Лайка з минулого: як українці раніше називали лінивих і недолугих

Походження слова може бути пов’язане з давньослов’янським і тюркським корінням

В українській мові існує цікаве старовинне лайливе слово — "лайдак". Зараз його вже ніхто не використовує, але раніше часто використовували у літературі та побуті.

Цей термін використовувався для позначення лінивої, недолугої людини, того, хто ухиляється від роботи і не виконує своїх обов’язків. Також іноді так могли називати називали бідну, безпритульну людину, бродягу.

У літературі:

• "Я лайдак. Пропив усе до нитки. І полотно пропив (Василь Стефаник)"
• "Увійшло в хату оце пиховате цабе, розсілося- і давай хизуватися.. — Чому голови не хилиш, лайдако! Падай на коліна, старий собако! (Олександр Ковінька)"
• "Де воно на нашу голову взялося – лайдак лайдаком, тільки що при шаблі та королівській грамоті. (Юрій Логвин)"
• "А ти, лайдаку якийсь, тобі що до Палагни, не маєш своєї жони? (Михайло Коцюбинський)"
• "Неробою – ще куди не йшло. І лайдаком, і волоцюгою – теж нехай собі обзивають, якщо вже їм так хочеться. А ось гайдамакою обзиваться негоже! (Іван Андрусяк)".

Походження слова "лайдак" може бути пов’язане з давньослов’янським і тюркським корінням. Тобто, воно може мати спільне походження з дієсловом "лайдати" — тинятися без діла, вести безпутне життя. До речі, на сьогоднішній день у деяких українських регіонах все ще використовують схожі слова — лайдакувати, лайдацтво.

До слова, у польській мові є схоже на не звучання слово — "łajdak" (негідник, покидьок). Це може говорити про взаємовплив чи загальне походження у межах центральноєвропейського мовного простору.

Нагадаємо, раніше "Телеграф" писав про те, як звучить одна з яскравих українських лайок з німецьким корінням.