяти".

Також, як пояснює Зотова, в Києві є мобільні бригади соціально-психологічної допомоги, але вони працюють тільки з постраждалими. Тобто, коли приїжджає поліція, то зосереджує увагу на кривднику, поліцейські самі зв'язуються з мобільними бригадами і ті вже працюють безпосередньо з постраждалою особою.

Керівниця Центру розповідає, що кімнати кризового реагування працюють цілодобово, а бути там можна навіть без документів. Перебування у таких кімнатах обмежене до 10 діб, а за необхідністю – до 20. За цей період часу соцпрацівник складає індивідуальний план роботи, визначає потреби постраждалої особи. Якщо потерпілій особі нема куди йти, то її перенаправляють у притулок, де можна знаходитися до пів року.

Прийти до тями у комфорті, щоб потім змінити життя

Постраждала від домашнього насильства особа разом з дитиною може приїхати у притулок абсолютно без нічого – комфортні кімнати з іграшками, ліжко, постіль, рушники, засоби гігієни, харчові продукти, одяг і постійна психологічна підтримка їй забезпечені. Адреси перебування постраждалих таємні, вони не розголошуються, але на випадок, якщо кривдник все ж знайде, є тривожна кнопка виклику поліції.

"Бувають випадки, коли жінка потрапляє з дітками до притулку і відпочиває місяць, другий, третій… Тоді наші працівники мотивують її планувати своє майбутнє: пів року – це достатній період часу, щоб можна було влаштуватися на роботу, зібрати кошти, винайняти собі житло і почати нове життя. Потрібно, щоб людина сама була готова змінити своє життя", — підкреслює директора Центру.

Притулок – назва, яка не зовсім підходить до місць перебування постраждалих від домашнього насильства в Києві, бо має трохи негативну конотацію. Тому, як каже Зотова, для цих приміщень починають використовувати слово шелтер (shelter з англ. – притулок, укриття). "Представники дипкорпусу, які приїжджали знайомитися з нашою системою протидії домашньому насильству і допомозі постраждалим, казали, що навіть в Лондоні немає таких шелтерів, як в Києві", — додає вона.

Не мовчи — безкарність породжує ще більше насильства

За словами Зотової, абсолютна більшість кривдників копіює модель поведінки своїх батьків і несе її у свою власну родину. Єдиний вихід для жертви врятувати себе – вийти з кола насильства.

Проте, як зазначає директорка Центру, є такі жінки, які не один раз приїжджають до кризової кімнати і повертаються до кривдника, виправдовуючи себе тим, що "він такий тільки коли вип'є, а п'є тільки по п'ятницях".

Щоб донести хибність таких думок, за словами Зотової, потерпілим розказують реальні історії: "4 роки тому жінка після тримісячного перебування у притулку повернулася додому до свого кривдника, разом з 4-річною дівчинкою. Вона йому пробачила, бо у всіх кривдників нібито щире каяття "у нас чудова родина, я обов'язково змінюся". Через якийсь час між ними виникає сварка, чоловік штовхає жінку, вона б'ється головою об кут столу і помирає. Коли приїхала поліція, дитина спала на мертвій мамі, бо дуже хотіла її розбудити".

Коли постраждала людина звертається за допомогою і кривдник про це дізнається, то замислюється і вже не такий "сміливий". Але якщо він не буде покараний, то знайде іншу жертву, в наступних стосунках – якщо одна людина виходить з кола насильства, то інша в нього потрапляє. Тому, як зазначає керівниця Центру, дуже важливо не мовчати і говорити про проблему, адже безкарність породжує ще більше насильства.

"Україні ще багато чого треба буде змінювати і вдосконалювати в законодавстві після ратифікації Стамбульської конвенції. Але найголовніше, що наші жінки починають розуміти: кривдники можуть і будуть нести відповідальність", — резюмує директорка Центру.

Наприкінці минулого року ООН у своїй доповіді наголосила на придушенні прав жінок в Афганістані — уряд Талібану закрив всі державні притулки для жінок, які стали жертвами жорстокого поводження та насильства, і запропонував постраждалим тюрму як альтернативу шелтеру.

Стверджувати, що наша країна має абсолютно протилежне ставлення до домашнього насильства, поки що зарано. Попри сильне законодавство у захисті прав потерпілих, самому українському суспільству ще потрібен певний час. Час дорости до рівня цивілізованого сприйняття сімейних стосунків, до розуміння важливості власного ментального здоров'я, своїх прав, обов'язків та відповідальності.

