Лижна мазь, віконна замазка та інші дивні речі: що замінювало жуйку дітям у СРСР

Коли дитині вдавалося отримати справжню жуйку, вона могла жувати її кілька днів

У дітей в СРСР були популярні дуже дивні "ласощі", наприклад палений цукор та сухий кисіль. А у якості жувальної гумки використовувалися абсолютно непридатні для вживання речі.

"Телеграф" розповідає, що жували замість жуйки в СРСР. Жувальна гумка в Союзі була — у пластинках та кубиках. Але, по-перше, коштувала вона не так дешево (12 та 15 копійок), які не завжди були у дітей, а по-друге, часто зникала з продажу. Тому жуйку діти жували кілька днів, приліплюючи її десь на ніч. У неї могли додати для кольору чорнила, а для смаку варення. Коли не було навіть такої жуйки, діти бралися жувати абсолютно неїстівні речі.

Лижна мазь. Вона продавалася цілими наборами для різних температур, була різнобарвною і мала пружну текстуру. Смак мазі був не дуже приємним, а вже про вплив на організм і говорити не доводиться.

Віконна замазка. Діти виколупували із щілин віконних рам сірувато-білу масу, яка за консистенцією віддалено нагадувала жувальну гумку. Однак підходила у якості жуйки тільки свіжа замазка, яка ще не встигла затвердіти.

Бітумна смола, яку всі називали гудроном, жували майже всі радянські діти. Чорна липка маса з характерним смаком та запахом була "популярна" у всіх регіонах Союзу. Спочатку шмат смоли був жорстким, але від тепла в роті розм’якшувався.

Нарости смоли від фруктових дерев. Ще один варіант жуйки — "клей", як називали його діти. Смола, яка виступала на деревах, мала фруктовий смак і в’язкість, що нагадувала жувальну гумку. Важливо було знайти свіжий "клей", який ще не встиг затвердіти.

Раніше "Телеграф" розповідав про міфи про освіту в СРСР, в які час перестати вірити.