Юридична складова страждань

Україна юридично визначилася з пріоритетом європейських цінностей і під час повномасштабної російської агресії — в червні 2022 року — ратифікувала Стамбульську конвенцію. Метою цієї міжнародної угоди Ради Європи є запобігання проявам домашнього насильства незалежно від гендеру та притягнення кривдників до відповідальності. Правда, ратифікація документа має певні застереження, пов'язані з війною та окупованими територіями, — там відповідальність за будь-яке насильство несе країна-агресорка.

Простими словами ця ратифікація означає, що Україна має повну підтримку цивілізованого світу в питаннях недопущення та протидії домашньому насильству: держава стає на сторону потерпілого і робить все, щоб допомогти тому, хто цінує свою гідність і здоров'я.

В правовому аспекті для кривдника передбачена адміністративна відповідальність (була посилена Верховною Радою у 2021 році), приписи, обмеження і контроль задля запобігання повторним випадкам та кримінальна відповідальність (за ст. 126-1 Кримінального кодексу "домашнє насильство"). Для потерпілого — чисельні програми підтримки психологічного, побутового, соціального та юридичного характеру. Вони функціонують на державному і місцевому рівнях, неурядові організації також активно допомагають постраждалим.

Адміністративна відповідальність у вигляді штрафу та обмежень не завжди дієва і пропорційна стражданням потерпілого. Стаття "домашнє насильство" існує відносно недавно (з 2019 року), і її застосування ще достатньо сире, проте, як кажуть юристи, практика набирає обертів. Ця стаття дозволяє обмежити чи навіть позбавити волі за моральні знущання, тобто, аб'юзер може опинитися буквально за ґратами ще до того, як почне бити свою жертву.

Насильство в цифрах

Згідно з даними департаменту превентивної діяльності Нацполіції України, наданими "Телеграфу", за 10 місяців 2023 року до Нацполіції надійшло 243 тисячі 980 заяв про порушення, пов'язані з домашнім насильством, в порівнянні з 2022 роком це на 20% більше.

Хто подавав ці заяви? Абсолютна більшість (76,5%) — жінки. Проте майже 50 тисяч заяв поступило від чоловіків і майже 8 тисяч – від дітей.

Адміністративні протоколи поліцейські складали по кожній другій такій заяві – за ознаками домашнього насильства, насильства за ознакою статі, невиконання термінового заборонного припису або неповідомлення про місце свого тимчасового перебування (ст. 173-2 адмінкодексу). Таким чином, тільки половина заяв до поліції мала юридичні наслідки. Термінові заборонні приписи стосовно кривдників складені поліцейськими в третині випадків домашнього насильства.

Загалом же на обліку Нацполіції перебуває понад 100 тисяч кривдників з усієї України, а в 54 спеціалізованих поліцейських підрозділах протидії домашньому насильству функціонують 63 мобільні групи реагування на факти вчинення домашнього насильства. Саме ці групи впродовж 10 місяців минулого року понад 66 тисяч разів виїжджали на повідомлення.

В жовтні минулого року генпрокурор Андрій Костін зазначив, що під час війни така проблема, як домашнє насильство, має тенденцію до загострення. За словами генпрокурора, лише за 9 місяців 2023 року було зареєстровано понад 5 тисяч кримінальних правопорушень, пов’язаних з домашнім насильством, а постраждалими на той момент вже були понад 4 тисячі 800 осіб, переважна більшість з яких – жінки та діти.

Для порівняння: згідно з даними, наведеними у Єдиному звіті про кримінальні правопорушення Офісу генерального прокурора, загалом у 2022 році було обліковано 3 тисячі 360 правопорушень, пов'язаних з домашнім насильством, понад 3 тисячі були направлені до суду з обвинувальними актами.

За весь минулий рік зареєстровано вже 6 тисяч 805 таких правопорушень, майже 6 тисяч справ були направлені на розгляд суду. В Офісі генпрокурора "Телеграфу" пояснили, що ці цифри свідчать не тільки про збільшення фактів скоєння домашнього насильства, а й про те, що суспільство стало більш інформованим — жертви частіше стали звертатися в правоохоронні органи, а державні и недержавні інституції прикладають багато зусиль, щоб такі злочини не залишалася латентними.

Ще трохи цифр про самих кривдників, теж з даних прокурорських зведень. Підозру саме за ст. "Домашнє насильство" минулого року отримали 2198 осіб, 23 з них були взяті під варту. Серед кривдників — 85 жінок, 11 іноземців та 45 українських військовослужбовців (контрактників, строковиків, мобілізованих, учасників АТО).